There used to be a time I regularly played fun arcadey racing titles. But then two things happened. First – racing titles started to pursue the open world concept that made all of them move farther from the simplicity and joy of just selecting a car, a track and going. Second – the popularity of more sim-like arcade racing games like Forza Horizon and Grid, games that I just can’t get into to this day. The nice thing is that the last two greats of the genre that I loved were among the best I’ve ever experienced – Split/Second and Need for Speed: Hot Pursuit, both released in 2010. The sad thing is – there hasn’t been a single racing game since 2010 (the remaster of Hot Pursuit notwithstanding) that I’ve genuinely enjoyed. Is Split/Second as amazing as I remember it being?
Category: Videos
Повертаючись в Split/Second
Колись я регулярно грав в аркадні гонки. Але цього доволі давно не відбувається, бо в жанрі змінились дві речі. Перша – майже всі гоночні ігри почали змінювати дизайн трас з купи різноманітних локацій на один відкритий світ. Друга – навіть аркадні гонки стали ближче до симуляторів, а мені такі ігри, типу Forza Horizon чи Grid, зовсім не заходять. Тому, останні дві гри жанру, в які я грав із задоволенням, вийшли ще в 2010-ому – це були Split/Second та Need for Speed: Hot Pursuit. І з того часу жодна з гоночних ігор (окрім ремастеру цього чудового Hot Pursuit) мені не подобалась. І чи була сама Split/Second настільки ж крутою, як мені тоді здавалось?
Ugly duckling: F.E.A.R. 3
I’d call the third entry in the F.E.A.R. series an odd one out if not for the fact that the entire franchise has been quite odd. Nonetheless, F.E.A.R. 3 tends to be the least liked entry, at least discounting expansions and DLCs, and there are plenty of mostly good reasons for that. The most minor of which, possibly, is the pretty tasteless stylization of the title as F.3.A.R. When it came out, I was rather cold on it, but did find plenty of things to enjoy. Since then, more history of its development became known and replaying it in 2023 made me appreciate what was attempted here more. Even if the end result is not great.
Гидке каченя: F.E.A.R. 3
Я би хотів назвати третю частину F.E.A.R. не такою як інші, але кожна частина серії була різною. Тим не менш, саме F.E.A.R. 3 люблять менше за всі інші (якщо ігнорувати доповнення і DLC) і на це є оправдані причини. Достатньо лише згадати те, що назву гри гидотно стилізували як F.3.A.R. Коли гра тільки вийшла, я був далеко не в захваті, але навіть тоді мені сподобались деякі елементи проекту. З тих пір про розробку гри стало відомо більше і з новим контекстом проходити гру в 2023-ому було ще приємніше. Навіть хоча гра все ще викликає купу питань.
Ugly duckling: Cold Fear
Cold Fear is a game I like revisiting from time to time. It is an ugly duckling alright and although the game has great ambitions and plenty potential to be something amazing, the experience of actually playing it can be frustrating. And with each next playthrough I found more and more things to get frustrated by as the game starts playing worse on modern hardware and as my patience for outdated concepts gets smaller. I still enjoyed revisiting it this time a lot, but a lot of people will quite likely not find it fun the way I do.
Гидке каченя: Cold Fear
Cold Fear – гра, яку я люблю час від часу проходити знову. Вона ще те гидке каченя з величезною кількістю амбіціозних чудових ідей, але в яке грати не завжди приємно. І з кожним моїм новим поверненням, я знаходжу все більше речей, які мені не подобаються, бо і працює вона з часом все гірше, і терпіти застарілі невдалі механіки мені стає все складніше. Але я все одно з задоволенням пройшов гру знову, хоч і певен, що для більшості людей проходження не було б радісним.
O tempora: Aliens versus Predator 2
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
When talking about No one Lives Forever 1 and 2, I mentioned that apart from those two, there was another Monolith Productions classic that cannot be purchased digitally – Aliens versus Predator 2. Released between NOLF 1 and 2, this game was my personal favorite of the three and I replayed it a lot. I haven’t done it in a long while, though, and after replaying the NOLF games I was a bit worried about being disappointed. But I wasn’t.
О часи: Aliens versus Predator 2
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Описуючи No one Lives Forever 1 та 2, я сказав що окрім тих двох ігор є ще одна класика Monolith Productions, яку в цифрі придбати неможливо – Aliens versus Predator 2. Цей проект вийшов між NOLF 1 і 2, та був моїм найулюбленішим з трьох, і в свій час я проходив гру багато разів. Та я не робив цього вже дужа давно і після повернення в NOLF почав хвилюватись, що гра може мене розчарувати. Але не варто було.
O tempora: No One Lives Forever 1 and 2
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
Ah, Monolith Productions at their heyday… Not that their releases were consistently great or popular, but they’ve made some fantastic classics, most of which were powered by their own engine that was first developed for Microsoft to showcase the power of DirectX. Even though the usage of that engine began with the dreadful Blood 2 that no one should ever play, the first half of the 00s started an almost perfect set of games using that engine: The Operative: No One Lives Forever, Aliens Versus Predator 2, No One Lives Forever 2: A Spy in H.A.R.M.’s Way, Tron 2.0, F.E.A.R., Condemned: Criminal Origins were all instant classics and are still beloved and remembered by many. Three of these six titles, however, are not available anywhere digitally.
I used to love NOLF. They were among the very first games I played on my own PC back in the day and I’ve replayed them several times since. But the last revisit happened a very very long time ago – I don’t even remember when. So I decided that it was a good time to finally remember why people have such fond memories about these.
О часи: No One Lives Forever 1 та 2
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Monolith Productions в свої золоті часи були неймовірними. Не кожна їх гра була чудовою чи популярною, але скільки неймовірних проектів вони випустили, більшість з яких ще й були зроблені на рушії, який вони самі зробили для Microsoft, щоб показати крутість DirectX. І хоча першою грою на ньому була бридотна Blood 2, в яку навіть не намагайтесь грати, перша половина 00-их складалась з дуже важливих проектів: The Operative: No One Lives Forever, Aliens Versus Predator 2, No One Lives Forever 2: A Spy in H.A.R.M.’s Way, Tron 2.0, F.E.A.R., Condemned: Criminal Origins. Всі ці ігри майже миттєво стали хітами і багато хто їх досі пам’ятає. Але три з цих шести ігор зараз придбати в цифрі неможливо.
Мені дуже подобалась серія NOLF. Ігри були одними з найперших, в які я грав на своєму першому “сучасному” ПК і я багато разів їх проходив. Але останній такий раз був дуже давно – я навіть не згадаю вже коли. Тому я нарешті вирішив, що настав час пройти їх знову і згадати, за що їх так любили.