Eternal Threads is among those pleasant types of games that don’t really invent anything new, but manage to take a lot of well established concepts and mechanics and combine them into an experience that hasn’t been attempted before. So while you’re playing, you’re enjoying the game as something that isn’t unlike what you already know, but when the time comes to analyze it and try to compare it to other titles you’ve played before, you realize – hey, this is actually quite new. It wouldn’t mean much if the game wasn’t good, but it is.
Tag: story driven
Радий: Eternal Threads
Eternal Threads – приємний приклад гри, яка нічого нового не вигадує, але чудово використовує вже відомі по іншим проектам ідеї і механіки і збирає їх в щось, що раніше ніхто не створював. Поки ви проходите гру, це просто прикольно, але дуже знайомо. Але коли ви її пройшли і розглядаєте її уважніше, то стає очевидно, що на справді в саме такі ігри ви ще не грали. Звичайно, якби гра при цьому вийшла не дуже гарною, то новітня чи ні було б не важливим. Але результат хороший.
In love with: In Sound Mind
There have been so many “horror games in first person perspective” that ignoring them is my first reflex. In Sound Mind looked potentially curious, but from the looks and description it reminded me of Cry of Fear type of games, that work like a horror focused FPS action adventure, which could be interesting. Buuuut it also seemed to be delving into psychology and so few games handle this well (while so many are just edge lord crap, like the aforementioned Cry of Fear) that I decided that this game wasn’t worthy of a closer look.
Many months later, I’ve started hearing positive buzz about the game from people who have a similar opinion on these types of games, so I got curious. And I’m very glad that I did, because In Sound Mind is great.
Зачарований: In Sound Mind
Зараз існує стільки горорів від першої особи, що моя перша реакція – їх ігнорувати. In Sound Mind мене трохи зацікавила, але зі скріншотів та опису вона нагадала мені Cry of Fear. Що само по собі не погано – FPS action adventure з акцентом на горор може бути цікавою, але коли такі ігри починають розповідати сюжет з акцентом на психологію, дуже мало з них роблять це нормально. А більшість робить супер драматичну дурню на зразок вже названого Cry of Fear, тому я вирішив, що гра мого часу не варта.
Багато місяців потому люди, у яких схожа думка про вищезгадані ігри, почали говорити дуже позитивні речі про цей проект, тому я засумнівався в своєму рішенні. І тепер дуже радий, що все ж пограв в In Sound Mind.
In love with: The Stanley Parable: Ultra Deluxe
Now that it’s been more than 10 years since the original mod, it’s almost weird to return to The Stanley Parable. Especially for me, since back then I enthusiastically proposed to translate that mod into Russian and was among the first to hear that a full commercial version of it was planned. And now we have a new version of the game, which, in spirit of the original, is well aware that it’s a new version of an old game that was a mod. It’s really awesome. But I wonder how I would’ve felt about it without the prior connections.
Oh and to get it out of the way, I’m absolutely not connected to this release of the game. Not that I’d want to translate anything into Russian anymore, but even so, this time it’s a professional translation made by professionals, and not some Ukrainian jerk.
Зачарований: The Stanley Parable: Ultra Deluxe
Пройшло вже більше 10 років з виходу оригінального моду, тому повертатись в The Stanley Parable якось дивно. Особливо тому, що тоді я з ентузіазмом запропонував розробникам перекласти мод російською і через це був одним з перших, хто знав про перетворення моду на гру. І ось вийшла нова версія гри, яка сама знає, що вона нова версія гри, чого можна було очікувати від цієї “серії”. І нова версія дуже прикольна… Але мені складно про неї думати без зв’язку зі старими версіями.
Ну і щоб одразу відповісти – до цієї версії гри я абсолютно не причетний. Я б і так не захотів щось перекладати російською, але в будь якому разі, я радий що гру професіонально перекладала якась студія, а не якийсь український мудило, як минулого разу.
Quick thoughts on: Iron Lung (and revisiting The Music Machine)
David Szymanski has been doing small unsettling horror themed titles for a while, but his biggest success, of course, was the fantastic classic FPS revival title DUSK. Somewhat ironic, I suppose, given that it was the polar opposite of what his games were usually about, but thankfully he didn’t decide to abandon his smaller projects because of that success. So after a few years of working with other developers and helping with awesome demo collections and small game compilations (like the awesome Dread X Collection) a new standalone commercial title is now out – Iron Lung. And since I was in the mood, I’ve decided to revisit The Music Machine, that awed me seven years ago, as well.
Read more“Quick thoughts on: Iron Lung (and revisiting The Music Machine)”
Кілька думок про: Iron Lung (і знову про The Music Machine)
Девід Шиманські (David Szymanski) вже давно випускає маленькі тривожні горор ігри, хоч його найбільш популярним проектом став неперевершений класичний FPS DUSK. Що трохи смішно, бо гра була зовсім не схожою на його типові проекти. Але навіть після гучного успіху він не полишив свою нішу і багато років працював з іншими розробниками над різними проектами, включаючи збірники маленький ігор та демо версій (наприклад Dread X Collection). А тепер і випустив нову самостійну гру – Iron Lung. Пройшовши неї я також вирішив знову пройти The Music Machine, яка мені дуже сподобалась сім років тому.
Read more“Кілька думок про: Iron Lung (і знову про The Music Machine)”
O tempora: Final Fantasy VI (Pixel Remaster)
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
Well, the Pixel Remaster journey ends with Final Fantasy VI. It’s almost a shame, really, as this collection has been so wonderfully made that I can only hope more classic titles are given this treatment. But at least this collection ends with one hell of a game.
О часи: Final Fantasy VI (Pixel Remaster)
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Ну ось, Final Fantasy VI – це кінець колекції ремастерів Pixel Remaster. Навіть шкода, що більше поки не планується, оскільки колекція вийшла настільки гарною, що хотілося б більше класичних ігор побачити в такому вигляді. Але хоча би закінчуємо серію на незабутній грі.