Я не назвав би Kunitsu-Gami: Path of the Goddess революційною грою. Але це дуже прикольна суміш hack and slash action та tower defense стратегії, аналогів якій я раніше не бачив. Нічого революційного, але настільки надихаюче і приємне, що я сподіваюсь побачити більше проектів, які підуть цим же шляхом. Не в плані такої суміші жанрів, а в плані підходу до бюджету та амбіцій. Бо по факту, це гра “АА бюджету”, зроблена за стандартами “ААА бюджету”, що в кінці 90-их та на початку 00-их великі студії робили не рідко, але сьогодні такого не побачиш. І проходження цього проекту нагадало мені за що я взагалі обожнюю ігри, і чого дуже не вистачає посеред сучасних трендів ігрового ринку.
Tag: вельми рекомендую
Зачарований: Withering Rooms
Withering Rooms – це така гра, яку не кожен день побачиш. Коли розробник випустив її в Early Access, то описував її в стилі “якби Clock Tower була action RPG”. Що дійсно непогано описує гру і, ще дивовижніше, дуже прикольно грається. Гра вийшла з одного боку винахідлива і ні на що не схожа, але з іншого – ви скоріш за все впізнаєте вплив інших проектів. Просто, навіть з цим впливом у гри свій унікальний голос… Який не завжди мені подобався, але тим не менш, проходження гри стало для мене мабуть найцікавішим ігровим досвідом, який я мав за доволі довгий час.
О часи: FlatOut: Ultimate Carnage (Collector’s Edition)
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
У вже далекому 2004-ому симуляція фізики в іграх стала особливо популярною. Найвідомішим прикладом, звичайно, була Half-Life 2, але ближче до кінця того ж року фінська студія Bugbear Entertainment випустила гоночну гру, головними фішками якої була детальна деформація машин та круто просимульована фізика. Але замість стріт-рейсінгу, який в той час вже можна було побачити в не менш вибуховому Burnout, їх гра FlatOut була про гонки на виживання. Тому гонки були не на вулицях, а в основному десь в полях і лісах по багнюці або снігу. Гра була дуже крута, але мене не зацікавила, бо відчувалась занадто сильно “симуляцією”.
Але через два роки студія випустила продовження, яке було набагато більше і крутіше – FlatOut 2. В ньому було більше типів машин і трас і управління машинами відчувалось більш “аркадним”, тому я в ту гру дуже багато грав. Потім гра вийшла на Xbox 360 port під назвою FlatOut: Ultimate Carnage, але окрім зміни назви там також було багато покращень. І ще через рік ця оновлена версія вийшла і на ПК, але на жаль з Games For Windows Live. GFWL нікому не подобався навіть тоді, коли працював, бо Microsoft жахливо реалізували дуже прикольну, на справді, ідею. Але через декілька років сервіс закрили зовсім і на сучасних системах грати в FlatOut: Ultimate Carnage було доволі складно. І от нещодавно гру перевидали як “Collector’s Edition” версію, яка вийшла безкоштовним оновленням для існуючою гри. І окрім видалення GFWL, з цим оновленням гра також стала набагато краще працювати на сучасних ПК. Чому я і вирішив пограти в гру знову і перевірити, чи може вона мене затягнути.
Read more“О часи: FlatOut: Ultimate Carnage (Collector’s Edition)”
Зачарований: Chants of Sennaar
Мені дуже подобаються ігри де загадка в тому, що треба перекладати інші мови. Можливо це тому, що я перекладач, якому з дитинства треба було постійно думати декількома мовами. Можливо тому, що мені цікаво як можна концепцію перекладу зробити ігровою механікою. Але з тих пір, як вийшла неймовірна Return of the Obra Dinn, багато розробників почали використовувати схожу ідею, де треба спочатку зробити декілька припущень, а потім гра може підтвердити, чи спростувати ці припущення, і це непогано наклалось на дві гри про переклад: Heaven’s Vault та Chants of Sennaar. Дві гри, які в чомусь схожі, але також дуже різні в тому, про що вони насправді.
Зачарований: Brothers: A Tale of Two Sons Remake
В далекому 2013-ому Starbreeze Studios опинились в дивній ситуації. До 2012-го зі студії пішло декілька ключових людей, а потім вони випустили Syndicate, який гравцям не сподобався. Ніхто не очікував, що наступним проектом від них стане маленька гра без фізичного релізу, але саме завдяки Brothers: A Tale of Two Sons, який всім дуже сподобався, студію полюбили знову. Проектом керував Йозеф Фарес, який після цього зробив кооперативні проектів A Way Out та It Takes Two, але його перша спроба була “однокористувацькою кооперативною” грою, яка використовувала дуже незвичне використання ґеймпаду для того, щоб розказати чудову казку, яка передавала емоції через свою інтерактивність.
Гра з тих пір перевидавалась багато разів, а тепер, більш ніж через 10 років з виходу, на неї вирішили зробити “покадровий рімейк”, прямо як це було минулого року з Like a Dragon: Ishin!. Цей рімейк намагається стати головною версією гри і хоча це в нього прямо зараз не вийшло, сама гра залишається чудовою.
Зачарований: Dragon Quest XI S: Echoes of an Elusive Age – Definitive Edition
Саме так я знайомлюсь з серією Dragon Quest. Трохи дивно, що я до цього в них не грав, бо серія стала неймовірно впливовою на розвиток всіх японських RPG, хоча і сама в першу чергу була зроблена під впливом від Wizardry та Ultima. Але якось так вийшло, що я пройшов майже всі існуючі Final Fantasy, але не грав в жоден Dragon Quest. Добре, що знайомство почалось саме з DQ XI, бо я бачу чому цю гру часто називають однією з найкращих в жанрі.
Read more“Зачарований: Dragon Quest XI S: Echoes of an Elusive Age – Definitive Edition”
О часи: Final Fantasy IX
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Ну ось і все. Не враховуючи чисто онлайнові ігри та Final Fantasy XVI (який поки не на ПК), я пройшов вперше чи заново всі номерні частини серії. І останньою стала та, яку я зазвичай називав улюбленою. Якщо чесно, мені було трохи страшно повертатись в Final Fantasy IX, не лише тому що я знав наскільки проблемний ПК порт гри, а скоріше тому, що я чудово пам’ятав і мінуси гри і боявся, що вони сьогодні мені будуть здаватись гірше ніж 20 років тому. На щастя ні. В грі вистачає речей, які варто критикувати, але моя думка про неї не змінилась і мені все ще легко рекомендувати цю частину іншим.
Зачарований: The Talos Principle 2
Дев’ять років тому Croteam випустили пазл гру з чудово написаним сценарієм, а не вибуховий шутер, де ви вбиваєте десятки ворогів в секунду, як всі від них очікували. Гра тоді мені дуже сподобалась, але під кінець проходження я доволі втомився і Road to Gehenna DLC не пройшов до кінця. Мені дуже хотілось побачити сіквел проекту, але при цьому я навіть гадки не мав, як це можна зробити.
Як виявилось, для Croteam це загадкою не було і вони зробили гру, яка набагато краще ніж я міг взагалі уявити.
Зачарований: Cyberpunk 2077 (2.01 з Phantom Liberty)
Cyberpunk 2077, мабуть, найкращий приклад того, чому я зазвичай уникаю оглядів на ігри, поки їх не можна назвати “повною версією”. Хоча, як не дивно, головною причиною назвати мій старий огляд на гру менш актуальним стало не доповнення Phantom Liberty, а оновлення 2.0, яке настільки оновило гру, що вона сприймається як нова. Гра мені сподобалась і перший раз, але саме зараз я нарешті можу спокійно її рекомендувати іншим. Три роки після виходу гри…
Read more“Зачарований: Cyberpunk 2077 (2.01 з Phantom Liberty)”
Повертаючись в Split/Second
Колись я регулярно грав в аркадні гонки. Але цього доволі давно не відбувається, бо в жанрі змінились дві речі. Перша – майже всі гоночні ігри почали змінювати дизайн трас з купи різноманітних локацій на один відкритий світ. Друга – навіть аркадні гонки стали ближче до симуляторів, а мені такі ігри, типу Forza Horizon чи Grid, зовсім не заходять. Тому, останні дві гри жанру, в які я грав із задоволенням, вийшли ще в 2010-ому – це були Split/Second та Need for Speed: Hot Pursuit. І з того часу жодна з гоночних ігор (окрім ремастеру цього чудового Hot Pursuit) мені не подобалась. І чи була сама Split/Second настільки ж крутою, як мені тоді здавалось?