If you know me, you know how much of a Resident Evil fan/nerd I am. I fell in love with it since after experiencing the Director’s Cut of the first game back in 1997 or so, but of course it doesn’t mean that I like all of the games in the series. There are games that I like less, games that I like more, game that I have replayed countless times and games that I rarely revisit. Yet in all this time Requiem might be the first time ever that I have finished a Resident Evil game and immediately uninstalled it. And have no desire to play it again.
Tag: survival action
Непорозуміння: Resident Evil Requiem
Якщо ви хоч трохи мене знаєте, то також знаєте наскільки я люблю Resident Evil. Я закохався в серію з найпершого знайомства з Resident Evil Director’s Cut десь у 1997-ому, але це, звичайно, не означає, що мені подобаються всі ігри. Є частини, які мені подобаються менше, є такі, які подобаються більше. Є такі, які я багато разів проходив і такі, до яких я повертаюсь рідко. Requiem – можливо, перша частина, яку я видалив одразу після проходження і не планую проходити знову.
In love with: Silent Hill f
Even before Silent Hill died, many fans of the original 3 games (and The Room) had doubts it can come back. Apart from pleasant surprises like Shattered Memories, that played completely differently anyway, the franchise has turned into crap. One last glimmer of hope was Silent Hills that got cancelled almost at the same time as it got revealed and the dream was dead.
And then, after years of Konami going full pachi-slop, there were serious hints of the series revival that I personally dreaded. When the garbage called Silent Hill: Ascension was dumped onto the world (“I like to make jams!”), it only reinforced my feelings that we will see more crap. Silent Hill: The Short Message was better, but played like Shattered Memories except with extremely heavy handed messaging. Only when Silent Hill 2 remake came out and turned out to be solid, if incredibly safe and forgettable, did it start to feel that maybe the franchise can be revived.
That’s how we get to Silent Hill f which is both the best Silent Hill game with combat since Silent Hill 3 (I admire The Room, but it’s a difficult game to enjoy), but also… not much of a Silent Hill game. It’s weird, but in a very good way.
Зачарований: Silent Hill f
Навіть до того, як серія Silent Hill померла офіційно, більшість фанатів перших трьох ігор (та The Room) сумнівались, що вона колись знову стане цікавою. Окрім приємного сюрпризу у вигляді Shattered Memories (яка гралась абсолютно інакше) серія перетворилась на повне лайно. Останньою надією стала Silent Hills, яку відмінили фактично одночасно з анонсом, і надії теж не стало.
І ось, після купи років створення всілякої азартної фігні, Konami почали серйозно розмовляти про відродження серії, і я цього абсолютно не хотів. Першим прикладом того, чого я боявся, стала Silent Hill: Ascension (“Я люблю варити варення!”). Silent Hill: The Short Message виявилась кращою, але працювала як Shattered Memories, лише з погано написаним сценарієм. І лише коли вийшов рімейк Silent Hill 2, який виявився непоганим, хоча і не супер цікавим, я почав сподіватись, що у серії дійсно може бути нормальне майбутнє.
Наступним проектом вийшла Silent Hill f, яку я з легкістю можна назвати найкращою частиною серії з бойовою системою з часів Silent Hill 3 (The Room я поважаю, але грати в неї не дуже), але також… вона не відчувається як частина серії. Дуже дивна гра, але в найкращому сенсі.
Disapprove: Cronos: The New Dawn
Given Bloober Team’s previous track record and initial showings of Cronos: The New Dawn, I was considering ignoring it entirely as it looked extremely mediocre at best. Yet, at release, the game started getting a lot of positive reviews from everywhere. It can’t be that so many people are praising a poor game, right? Wrong, apparently. Cronos turned out to be not just mediocre in ways that I predicted, but it also somehow managed to do poorly things, that Bloober Team usually does really well.
Розчарування: Cronos: The New Dawn
Враховуючи минулі проекти Bloober Team та перші трейлери, я планував пропустити Cronos: The New Dawn повністю, бо гра виглядала доволі нецікавою. Але на виході гра отримала багато позитивних відгуків. І не може ж бути, щоб купа людей розхвалювала не дуже прикольну гру, вірно? Може. Причому, Cronos посередній не лише в тому, що я і так очікував, але й в тих елементах, які зазвичай у Bloober Team виходять добре.
Ugly duckling: Alone in the Dark (2008)
Alone in the Dark from 2008 (also known as Alone in the Dark: Inferno on PS3) might be the last truly ambitious game of the last 20 years. That’s one hell of a statement to make, but I have good reasons to say it – what this game attempted to create is on a level that has not been attempted since. Possibly because the game didn’t turn out great and wasn’t positively received. I loved it back in 2008 even now for how frustrating a lot of the game is, I cannot help but love the effort and potential. While at the same time knowing well, that I can’t really recommend playing this game to the majority of people.
Гидке каченя: Alone in the Dark (2008)
Alone in the Dark from 2008 (також відома під назвою Alone in the Dark: Inferno на PS3) – це, можливо, остання насправді амбіційна гра останніх 20 років. Знаю як це звучить, але я пишу це не просто так. Цей проект намагався зробити незвичайну комбінацію механік і систем так, як ніхто інший не робив. Можливо лише тому, що результатом цієї спроби став жахливий провал, який майже нікому не сподобався. Мені гра в 2008-ому дуже подобалась не дивлячись на те, що вона дійсно дуже дратує. Чому я і не можу її рекомендувати більшості людей, але при цьому дуже поважаю.
Happy about: Resident Evil 4 – Separate Ways
While every Resident Evil release since the wonderful new RE2 has evoked varying degrees of disappointment, you never know if the next one will be exciting again. The remake of Resident Evil 4, released earlier this year, was quite good but also full of infuriatingly baffling decisions and most people were sure that Separate Ways mode won’t be added to it, if it wasn’t there on release. It was a remake, after all, and it made all the sense to include everything that was canonical to the original version, including the additional modes that the original game had. And even though Separate Ways were not part of the first release of Resident Evil 4, they were added since the PS2 version and were included in all of the newer releases.
Yet here we are, with the Separate Ways paid DLC that is released half a year after the main game. And to my surprise, I find it more entertaining than the main game itself.
Радий: Resident Evil 4 – Separate Ways
Хоча кожна нова Resident Evil після виходу чудової нової RE2 викликала різні рівні розчарування, я продовжую очікувати, що наступна гра може знову бути класною. Рімейк Resident Evil 4, який вийшов на початку цього року, був доволі непоганим, але також повним абсолютно ідіотських рішень і люди не очікували, що режим Separate Ways до нього взагалі буде. Все ж таки, ми отримали рімейк гри, від якого очікуєш, що всі канонічні елементи оригіналу будуть в нього включені. І хоча Separate Ways не був в оригінальній грі з релізу і його додали лише з PS2 версії, цей режим потрапляв в абсолютно кожний наступний реліз і порт гри, та став його важливою частиною.
Але, як виявилось, Capcom вирішили випустити Separate Ways як платне DLC через пів року після основної гри. І мені цей режим сподобався більше за саму гру.