Мої відносини з серією Ace Attorney доволі дивні. З одного боку, мені подобається перша частина і інші дві гри першої трилогії теж прикольні. З іншого боку – співвідношення пригодницької частини та сюжетної візуальної новели в цих іграх мені ніколи не подобалось, бо в них завжди забагато тексту, а ґеймплейна логіка завжди займає друге місце після сюжету. Саме тому я пройшов лише декілька годин The Great Ace Attorney Chronicles, після чого мені стало дуже нудно. А другу трилогію основної серії я повністю проігнорував. І не був впевнений, чи хочу грати в Ace Attorney Investigations Collection. Але демо версія показала мені, що ця гра набагато більше часу витрачає саме на розслідування і пригодницький ґеймплей, тому я вирішив її пройти. І радий, що пройшов, бо Ace Attorney Investigations: Miles Edgeworth мені сподобалась більше за всі ігри серії. В яку я, скоріш за все, більше ніколи грати не буду.
Tag: рекомендація
Радий: Assassin’s Creed Mirage
Давно я нічого не писав про Assassin’s Creed, мабуть помітили. Огляд на Assassin’s Creed Odyssey та всі її DLC був 5 років тому, але з тих пір виходила Valhalla. І я до цього проходив та писав всі ігри серії. Так, я пограв в Valhalla. І не пройшов. І не планую проходити. Бо гра настільки нудна, що я почав засинати під час проходження і вирішив, що з мене досить. Ну а тепер, коли маленький огляд на жахливу гру закінчено, давайте поговоримо про Assassin’s Creed Mirage – проект, який спочатку був запланований як велике доповнення до Valhalla. Але на щастя, грі пощастило вийти окремим прикольним проектом.
О часи: Castlevania Dominus Collection
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Радий, що Konami продовжують видавати ігри та колекції ігор з тих часів, коли вони робили класні проекти та їх поважали. Три роки назад вони випустили неймовірно прикольну Castlevania Advance Collection, з якою гравці могли пограти в “IGAvania” ігри (це Castlevania ігри з “metroidvania” дизайном світу, над якими зазвичай працював Коджі Іґараші), які раніше виходили на Game Boy Advance. Колекція була неймовірно крута, але на жаль всі ігри були лише емуляцією оригіналів, без виправлених багів та проблем. Але хоча б, це було збереження класики.
Тепер прийшов час для видання такої колекції для проектів з Nintendo DS, і плюс пару бонусних ігор. Як не дивно, в цю колекцію грати мені сподобалось менше.
О часи: Doom + Doom II
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Ось я нарешті і пройшов обидві класичні частини Doom, а потім і всі офіційні доповнення. Для багатьох це може стати сюрпризом, враховуючи важливість серії для жанру FPS (та й в цілому ігрової індустрії), але я в дитинстві майже не грав в ігри від id Software. Хоча моїм першим знайомством з жанром стала Spear of Destiny, більшість їх класичних проектів я пройшов лише за останні 10-15 років. Так – навіть Doom. Першу частину (всі три оригінальних епізоди) я повністю пройшов, можливо, раніше за інші класичні проекти, але все одно не в 90-их. І єдиною іншою частиною класичною серії, в яку я грав, до недавніх років була Playstation версія Final Doom. Яку я купив, бо з назви подумав, що це “найбільш повна версія Doom”, але як виявилось, це зовсім інша гра… Але це залишалось моїм єдиним контактом з хоч якимось контентом, який відносився до Doom II, на десятиріччя.
Але коли Doom та Doom II офіційно випустили знову на всіх сучасних платформах, з ремастер роботою від NightDive, я вирішив, що настав час нарешті пройти ці ігри. І це стало довгою подорожжю через дві гри та неймовірну кількість офіційних доповнень.
Радий: Remnant: From the Ashes (Complete Edition)
За що я дуже поважаю Gunfire Games, так це за їх здібність адаптуватись під ситуацію. Студію сформували в 2014 році люди, які до цього працювали в Vigil Games над серією Darksiders і я певен, що вони одразу хотіли почати робити Darksiders III. Але вони врахували потреби ринку і спочатку почали будувати собі нову репутацію та заробляти більш простими проектами, які вони зробили під першу хвилю популярності сучасного VR, а конкретно під Oculus Rift. Одним з цих проектів був Chronos – складна hack and slash Souls-подібна гра, в світі якої була суміш фентезі та пост-апокаліпсісу, що вони до цього робили в Darksiders. З цими проектами, вони набили собі руку в створенні ігор під Unreal Engine 4 і потім їм випала можливість створити дуже красиву (але неймовірно неприємну для проходження) Darksiders III. Після чого, вони вирішили проекспериментувати і зробити шутер від третьої особи (можливо тому що один з ключових персонажів Darksiders з пістолетами), використовуючи якомога більше напрацьованих матеріалів з уже існуючих проектів. І в результаті цього вийшла дуже незвична суміш багатьох жанрів – Remnant: From the Ashes. Яка також виявилась продовженням Chronos (цю гру потім перевидадуть для звичайних моніторів як Chronos: Before the Ashes).
Тому мені особливо цікаво бачити, як цей результат повторного використання ідей та різних експериментів став найкращою грою студії на момент виходу гри.
Read more“Радий: Remnant: From the Ashes (Complete Edition)”
Радий: Riven (2024)
Я вперше пройшов Myst від початку до кінця всього два роки тому. Після багатьох років, гра нарешті мені сподобалась. В основному завдяки управлінню гри в новому виданні, з якими розшифровувати що змінилось від того, що я натиснув на якусь кнопку, стало набагато зручніше. І хоче сюжет серії, який явно створювався під впливом Хронік Амбера, мене не сильно захопив, дивуватись кожній новій локації і поступово отримувати розуміння, як і навіщо вона працює було дуже цікаво. Чому мене і зацікавила новина, що для Riven: The Sequel to Myst теж роблять повноцінний рімейк. І я нарешті дізнаюсь, що таке життя в Рівне, коли навколо тебе складні загадки… Вибачте, не втримався.
Так ось, рімейк Riven нарешті вийшов і з того, що я зміг перевірити і порівняти завдяки відео проходженням, він доволі сильно відрізняється від оригінальної версії. Тому, все ж таки, я не дізнаюсь, чи сподобалась би мені оригінальна гра. Але рімейк точно сподобався.
О часи: Beyond Good & Evil – 20th Anniversary Edition
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Beyond Good & Evil завжди була дивною грою. Винахідлива і незабутня, але також незакінчена і дратуюча. Гра народжена величезними амбіціями команди Ubisoft, в часи коли їх ігри означали інновації та свіжий ґеймплей, а не набір однакових проектів з різними назвами, в кінці кожної з яких треба 15 хвилин дивитись титри. Хоча, навіть цей реліз не уникнув дурних рішень – гру випустили в один день з Prince of Persia: The Sands of Time, іншою класикою про яку люблять згадувати, і ці обидві гри отримали дуже високі оцінки від критиків, але також розчарували в продажах, можливо тому що перехоплювали увагу один одного. Але продовження під назвою Beyond Good and Evil 2 все одно запустили і вперше показали в 2008 році (через 5 років після виходу оригіналу). Але з тих пір… Дуже мало відомо про те, що коїться з цим проектом, розробка якого вийшла складнішою за першу частину, але вихід ремастеру 20th Anniversary Edition має несподівані додані елементи, які розкривають персонажів та елементи історії, які були до цього показані в версії сіквелу 2018-го року. Який до того моменту перетворився на пріквел.
Щоб там не було з продовженням, BG&E вийшла 21 рік назад і не всі ігри проходять перевірку часом. Чи варто грати в неї сьогодні, в оригіналі чи в оновленому вигляді?
Read more“О часи: Beyond Good & Evil – 20th Anniversary Edition”
Радий: The Talos Principle 2 – Road to Elysium
The Talos Principle 2 була однією з моїх найулюбленіших ігор 2023-го. Майже все в ній мені сподобалось – чудовий темп, дотепний сценарій, гарно продумана складність загадок і хоча першу частину серії вже було легко рекомендувати, це продовження було навіть краще. Для оригіналу через пів року після релізу виходило DLC Road To Gehenna, тому ні для кого не повинно було стати сюрпризом, що через пів року після виходу сіквелу для нього теж буде DLC – Road to Elysium. І навіть якщо з часом це доповнення не будуть згадувати з такою ж любов’ю, як Road To Gehenna, в нього все одно варто пограти.
Радий: Sniper Elite 5 (Complete Edition)
Як я згадував в моєму нещодавньому проходженні Sniper Elite V2 (цього разу Remastered), Sniper Elite 4 мені сподобалась. Гра не була настільки винахідливою або детальною, як проекти, що її надихали (наприклад Hitman чи Metal Gear Solid V), але проходити її було захопливо і прикольно. То ж в сіквелі я був дуже зацікавлений, та так вийшло, що реліз Sniper Elite 5 стався як раз тоді, коли стрес від повномасштабного вторгнення росіян ще трохи напрягав, тому деякі ігри я просто не хотів проходити. Плюс, багато відгуків гравців після виходу були доволі негативними, і більшість з них порівнювала цю гру з четвертою частиною не на користь нової. І все ж два роки з виходу гри і рік з виходу останнього DLC, я вирішив пограти в цей проект. І не розчарувався.
Радий: Pampas & Selene: The Maze of Demons
Ви колись грали в The Maze of Galious? Я ні, але після мого першого знайомства з La-Mulana, яка була прямою наслідницею цієї класики від Konami, мені стало цікаво дізнатись більше про гру, і я хоча б подивився її проходження. Цього типу “metroidvania” ігор навіть зараз майже ніхто не створює і окрім Nigoro, я знаю лише про одного розробника, який постійно намагався зробити щось схоже на проект, який йому очевидно ще з дитинства запам’ятався. Ці спроби комерційно почались з UnEpic, а тепер, з виходом Pampas & Selene: The Maze of Demons, вони набувають певного логічного завершення, бо цей проект за сюжетом працює як неофіційне продовження The Maze of Galious.