Withering Rooms is the kind of game you don’t get every day. Back when the title was still in Early Access, one of the ways the developer described this game was somewhere along the lines of “If Clock Tower was an action RPG”. Which… fits and, even more surprisingly, works incredibly well. This game is so strange, yet so fascinating and inventive. Its influences are recognizable, yet its mood is immaculate… And while I didn’t enjoy every second of the game and do find faults with some of its aspects, it was also one of the most inspiring gaming experiences I’ve had in quite a while.
Tag: horror
Зачарований: Withering Rooms
Withering Rooms – це така гра, яку не кожен день побачиш. Коли розробник випустив її в Early Access, то описував її в стилі “якби Clock Tower була action RPG”. Що дійсно непогано описує гру і, ще дивовижніше, дуже прикольно грається. Гра вийшла з одного боку винахідлива і ні на що не схожа, але з іншого – ви скоріш за все впізнаєте вплив інших проектів. Просто, навіть з цим впливом у гри свій унікальний голос… Який не завжди мені подобався, але тим не менш, проходження гри стало для мене мабуть найцікавішим ігровим досвідом, який я мав за доволі довгий час.
Thoughts on: Still Wakes the Deep
It’s odd. I know, from talking to Dan Pinchbeck, the founder and creative director of The Chinese Room, over 10 years ago, that they never wanted to stick to the story exploration games (or walking simulators as people often dismissively call them). Amnesia: A Machine for Pigs, which I still like a lot, was supposed to be more systems driven, before cutting down on features in favor of story on recommendation from Frictional Games. Everybody’s Gone to the Rapture was envisioned as a simulation game where you live out the last moments before the world ends, not a game where you see echoes of these events. And while I didn’t find their first title after being purchased by Sumo Digital, that is Little Orpheus, interesting and never finished it, it was trying to be a cinematic/puzzle platformer, not a game driven by narration. Maybe with the Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 they would finally be able to deliver a title that’s great not just narratively, but also in terms of gameplay. Because Still Wakes the Deep isn’t doing it. It isn’t doing much at all, sadly.
Думки про: Still Wakes the Deep
Дивно якось виходить. З довгої розмови з Деном Пінчбеком, засновником та творчим директором The Chinese Room, яку я публікував більше 10 років тому, я дізнався, що студія ніколи не планувала обмежувати себе жанром ігор дослідження історії (які часто називають симулятор прогулянки). Amnesia: A Machine for Pigs, яка мені все ще дуже подобається, повинна була мати більше системного ґеймплею, але Frictional Games порекомендували їм це порізати і акцентувати сюжет. Everybody’s Gone to the Rapture задумувалась як симуляція, де ви зможете прожити останні години перед кінцем світу, але у фінальному продукті ви лише дивитесь ехо цих подій. І хоча Little Orpheus, їх перший проект після ре-організації під видавцем Sumo Digital, мені не сподобався (тому я його не пройшов до кінця), в тому проекті вони хоча б намагались зробити кінематографічний платформер, а не просто напів-інтерактивне оповідання. Можливо в Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 вони нарешті зможуть зробити прикольні системи, а не лише чудовий сценарій, бо, нажаль, в Still Wakes the Deep вони цього не зробили.
Thoughts on: Hollow Cocoon
There has been a lot of attempts at creating horror themed adventures that focus on a stalker-type enemy ever since the 90s. Clock Tower series are possibly the best known example, but one can think of plenty of other examples, starting from something simple like the werewolf in Ecstatica, to the more recent and complex xenomorph in Alien: Isolation. Hollow Cocoon is a very respectable attempt at creating a horror themed stealth action adventure with a persistent stalker from a small studio. I’m very happy it exists and I really admire it. But it’s also not a game that I could recommend to most players.
Думки про: Hollow Cocoon
З середини 90-их вийшло немало проектів, які намагались створити горор пригодницькі ігри, в яких хоча б один ворог працює як сталкер/переслідувач. Найвідомішим прикладом тих часів залишається Clock Tower і продовження, але насправді приклади бувають як прості, типу вовкулаки з Ecstatica, так і з дуже складною системою для такого ворога, як в Alien: Isolation. Hollow Cocoon – це спроба дуже маленької студії зробити новий проект з цією основною механікою, і я дуже поважаю те, що в них вийшло зробити. Та з іншого боку, я мало кому можу цю гру рекомендувати.
Disapprove: Alone in the Dark (2024)
Another decade, another attempt to revive Alone in the Dark. I’ve recently covered all of the previous games in the series (excluding Illumination, because who cares). The inspiring original trilogy that shaped modern action adventures, but aged poorly. A much simpler first reboot The New Nightmare that nonetheless did several incredibly ambitious things. Overly ambitious Alone in the Dark from 2008, that attempted to reinvent the genre but failed miserably. And now we have a third game simply titled Alone in the Dark, except this lacks any ambition of the previous entries.
Розчарування: Alone in the Dark (2024)
Судячи з усього на годиннику час знову перезапускати Alone in the Dark. Нещодавно я написав про всі попередні частини серії (окрім Illumination, бо кого вона хвилює). І про надихаючу, але застарілу оригінальну трилогію від якої пішли сучасні action adventure. І про набагато простіший перший перезапуск серії The New Nightmare, який все одно спромігся зробити щось класне. І про занадто амбіційну Alone in the Dark 2008-го, яка намагалась змінити обличчя жанру, але вийшла доволі поганою. І ось тепер вийшла ще одна гра, яка просто називається Alone in the Dark, але яка при цьому не має жодних амбіцій взагалі.
Happy about: Ib
While there is a numerous amount of horror themed adventure games made on RPG Maker, I’ve never been fond of them usually. There have been some good examples here and there, but more often than not these games leaned too hard either in pure tasteless jumpscare territory or were simply too poorly written, relying on shock value or extreme themes. Due to that, I had no knowledge of Ib when it became an extremely popular free game back in the early 2010s and would have not paid attention to this 2022 updated (and no longer free) remake, if not for catching a few streams and videos on it. I am glad, however, that other people promoted this little gem and that I got to experience it for myself.
Радий: Ib
Існує величезна кількість пригодницьких ігор з горор тематикою на рушії RPG Maker, та мені вони зазвичай не подобаються. Інколи зустрічаються прикольні проекти, але частіше за все ці проекти зроблені без розуміння стилю, атмосфери та нормального сценарію і акцентують жорстокість чи гучні звуки. Через це, хоча Ib була дуже популярною безкоштовною грою на початку 2010-их, я про неї навіть і не знав. І скоріш за все не дізнався, якби не подивився проходження та стріми платного рімейку гри 2022-го року (про нього тут і мова), після чого гра мене зацікавила. І тепер я дуже радий, що мені цю гру так “прорекламували”, бо вона виявилась прикольною.