horror – Page 7 – Klardendum

O tempora: Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth

18/10/2022 01/07/2023

O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.

Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth has always been janky. Released in 2005 on the original Xbox and half a year later on PC it looked outdated, it had tons of problems and was ridiculously hard at moments. Nonetheless, it was also beloved by many despite its issues, because it created a genuinely fantastic atmosphere and was full of memorable moments and ideas unlike anything else in videogames. I liked the game when it got released, but always dreaded returning to it due to countless frustrating elements it had. But it was the time to finally take the dive and see how the game feels in 2022.

О часи: Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth

18/10/2022 29/11/2023

О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.

Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth з початку була корявою грою. Вона вийшла в 2005 на Xbox і півтори роки пізніше на ПК і вже тоді виглядала не дуже, була повна багів і дуже погано збалансованих сегментів. Але не дивлячись на ці проблеми, її любили за неймовірну атмосферу і велику кількість незабутніх моментів та ідей, які в інших іграх не зустрічались. Мені гра теж подобалась, але я був майже впевнений, що проходити її знову буде дуже важко через всі її проблеми. Та треба було, тому, я встановив її і пройшов щоб дізнатись як вона сприймається в 2022-ому.

Thoughts on: No one lives under the lighthouse (Director’s cut)

11/10/2022 11/10/2022

I’ve seen the entirety of No one lives under the lighthouse played 2 years ago out of curiosity and while it seemed like a cute horror title, it wasn’t my cup of tea and some of the questionable late game moments made it so I wasn’t interested in playing it myself. Recently, however, I was reminded of the title and have discovered that since the release the title was updated to the Director’s cut, which almost entirely remade the second half of the title. It got me intrigued enough to give the title a chance and… well, it’s still kinda neat, but I can’t say that it’s much better than it originally was.

Думки про: No one lives under the lighthouse (Director’s cut)

11/10/2022 11/10/2022

Я насправді бачив повне проходження No one lives under the lighthouse десь 2 роки тому і хоча гра мені здалась цікавою, в мене не виникло бажання в неї грати. Плюс, під кінець в ній було багато дивних дизайнерських рішень. Але нещодавно я знову натрапив на проект і побачив, що його оновили до версії Director’s cut, в якій той самий кінець гри серйозно переробили. Тому я вирішив в неї все ж таки пограти і… Так, вона прикольна, хоч і не можу сказати що нововведення цієї версії сильно виправляють всі недоліки, які в грі є.

In love with: In Sound Mind

01/06/2022 24/01/2025

There have been so many “horror games in first person perspective” that ignoring them is my first reflex. In Sound Mind looked potentially curious, but from the looks and description it reminded me of Cry of Fear type of games, that work like a horror focused FPS action adventure, which could be interesting. Buuuut it also seemed to be delving into psychology and so few games handle this well (while so many are just edge lord crap, like the aforementioned Cry of Fear) that I decided that this game wasn’t worthy of a closer look.

Many months later, I’ve started hearing positive buzz about the game from people who have a similar opinion on these types of games, so I got curious. And I’m very glad that I did, because In Sound Mind is great.

Read more“In love with: In Sound Mind”

Зачарований: In Sound Mind

01/06/2022 01/06/2022

Зараз існує стільки горорів від першої особи, що моя перша реакція – їх ігнорувати. In Sound Mind мене трохи зацікавила, але зі скріншотів та опису вона нагадала мені Cry of Fear. Що само по собі не погано – FPS action adventure з акцентом на горор може бути цікавою, але коли такі ігри починають розповідати сюжет з акцентом на психологію, дуже мало з них роблять це нормально. А більшість робить супер драматичну дурню на зразок вже названого Cry of Fear, тому я вирішив, що гра мого часу не варта.

Багато місяців потому люди, у яких схожа думка про вищезгадані ігри, почали говорити дуже позитивні речі про цей проект, тому я засумнівався в своєму рішенні. І тепер дуже радий, що все ж пограв в In Sound Mind.

Read more“Зачарований: In Sound Mind”

Thoughts on: Nightmare of Decay

26/05/2022 26/05/2022

Classic survivor horror (you know, the actual one, not any horror themed game) has seen a revival in the past couple of years, which is great. I love the genre and am glad to see fresh attempts at it. Even if vast majority of them fail, just like they did during the genre heyday. Some, like Them and Us, are too ambitious for their own good. Some, like Alisa, are so focused on emulating the old style that they become more frustrating to control than the original Alone in the Dark. And some, like Tormented Souls, deliver and extremely solid enjoyable experience, even though they bring nothing special or interesting to the table. Nightmare of Decay tries to fall into the latter category for the most part, but more often than not fails miserably. But it is definitely curious.

Думки про: Nightmare of Decay

26/05/2022 29/05/2022

Класичні survivor horror ігри (справжні) останні декілька років виходять все частіше, і я радий. Це один з моїх найулюбленіших жанрів і приємно бачити, як нові розробники до нього звертаються. І нехай, що більшість з них, як і в золоту епоху жанру, не дуже гарні ігри. Деякі, наприклад Them and Us, занадто амбіціозні. Деякі, наприклад Alisa, настільки намагаються відтворити класичний стиль, що грати в них більш дратує, ніж сідати заново за перший Alone in the Dark. А деякі, як вийшло з Tormented Souls, виходять гарно зробленими і приємними, хоч на справді нічого нового вони не роблять. Nightmare of Decay намагається попасти в останню категорію, але занадто часто в гри це не виходить. Хоч результат цікавий.

Quick thoughts on: Iron Lung (and revisiting The Music Machine)

25/04/2022 24/01/2025

David Szymanski has been doing small unsettling horror themed titles for a while, but his biggest success, of course, was the fantastic classic FPS revival title DUSK. Somewhat ironic, I suppose, given that it was the polar opposite of what his games were usually about, but thankfully he didn’t decide to abandon his smaller projects because of that success. So after a few years of working with other developers and helping with awesome demo collections and small game compilations (like the awesome Dread X Collection) a new standalone commercial title is now out – Iron Lung. And since I was in the mood, I’ve decided to revisit The Music Machine, that awed me seven years ago, as well.

Кілька думок про: Iron Lung (і знову про The Music Machine)

25/04/2022 24/01/2025

Девід Шиманські (David Szymanski) вже давно випускає маленькі тривожні горор ігри, хоч його найбільш популярним проектом став неперевершений класичний FPS DUSK. Що трохи смішно, бо гра була зовсім не схожою на його типові проекти. Але навіть після гучного успіху він не полишив свою нішу і багато років працював з іншими розробниками над різними проектами, включаючи збірники маленький ігор та демо версій (наприклад Dread X Collection). А тепер і випустив нову самостійну гру – Iron Lung. Пройшовши неї я також вирішив знову пройти The Music Machine, яка мені дуже сподобалась сім років тому.