As someone, who got into computer roleplaying games due to the first two Baldur’s Gate titles decades ago, my takes on Dragon Age were often considered at least somewhat controversial. While I liked Origins, I never cared about it that much and found it quite boring. As everyone pointed at the copy and paste dungeons of Dragon Age II, I called it the best story-driven RPG BioWare has created, and stand by those words even today. And… Hmm, I suppose saying that Inquisition isn’t worth your time was not a very controversial opinion. But nonetheless, I admired Dragon Age world and even Inquisition, for all of the dozens of hours of boring crap, felt like it still belonged to the same world first shown in Origins. The Veilguard offers only tiny glimpses of that and most of the time feels like a Saturday morning cartoon adaptation of the story. Yet… it can be quite alright to play anyway.
Tag: story driven
Думки про: Dragon Age: The Veilguard
Я вперше захопився комп’ютерними рольовими іграми після досвіду з першими Baldur’s Gate на початку 00-их, тому мої думки про серію Dragon Age зазвичай викликають у людей здивування. Наприклад, мені подобалась Origins, але я при цьому вважав гру доволі нудною. Поки всі тикали пальцями в копіпасту Dragon Age II, я називав гру найкращою сюжетною RPG від BioWare, і моя думка досі не змінилась. А коли я казав, що Inquisition не варта вашого часу, то… окей, ця думка ні у кого претензій не викликала. В будь-якому випадку, мені дуже подобається світ Dragon Age і навіть Inquisition, якою нудною гра б не була, відчувалась як частина того цікавого і великого світу, з яким нас познайомила Origins. В The Veilguard цього майже нема. А те що є, скоріше нагадує мультсеріал адаптацію серйозного кіно. Та, в принципі, грати в цю гру не так погано.
Thoughts on: Sorry We’re Closed
With the wave of true classic survival horror revival that’s been happening over the past five or so years, I’ve always been more excited about games that don’t just copy the existing formula but try to do something different with it. Yet, most of the attempts at doing that so far have been quite poor, usually due to the relative inexperience of the developers preventing them from realizing their big ambitious ideas. Sorry We’re Closed gets very close to doing things well. But it doesn’t stick the landing.
Думки про: Sorry We’re Closed
За останні п’ять років жанр класичного survival horror ожив і за цей час з’явилось багато нових інді ігор. Мені завжди найбільш цікаві проекти, які намагаються зробити в цьому форматі щось нове, але більшість таких проектів, зазвичай, доволі погані. Здебільшого через занадто великі амбіції і відсутність досвіду розробників. Sorry We’re Closed майже вдається зробити щось нове і дуже цікаве, але розробники роблять декілька дуже неприємних помилок.
Thoughts on: Mouthwashing
Due to the abundance of story exploration games or “kinda adventure games but not really”, it’s very rare I bother playing any of them unless their story or presentation or anything else really grab me. When I first saw the store page for Mouthwashing, I dismissed it immediately and wouldn’t have considered playing it if not for catching a few streams of other people going through the game. Which has shown that this game has very strong writing and presentation that might be worth checking out for myself, even though I have, essentially, spoiled the story for myself with those streams. And you know what – it was still worth it. Even if, the more this game tries to be an adventure game, the worse it gets. And it’s published by russians.
Думки про: Mouthwashing
Через величезну кількість сюжетних ігор, які “нібито пригодницька гра, але насправді ні”, більшість з них я просто ігнорую. І коли я вперше побачив Mouthwashing, то одразу проігнорував проект, як ще один не сильно цікавий. Але після декількох стрімів та відео, де стало видно, що і оповідання і стиль тут можуть бути якісними, я вирішив, що може варто зацінити гру самому. Хоча я, по факту, і так вже бачив все проходження. І воно в принципі було того варто, якби не те, що чим більше гра намагається бути пригодницькою, тим гірше вона стає. І те, що її видає русня.
Disapprove: Final Fantasy XVI (with DLCs)
As I was going though Final Fantasy XVI, struggling not to fall asleep, I kept asking myself – how could this happen? How did they manage to make a game that has genuinely good writing and premise, yet such a boring story? How did they finally nail the mix of hack and slash and turn-based combat in Final Fantasy VII Remake only to then go back to the Final Fantasy XV combat and make it even more uninteresting? How did they make a game with so much potential to be fresh and exciting to be so much of a slog to play? Yet I continued my playthrough, as I always do with Final Fantasy games, and wondered if the game will end up being something that can be recommended or not.
Розчарування: Final Fantasy XVI (з DLC)
Я проходив Final Fantasy XVI, намагаючись при цьому не заснути, і не міг зрозуміти, що трапилось. Як так вийшло, що сценарій написаний дуже якісно, але сюжет нудний? Чому розробники нарешті навчились робити класну суміш hack and slash та покрокових елементів бою в Final Fantasy VII Remake, але для цієї гри за основу знову взяли Final Fantasy XV, і зробили систему ще менш цікавою? Як можна було з таким потенціалом зробити щось свіже створити гру від якої втомлюєшся? Але це Final Fantasy, тому я грав далі і намагався передбачити, якою буде моя фінальна думка про проект.
In love with: Slitterhead
Right from its initial announcement, Slitterhead was promising to be something special. The first title from a new studio formed by some of the key personnel who previously headed the original Silent Hill, the Siren series and Gravity Rush series had very little chance of being a “typical” game. I expected it to be at least a little bit jank and sometimes frustrating – and it is, – but I also expected to be amazed and excited. And I was. So while I can safely assume, Slitterhead might not “click” with a large amount of players, it is something to be experienced nonetheless.
Зачарований: Slitterhead
Ще з анонсу Slitterhead я очікував від гри приємних сюрпризів. Це перший проект студії, яку сформували деякі з ключових членів команди, які до цього працювали над першим Silent Hill, та серіями Siren і Gravity Rush, тому “типовою” гра не могла бути. Знаючи ці проекти, я також очікував, що гра буде трохи корява і дратуюча, в чому виявився правим. Але також я очікував, що гра мене вразить. І з цим розробники теж впорались. Slitterhead багато кому може здатись занадто “дивною” грою, але пограти в неї в будь-якому випадку варто.