Withering Rooms is the kind of game you don’t get every day. Back when the title was still in Early Access, one of the ways the developer described this game was somewhere along the lines of “If Clock Tower was an action RPG”. Which… fits and, even more surprisingly, works incredibly well. This game is so strange, yet so fascinating and inventive. Its influences are recognizable, yet its mood is immaculate… And while I didn’t enjoy every second of the game and do find faults with some of its aspects, it was also one of the most inspiring gaming experiences I’ve had in quite a while.
Tag: roguelite
Зачарований: Withering Rooms
Withering Rooms – це така гра, яку не кожен день побачиш. Коли розробник випустив її в Early Access, то описував її в стилі “якби Clock Tower була action RPG”. Що дійсно непогано описує гру і, ще дивовижніше, дуже прикольно грається. Гра вийшла з одного боку винахідлива і ні на що не схожа, але з іншого – ви скоріш за все впізнаєте вплив інших проектів. Просто, навіть з цим впливом у гри свій унікальний голос… Який не завжди мені подобався, але тим не менш, проходження гри стало для мене мабуть найцікавішим ігровим досвідом, який я мав за доволі довгий час.
Thoughts on: You Will Die Here Tonight
It always pains me to see games like You Will Die Here Tonight. Games that aim to do true classic survival horror with some new ideas but fail miserably. Though, at least in the case of You Will Die Here Tonight the end result is still quite serviceable and with some updates and fixes might become slightly better. Though it won’t fix any of the issues that are making this project deeply flawed on a fundamental level. And my experience with the game went from mild curiosity to genuine, though sometimes annoyed, engagement. Only to plummet into frustration as I stopped playing it right during the final sequence of the game and refuse to attempt it again, as it’s horrendously designed.
Думки про: You Will Die Here Tonight
Кожен раз коли я бачу ситуацію як з You Will Die Here Tonight мені стає сумно. Бо це гра, яка намагається бути дійсно прикольним класичним survival horror зі свіжими ідеями, але в неї катастрофічно не виходить. На щастя, у випадку з You Will Die Here Tonight фінальний результат все одно доволі прикольний і з майбутніми оновленнями може стати ще краще. Але оновлення не зможуть виправити проблеми, які існують на фундаментальному рівні проекту. І мій досвід з грою пройшов шлях від цікавості і захоплення до роздратованості. І прямо перед на найостанніших моментах гри я не витримав і відмовляюсь проходити це до кінця.
Happy about: Rogue Legacy 2
So, I don’t really like roguelikes and roguelites. I’m not fond of randomly or procedurally generated content and would always take a wonderfully hand crafted shorter experience over it. But there are occasional projects that grab my attention. And the original Rogue Legacy did grab my attention. There was something interesting and fresh about the idea (quite new at the time) of mixing the “fresh run” nature of roguelikes with permanent upgrades, plus there was enough metroidvania-ish charm to the exploration of the locations to get me interested, even if said locations were randomly generated each run.
Yet, a lot of games since then have done the same and combined the exact same basic concepts and I’ve not enjoyed any of the ones that I’ve tried. Thankfully, Rogue Legacy 2 turned out to be fun.
Радий: Rogue Legacy 2
Тож зазвичай в roguelike та roguelite ігри я не граю. Мені не подобається рандомно згенерований контент і я в будь-якій ситуації буду більш радий рівням і сценарію, який були спеціально продумані. Але в цих жанрах є виключення, які привертають мою увагу, і одним з таких виключень була перша Rogue Legacy. Тоді концепція перманентних анлоків в роглайт іграх була дуже свіжою, плюс досліджувати локації в metroidvania стилі мені подобалось, хоч ці локації і були згенеровані кожен раз випадково. Гру я пройшов не без задоволення, хоча під кінець мені стало трохи нудно.
І все ж, с тих пір я пройшов багато інших проектів, які були побудовані на цих же механіках, але які мені не сподобались. Тому, я хвилювався, що Rogue Legacy 2 мені теж не зайде. На щастя, я помилявся.
Happy about: Undermine
It’s very rare that I play rogue-like or rogue-lite games, simply because I tend to not enjoy the idea of randomly generated infinitely replayable titles, vastly preferring the hand-crafted games with a definitive end to them (that I can simply replay if I liked them a lot). However, there have been a few titles that despite all odds got me invested. And somehow Undermine joined their ranks. I’ll try to understand why.
Радуясь: Undermine
Я очень редко играю в rogue-like или rogue-lite игры. Я предпочитаю игры у которых есть четкое начало и конец тем, которые рассчитаны на бесконечные перепрохождения. Если игра мне понравится, я всегда могу поиграть в неё снова, всё-таки. Но некоторые примеры жанра всё равно умудряются меня заинтересовать. Undermine пополнила ряды таких проектов. Я попробую разобраться почему.
Радуясь: Rogue Legacy
Когда Rogue Legacy попался мне на Steam Greenlight, у меня были сомнения. При всей моей любви к так называемым metroidvania играм и любопытству к roguelike жанру, я сразу начал волноваться о множестве вещей: смогут ли сохранить интересность исследования локаций с рандомной генерацией, будет ли хороший баланс не только зависящий от удачи, не будет ли, заметного по скриншотам и видео, сильного уклона в bullet hell (жанр, в который я совсем не играю и который мне не нравится)… Собственно, как обычно я волновался совсем не зря и все эти проблемы серьёзно проявляются в игре. Но при этом, игра всё равно умудряется быть невероятно увлекательной и времяпожирающей.