В 2006-ому маленька студія з Аргентини випустила атмосферну пригодницьку гру з пререндерною графікою від першою особи з горор тематикою під назвою Scratches. І хоча гра стала доволі відомою, після виходу оновленої версії гри “Director’s Cut” через рік, студія розформувалась. В 2010-ому році головний дизайнер та програміст гри Аґустін Кордес анонсував створення нової студії і також нового проекту – ASYLUM. З тих пір пройшло майже 15 років і гра нарешті вийшла. Та, на щастя, виявилась дуже прикольною.
Tag: рекомендація
Радий: Blade Chimera
За останні десять років вийшло немало метроїдваній проектів, але на жаль, більшість з них тепер намагаються повторювати Souls-подібний дизайн і акцентувати складні бойові системи та обмеження по лікуванню. Є купа дуже класних проектів в такому стилі, деякі з яких мені навіть сподобались, але зазвичай мені такий підхід взагалі не цікавий. І окрім чудової Bloodstained: Ritual of the Night, яка мені з роками подобається все більше, інших нових Castlevania-подібних метроїдваній майже не було. Або, якщо були, то можливо не настільки цікаві, щоб я про них чув. Blade Chimera на перший погляд мені теж здалась не сильно цікавою. Але після того, як я побачив декілька проходжень гри в інтернеті, гра мене зацікавила і я вирішив пограти в неї сам. Вона виявилась дійсно прикольною.
О часи: Metal Gear Solid 2: Sons of Liberty – Master Collection Version
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Дуже довго я вважав Metal Gear Solid 2 найкращою частиною серії, з точки зору ґеймплею. Це не найбільш популярна думка серед гравців, враховуючи скільки людей були розчаровані проектом, і скільком набагато більше подобається MGS3. Але мені подобалось, як Metal Gear Solid 2: Sons of Liberty стала фінальним етапом еволюції серії, якою вона була на той момент. І поглядом в її майбутнє. Ця частина стала останньою, в якій основні стелс елементи були дуже спрощені, і після цього елементи симуляції стали більш важливими. Та я не грав в цю гру вже років 20, тому не був певен, чи сподобається вона мені сьогодні. Сподобалась, але виявилась слабшою за те, що я про неї пам’ятав роками.
Read more“О часи: Metal Gear Solid 2: Sons of Liberty – Master Collection Version”
О часи: Metal Gear Solid – Master Collection Version
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Боги, коли я останній раз проходив Metal Gear Solid?.. Років 20 точно минуло. Що дивно, бо з усієї серії я завжди найбільше згадую перші дві частини MGS. Ну і MGR: Revengeance, звичайно. Останнє моє проходження MGS1 було з використанням не найкращого старого порту на ПК, який зараз можна придбати на GOG… але про різні версії гри я пізніше напишу. Бо головною причиною для цього проходження став вихід Metal Gear Solid: Master Collection Volume 1. Ця колекція вийшла ще в 2023-ому, але довгий час у неї була купа проблем, тому я чекав, поки для неї вийдуть оновлення. І на сьогодні краще версії за існуючу вже, скоріш за все, не зроблять, тому я сів проходити Metal Gear Solid знову. Гру, яка вийшла в 1998-ому і яка з часом стала відчутно гірше, ніж я сподівався.
Read more“О часи: Metal Gear Solid – Master Collection Version”
Із запізненням радий: Ace Combat 7: Skies Unknown
З дитинства мені подобались літаки. Але чомусь я ніколи не намагався стати частиною “фандому” літаків, не цікавився ними сильно, не грав в симулятори. Та разом з бувшою в використанні PS1, яку батьки мені подарували, я отримав купу ігор, одною з яких була Ace Combat 2. Гра мені здалась дуже важкою, але я все одно час від часу намагався неї пройти і мені подобалось, як вона нагадувала суміш симулятора та аркадної гоночної гри. Саундтрек там теж був чудовий, як і у багатьох інших ігор від Namco (це ще до того, як вони об’єднались з Bandai). Але після Ace Combat 2 я грав лише в Tom Clancy’s H.A.W.X (яка теж була класна) і все, наскільки я пам’ятаю.
Про Ace Combat 7: Skies Unknown я чув багато хороших речей, тому після декількох років роздумів, я вирішив, що варто нарешті спробувати пограти в цю частину. І хоча жанр все ще “не мій”, грати мені дуже сподобалось.
Read more“Із запізненням радий: Ace Combat 7: Skies Unknown”
Радий: Sonic X Shadow Generations
Sonic Generations вийшла в 2011-ому і на фоні великої кількості провалів в серії була дуже класною грою. Але серія на той момент була в доволі скрутному положенні, бо відносно позитивні відгуки на Sonic Colours та Sonic 4: Episode I (останню з часом стали ненавидіти) були скоріш виключенням. В 2024 ситуація зовсім інша, а хоча SEGA все ще часто сварять за дивні рішення в проектах, фанати нарешті почали отримувати дуже класні нові частини серії, включаючи Sonic Mania (2017-го). Sonic X Shadow Generations – це розширене перевидання Sonic Generations, в якому окрім старої гри з оновленнями та змінами також додали зовсім нову – Shadow Generations. Тому ця версія гри є дуже цікавим прикладом того, що люди вважали класною грою серії в 2011-ому, а що вважають класною грою в 2024-ому.
Радий: Indiana Jones and the Great Circle
В уже далекому 2009-ому студія MachineGames була створена командою людей, які покинули Starbreeze Studios після закінчення роботи над The Chronicles of Riddick: Assault on Dark Athena – чудового доповненого видання неймовірної Escape from Butcher Bay, яку вони випустили за 5 років до того. Гра залишається одним з найкращих прикладів “гри по кіно ліцензії” та вмістила в собі купу різноманітних жанрів і працювала як трохи спрощена immersive sim гра. Яка при цьому ще й ідеально відтворювала настрій фільмів про Ріддіка, але в інтерактивному форматі. Але як студія MachineGames, команда працювала над більш “звичайними” проектами. І хоча Wolfenstein: The New Order (і трохи The Old Blood) мала купу неординарних рішень, як для FPS, вона все одно доволі чітко слідувала канонам жанру. Тоді як Wolfenstein II: The New Colossus та Wolfenstein: Youngblood виявились ще більш нецікавими проектами, які при цьому ще й купу “популярних” для ринку елементів мали, типу live service підходу.
З Indiana Jones and the Great Circle вони пішли іншим шляхом. Це неофіційне повернення до ґеймплейних основ Riddick та The Darkness, яке майже працює. Але робить багато помилок.
Радий: OneShot: World Machine Edition
OneShot вперше вийшла 10 років назад як безкоштовна гра на зроблена в RPG Maker 2003 і була продовженням хвилі “мета” ігор, ґеймплей яких не закінчувався вікном гри. Вона створювала нові файли на ПК, змінювала фон робочого столу і робила інші речі, які на той момент вже були популярні в IMSCARED. А головна фішка проекту була в назві – у вас був лише один шанс пройти гру. Зробили щось, що гра прямо заборонила – гру стає неможливо пройти. А коли гра пройдена, то вона залишається такою назавжди… В теорії – насправді ви, звичайно, могли знайти як повернути гру в початковий стан, але все одно ідея була дуже свіжою, тоді як атмосфера у неї класно змішувала горор і щось миле.
Два роки потому розробники вирішили випустити платну версію гри і вже тоді почали відмовлятись від ідеї того, що у вас лише “один шанс”. Але додали ще більше елементів, які виходили за межі вікна гри і додали купу нових персонажів та сюжетних елементів. Ще через рік цю версію оновили, додавши в неї “справжній фінал”, який можна було отримати при другому проходженні і саме на цю версію гри я давно писав огляд, який був доволі критичним. В 2022-ому році гра вийшла на консолях з назвою World Machine Edition, де всю гру перетворили на віртуальну операційну систему, щоб відтворити досвід з ПК на консолях. І в 2024-ому цю версію випустили на ПК.
Радий: Remnant II (з усіма DLC)
Декілька місяців тому я вирішив нарешті пограти в Remnant: From the Ashes, і гра виявилась дуже прикольною. Хоча ця унікальна суміш шутеру від третьої особи, Diablo II-подібної action RPG і деяких Soulslike елементів явно була зроблена на обмеженому бюджеті, грати в неї було дуже весело. Після проходження гри я вирішив не одразу грати в її продовження, а спочатку почекати, поки воно отримає всі заплановані DLC і очікував від продовження гри, яка буде в усьому кращою. На жаль, Remnant II краще не в усіх елементах, і деякі з рішень в ній роблять її трохи гірше. Але грати в неї мені все одно дуже сподобалось.
Радий: Ace Attorney Investigations Collection
Мої відносини з серією Ace Attorney доволі дивні. З одного боку, мені подобається перша частина і інші дві гри першої трилогії теж прикольні. З іншого боку – співвідношення пригодницької частини та сюжетної візуальної новели в цих іграх мені ніколи не подобалось, бо в них завжди забагато тексту, а ґеймплейна логіка завжди займає друге місце після сюжету. Саме тому я пройшов лише декілька годин The Great Ace Attorney Chronicles, після чого мені стало дуже нудно. А другу трилогію основної серії я повністю проігнорував. І не був впевнений, чи хочу грати в Ace Attorney Investigations Collection. Але демо версія показала мені, що ця гра набагато більше часу витрачає саме на розслідування і пригодницький ґеймплей, тому я вирішив її пройти. І радий, що пройшов, бо Ace Attorney Investigations: Miles Edgeworth мені сподобалась більше за всі ігри серії. В яку я, скоріш за все, більше ніколи грати не буду.