If you know me, you know how much of a Resident Evil fan/nerd I am. I fell in love with it since after experiencing the Director’s Cut of the first game back in 1997 or so, but of course it doesn’t mean that I like all of the games in the series. There are games that I like less, games that I like more, game that I have replayed countless times and games that I rarely revisit. Yet in all this time Requiem might be the first time ever that I have finished a Resident Evil game and immediately uninstalled it. And have no desire to play it again.
Tag: action adventure
Непорозуміння: Resident Evil Requiem
Якщо ви хоч трохи мене знаєте, то також знаєте наскільки я люблю Resident Evil. Я закохався в серію з найпершого знайомства з Resident Evil Director’s Cut десь у 1997-ому, але це, звичайно, не означає, що мені подобаються всі ігри. Є частини, які мені подобаються менше, є такі, які подобаються більше. Є такі, які я багато разів проходив і такі, до яких я повертаюсь рідко. Requiem – можливо, перша частина, яку я видалив одразу після проходження і не планую проходити знову.
Thoughts on: Keeper
Just a couple of months ago I was talking about Herdling and mentioned how these types of atmospheric journey action adventure games are surprisingly easy to fail. They usually have very little in terms of “challenge” or problem solving, so they need to either do something interesting with their mechanics, or at least know how to be short and beautiful enough to be a fun distraction. Where Sword of the Sea has extremely fun movement tech, Herdling has the herding mechanic, Keeper has basically nothing. But it is, thankfully, short and beautiful enough to at least be alright.
Думки про: Keeper
Декілька місяців тому я писав про Herdling і висловив думку, що такі атмосферні пригоди про подорож доволі легко зробити погано. В них рідко буває якийсь “важкий ґеймплей” чи навіть серйозні загадки, тож кожній треба мати щось особливе і цікаве або з механіками, або хоча б просто бути достатньо короткою грою, щоб не набриднути. В Sword of the Sea пересуватись світом дуже весело. В Herdling пасти тваринок доволі цікаво. В Keeper майже нічого захопливого нема. Але хоча б гра красива і коротка.
Happy about: Ghost of Tsushima Director’s Cut
Over the years I’ve grown extremely tired of open world games. It’s very rare that the prospect of playing one excites me, especially if the title is clearly inspired by the type of open world design that Ubisoft have popularized with their Assassin’s Creed titles. But I still find interesting titles from time to time and Ghost of Tsushima had a lot of positivity about it from people I tend to share opinions with. After ignoring the PC release of the game for over a year, I’ve decided to give it a shot and while the game still has a lot of faults, it did end up among the better examples of the genre.
Радий: Ghost of Tsushima Director’s Cut
Чим далі, тим менше мене цікавлять ігри з відкритим світом. Я дуже рідко зацікавлений в них грати, особливо якщо вони явно побудовані за шаблонами Ubisoft, які вони вперше використали в першому Assassin’s Creed. Але тем не менш, цікаві проекти з такою структурою мені зустрічаються і про Ghost of Tsushima я чув багато позитивних речей від людей, смаки яких часто співпадають з моїми. То ж, через рік після виходу гри на ПК я вирішив нарешті її пройти. І хоча проблем в неї вистачає, вона мені дуже сподобалась.
O tempora: Sweet Home
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
I’ve talked about movie tie-in titles that became instrumental in shaping the future of gaming when I was exploring The Chronicles of Riddick: Escape from Butcher Bay. But this time, we are going even further back in time to 1989, to a horror themed action adventure turn based party based RPG Sweet Home, developed by Capcom as a tie-in to the movie of the same name. It was released on Famicom exclusively in Japan and has never been officially localized or re-released. Yet, this game and its unique blend of game mechanics are incredibly unique and have never been recreated to this day. And it is also the reason Resident Evil exists.
О часи: Sweet Home
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Я раніше вже писав про ігри за кіноліцензією, які мали величезний вплив на розвиток цієї індустрії, коли обговорював The Chronicles of Riddick: Escape from Butcher Bay. Але цього разу, проект під питанням з’явився набагато раніше – в 1989-ому році. А конкретно, це покрокова командна рольова гра з горор тематикою та action adventure ґеймплеєм Sweet Home, яку Capcom зробили під вихід фільму з цією ж назвою. Гра вийшла виключно в Японії на Famicom, ніколи офіційно не перекладалась чи видавалась знову, але її ґеймплей настільки унікальний, що до сьогодні не існує ігор, які б грались так само. І також ця гра – причина чому Resident Evil існує.
Happy about: The Lacerator
When you first see The Lacerator store page pop up, you almost instinctively want to move on. It looks like one of way too many linear trashy horror themed action games designed as low budget slasher movies that became extremely popular ever since Puppet Combo cracked that formula. But where those types of games are linear romps with little to no interesting gameplay, The Lacerator is the complete opposite. It’s a branching paths non-linear horror themed action adventure game with a crazy amount of variation and discovery. Not quite as ridiculous as True Crime: Streets of LA was back in the day, I suppose, but fresh and impressive nonetheless.
Радий: The Lacerator
Якщо ви випадково натрапите на сторінку The Lacerator в магазині, то скоріш за все інстинктивно захочете пройти повз. На перший погляд, гра виглядає як ще один лінійний низькобюджетний горор трешак, яких стало занадто багато після того, як Puppet Combo навчились робити такі ігри непоганими. Але зазвичай такі ігри дуже лінійні і без цікавих ґеймплейних ідей, тоді як The Lacerator дуже винахідливий. Ця гра нелінійна, з купою різних варіантів розвитку сюжету. І хоча тут гра не настільки нелінійна, як колись була True Crime: Streets of LA, кількість варіацій тут все одно дійсно вражає.