I know people have expected a lot from Scorn. Ever since the “gameplay trailer” the developers released 5 years ago, there was a lot of excitement for both the visual style and the fact that it included combat and seemed to aim at being a proper action horror game, not just a typical for the time horror themed adventure where you run away all the time. But I’ve had my reservations and the closer to release the game go, the more suspicious the trailers seemed to me so I wanted to wait and see what happens. A lukewarm reception is what happened, so I’ve decided to return to the game later, on a discount. But even that and low expectations didn’t make the experience with this game good.
Tag: horror
Розчарування: Scorn
Знаю, що багато людей чекали Scorn. З релізу першого “ґеймплейного трейлеру” 5 років тому, людей зачарував візуальний стиль проекту, а той факт, що там показали і екшен, а не лише ходьбу по локаціях, дали надію, що гра буде нормальним горор action adventure, а не ще одною повільною пригодницькою грою, де інколи треба втікати від ворогів. Але я сумнівався і чим ближче до релізу, тим підозрілішими здавались мені трейлери гри. Огляди на релізі були не найкращими, підтверджуючи мої підозри, тому я вирішив трошки почекати і придбати проект вже коли будуть знижки. Але навіть зі знижками і без рожевих окулярів гра розчарувала.
Happy about: Broken Pieces
As more and more classic survival horror adjacent action adventure games arrive lately, I keep being occasionally pleasantly surprised by the inventiveness of some of the projects. Even if the title ultimately disappoints, the creativity behind it can show new ways this genre can be done, as if it’s finally trying to break the mould it has been stuck in for decades. Broken Pieces is not a disappointment, however, even if it is a bit of a mess.
Радий: Broken Pieces
Виходить все більше ігор або в жанрі класичного survival horror, або чогось схожого, і інколи серед них зустрічаються дуже свіжі ідеї. Причому, навіть коли гра виявляється все ж таки розчаруванням, свіжість її ідей залишає після себе приємні спогади. Бо занадто довго ігри намагались просто копіювати існуючі проекти, без нормального розуміння за що люди їх полюбляли. Broken Pieces не розчаровує, хоч проблем у гри вистачає.
O tempora: Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth has always been janky. Released in 2005 on the original Xbox and half a year later on PC it looked outdated, it had tons of problems and was ridiculously hard at moments. Nonetheless, it was also beloved by many despite its issues, because it created a genuinely fantastic atmosphere and was full of memorable moments and ideas unlike anything else in videogames. I liked the game when it got released, but always dreaded returning to it due to countless frustrating elements it had. But it was the time to finally take the dive and see how the game feels in 2022.
Read more“O tempora: Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth”
О часи: Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth з початку була корявою грою. Вона вийшла в 2005 на Xbox і півтори роки пізніше на ПК і вже тоді виглядала не дуже, була повна багів і дуже погано збалансованих сегментів. Але не дивлячись на ці проблеми, її любили за неймовірну атмосферу і велику кількість незабутніх моментів та ідей, які в інших іграх не зустрічались. Мені гра теж подобалась, але я був майже впевнений, що проходити її знову буде дуже важко через всі її проблеми. Та треба було, тому, я встановив її і пройшов щоб дізнатись як вона сприймається в 2022-ому.
Read more“О часи: Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth”
Thoughts on: No one lives under the lighthouse (Director’s cut)
I’ve seen the entirety of No one lives under the lighthouse played 2 years ago out of curiosity and while it seemed like a cute horror title, it wasn’t my cup of tea and some of the questionable late game moments made it so I wasn’t interested in playing it myself. Recently, however, I was reminded of the title and have discovered that since the release the title was updated to the Director’s cut, which almost entirely remade the second half of the title. It got me intrigued enough to give the title a chance and… well, it’s still kinda neat, but I can’t say that it’s much better than it originally was.
Read more“Thoughts on: No one lives under the lighthouse (Director’s cut)”
Думки про: No one lives under the lighthouse (Director’s cut)
Я насправді бачив повне проходження No one lives under the lighthouse десь 2 роки тому і хоча гра мені здалась цікавою, в мене не виникло бажання в неї грати. Плюс, під кінець в ній було багато дивних дизайнерських рішень. Але нещодавно я знову натрапив на проект і побачив, що його оновили до версії Director’s cut, в якій той самий кінець гри серйозно переробили. Тому я вирішив в неї все ж таки пограти і… Так, вона прикольна, хоч і не можу сказати що нововведення цієї версії сильно виправляють всі недоліки, які в грі є.
Read more“Думки про: No one lives under the lighthouse (Director’s cut)”
In love with: In Sound Mind
There have been so many “horror games in first person perspective” that ignoring them is my first reflex. In Sound Mind looked potentially curious, but from the looks and description it reminded me of Cry of Fear type of games, that work like a horror focused FPS action adventure, which could be interesting. Buuuut it also seemed to be delving into psychology and so few games handle this well (while so many are just edge lord crap, like the aforementioned Cry of Fear) that I decided that this game wasn’t worthy of a closer look.
Many months later, I’ve started hearing positive buzz about the game from people who have a similar opinion on these types of games, so I got curious. And I’m very glad that I did, because In Sound Mind is great.
Зачарований: In Sound Mind
Зараз існує стільки горорів від першої особи, що моя перша реакція – їх ігнорувати. In Sound Mind мене трохи зацікавила, але зі скріншотів та опису вона нагадала мені Cry of Fear. Що само по собі не погано – FPS action adventure з акцентом на горор може бути цікавою, але коли такі ігри починають розповідати сюжет з акцентом на психологію, дуже мало з них роблять це нормально. А більшість робить супер драматичну дурню на зразок вже названого Cry of Fear, тому я вирішив, що гра мого часу не варта.
Багато місяців потому люди, у яких схожа думка про вищезгадані ігри, почали говорити дуже позитивні речі про цей проект, тому я засумнівався в своєму рішенні. І тепер дуже радий, що все ж пограв в In Sound Mind.