Half a year ago I was revisiting the Metal Gear series with the Master Collection Vol. 1 that is now finally in a good state, and was pleasantly surprised by my experience with MGS3. Up until that playthrough, I had more respect for the entry than love and have far preferred the first and the second games. But the replay has shown Snake Eater in a new light to me, which was one of the main reasons I’ve decided to grab Metal Gear Solid Δ (Delta): Snake Eater. At the end of that previous review I wondered if Delta will be the better way to experience the game. And now I can definitively say – yes.
Tag: action adventure
Зачарований: Metal Gear Solid Δ: Snake Eater
Півроку назад я знову проходив частини серії Metal Gear в перевиданні Master Collection Vol. 1, яке на той момент нарешті оновили до достатньо робочої версії, і був дуже приємно здивований MGS3. До того проходження, я скоріше більше поважав цю частину, аніж любив і перша та друга мені подобались більше. Але тут я несподівано побачив Snake Eater новим поглядом, що й стало головною причиною для мене придбати Metal Gear Solid Δ (Delta): Snake Eater. В кінці мого огляду на перевидання оригінальної гри я задався питанням, чи не стане Delta кращою версією, щоб проходити гру. Тепер я маю відповідь – стане.
Quick thoughts on: Indiana Jones and the Great Circle: The Order of Giants
It’s been almost a year since the release of Indiana Jones and the Great Circle. A game that I liked a lot, but also felt like it was a bit too long and too ambitious and in the end didn’t quite scratch the same itch as the classic The Chronicles of Riddick: Escape from Butcher Bay. And as the time went by, I found myself rarely remembering the title, which was a bit sad to realize. Nonetheless, it was and still is a unique game for modern gaming market, so I was still looking forward for its only announced DLC – The Order of Giants. This DLC is finally out and… it’s fine. And also somewhat pointless.
Read more“Quick thoughts on: Indiana Jones and the Great Circle: The Order of Giants”
Кілька думок про: Indiana Jones and the Great Circle: The Order of Giants
Вже пройшов майже рік з тих пір, як я пройшов Indiana Jones and the Great Circle. Гра мені дуже сподобалась, але також здалась занадто довгою і амбітною, в результаті чого, вона не настільки запам’яталась як класична The Chronicles of Riddick: Escape from Butcher Bay. І чим далі, тим менше я думаю про цю гру, що доволі сумно. Але вона все одно варта свого часу і унікальна, як для сучасного ринку, тому мені було цікаво пограти в нове і єдине сюжетне DLC – The Order of Giants. Яке виявилось… якісним. І не дуже потрібним.
Read more“Кілька думок про: Indiana Jones and the Great Circle: The Order of Giants”
Happy about: Caput Mortum
Imagine the look of an early 2000s horror themed FPS mixed with elements of King’s Field and Penumbra, all wrapped in influences of Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth, with a pinch of mood of Arx Fatalis and Clive Barker’s Undying. This is a lot of references, but the idea here is that Caput Mortum is a freshly released horror themed action adventure game, but it feels like it could come out back in 2003 and feel right at home there. I mean it in the best sense. And while the game is quite short, it uses its runtime exceptionally well.
Радий: Caput Mortum
Уявіть собі FPS з горор тематикою початку 2000-их, в якому також є елементи King’s Field та Penumbra, атмосферою все нагадує Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth, і в додаток до цього можна побачити ідеї з Arx Fatalis та Clive Barker’s Undying. Це дуже багато дуже різних прикладів, але цим я хотів показати, що Caput Mortum хоч і є тільки що випущеною action adventure з горор тематикою грою, але якби вона вийшла десь в році 2003-ому, ніхто б не здивувався. І хоча гра дуже коротка, вона чудово використовує свій час.
Happy about: Herdling
With how many times I’ve seen games going for a moody games about a journey that feature no words over the decades, all I want from them is to just know what they want to do and when to stop. Starting from cinematic platformers of the early 90s and evolving through Ico and Journey, we’ve seen this approach taken so many times. All of the games like this are pretty and atmospheric, but they might focus on different aspects and mechanics. In case of Herdling – it’s about herding cute wooly cattle-like creatures on a journey from a city into the mountains and helping them avoid dangers. It lacks traditional puzzles, doesn’t really have a lot of “challenge”, has some optional exploration at times, but is mostly about moving forward. And it knows what it wants to do and when to stop.
Радий: Herdling
Оскільки за останні пару десятків років вийшла купа атмосферних ігор з мінімальною кількістю тексту, які більше про візуал та подорож, все що я від них зазвичай тепер вимагаю це – розуміти, що вони хочуть зробити, і коли закінчитись. Такі проекти існують дуже давно, починаючи з cinematic platformer жанру початку 90их, і до сьогодні, після того як ці ідеї перейшли в 3D і надихнулись проектами типу Ico та Journey. Вони атмосферні, дуже красиві, мінімалістичні, але при цьому можуть бути механічно різними. Herdling про випасання мамонто-подібних милих тварин, а точніше про те, як правильно їх скеровувати. Тут нема традиційних загадок і гра в цілому не “складна”, а необов’язкового дослідження тут майже немає, тому зазвичай треба просто йти вперед. І гра чудово розуміє, що вона хоче і коли треба закінчитись.
Disapprove: Cronos: The New Dawn
Given Bloober Team’s previous track record and initial showings of Cronos: The New Dawn, I was considering ignoring it entirely as it looked extremely mediocre at best. Yet, at release, the game started getting a lot of positive reviews from everywhere. It can’t be that so many people are praising a poor game, right? Wrong, apparently. Cronos turned out to be not just mediocre in ways that I predicted, but it also somehow managed to do poorly things, that Bloober Team usually does really well.
Розчарування: Cronos: The New Dawn
Враховуючи минулі проекти Bloober Team та перші трейлери, я планував пропустити Cronos: The New Dawn повністю, бо гра виглядала доволі нецікавою. Але на виході гра отримала багато позитивних відгуків. І не може ж бути, щоб купа людей розхвалювала не дуже прикольну гру, вірно? Може. Причому, Cronos посередній не лише в тому, що я і так очікував, але й в тих елементах, які зазвичай у Bloober Team виходять добре.