Action RPGs are popular again and have been for the past decade. But there was an odd period of time when seemingly no one wanted to release a classic “Diablo-clone” title, and during those strange times Torchlight appeared out of nowhere to save the fans of the genre from the lull. Revisiting it today is a bit odd, but after replaying Diablo 1 and 2 (and refreshing my memory on 3, on which I really have nothing more to say), I felt like I had to.
Повертаючись в Torchlight
За останні років 10 action RPG стали знову популярні. Але колись був дивний період часу, коли, здавалось, ніхто не хотів робити класичні “Diablo клон” ігри і посеред тих часів вийшов Torchlight, який порадував всіх фанатів жанру. Грати в цей проект сьогодні трохи дивно, але після повторного проходження Diablo 1 та 2 (і після того, як я освіжив свої спогади про 3, про який мені нічого нового додати не було), мені дуже хотілось спробувати.
Thoughts on: The Last of Us Part I
Finally, I’ve completed The Last of Us. This critical darling from 2013… yep, from 10 years ago… Anyway, I’ve tried playing the original game around the time of the release using the PS3 my friend graciously lent me and about 2/3 of the way in I got so bored that I simply decided not to continue playing. But, being a game designer and all, you have to play titles like this – even when you don’t like the whole package, there are elements to learn from, ideas to get influenced by. So I couldn’t keep it this way and now, that a remake of the game (now with Part I added to the title) is out on PC, I decided to give it another go. And yeah, it’s… fine. The port isn’t, though.
Думки про: The Last of Us Part I
Нарешті я пройшов The Last of Us. Гру, яку всі вихваляли в 2013-ому… так, вже 10 років тому… Так ось, я намагався пройти оригінальну версію на PS3, яку мені позичав мій друг, пройшов приблизно 2/3 всієї гри, мені стало нудно і я просто не запустив гру наступного разу. Та все ж мені треба для роботи розуміти відомі приклади з ґейм дизайну – навіть якщо мені не сподобається гра, з неї буде чому навчитись. Тому як тільки став доступним рімейк гри на ПК (якому в назву додали Part I), я придбав її і вирішив нарешті її пройти. Гра норм. Порт поганий.
O tempora: Diablo II: Resurrected
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
Okay, confession time. People love Diablo II. For many it has been THE Diablo game to play and it has been extremely influential, canonizing a lot of concepts that are still in use today. But I never liked it much. In fact, I’m not sure I’ve finished Lord of Destruction before – the expansion pack for the game, though I definitely remember finishing the Act IV. But I did respect the game and, given how much praise this title has always received, always planned to revisit it. Now that a genuinely fantastic remaster Diablo II: Resurrected is available and I’ve finished replaying the original Diablo with its expansion, I went in and played the sequel too. And finally enjoyed it.
О часи: Diablo II: Resurrected
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Більшість людей обожнюють Diablo II. Для них це головна гра серії і саме вона започаткувала багато ідей, які все ще використовуються в жанрі і навіть за його межами. Але мені вона ніколи сильно не подобалась. Я навіть не певен, що я колись проходив доповнення Lord of Destructionдо кінця – точно пам’ятаю лише що пройшов Акт IV і почав грати в доповнення. Але я все одно цю гру поважав і завжди планував пограти знову. З виходом неймовірно прикольного ремастеру Diablo II: Resurrected (і після проходження першої гри з її доповненням) я вирішив що прийшов час це зробити. І гра мені нарешті сподобалась.
O tempora: Diablo (+Hellfire)
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
Can you believe that it’s been more than 26 years since the release of Diablo? So weird to think about it. I mean, it wasn’t the first real-time RPG or the first game to be an action RPG. But it became what defined action RPG for the western market, a mix of ideas from roguelikes, lots of loot and simple but engaging dungeon crawling, solo or in multiplayer. And while I understand why people always love the second game the most – to me, the original game has always meant more.
That said – I actually only finished it once before. And I’m pretty sure it was on the PlayStation port too. I’ve never played the often forgotten Hellfire expansion either, so I’ve been meaning to replay the game for quite a while now.
О часи: Diablo (+Hellfire)
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Не знаю як вам, а мені складно повірити що Diablo вийшов більше 26 років тому. Якось навіть дивно про це думати. Гра не була першим прикладом RPG з боєм в реальному часі, чи першою action RPG, але саме вона задала стандарт для “західного” action RPG, як суміш ідей roguelike, великої кількості луту і захоплюючого дослідження підземель, як самому так і в мережевій грі. І хоча для багатьох людей друга частина найулюбленіша, мені перша частина завжди була миліша.
При тому, що я повністю пройшов гру до цього лише один раз. Причому, мені здається що навіть не ПК, а PlayStation версію. Ну а в доповнення Hellfire я взагалі ніколи раніше не грав, тому плани нарешті пограти в цю класику знову в мене були давно.
Happy about: Fatal Frame: Mask of the Lunar Eclipse
I have to say, it really is very weird to be going backwards with these Fatal Frame remasters (but I do hope we don’t stop here). Couple of years ago the currently latest entry, Maiden of Black Water, got released on PC and modern consoles and many people experienced the franchise for the first time. And while it is arguably among the weaker entries, with many poor design choices and annoying elements, it nonetheless had some of the coolest ideas for mechanics that were unique for it and not tried in the series before. Still, I went into Mask of the Lunar Eclipse with relatively high expectations and was not disappointed.
Read more“Happy about: Fatal Frame: Mask of the Lunar Eclipse”
Радий: Fatal Frame: Mask of the Lunar Eclipse
Треба сказати, що проходити серію Fatal Frame в зворотному порядку дуже дивно, але сподіваюсь, що ремастери продовжаться. Пару років на ПК і сучасних консолях вийшов перший ремастер – для Maiden of Black Water, який скоріш за все став для багатьох знайомством з серією. І хоча це одна з найслабших частин серії, з великою кількістю дратуючих моментів і дивних рішень, саме в ній з’явились деякі дійсно прикольні ідеї, які раніше в серії не існували. Та я все одно очікував від Mask of the Lunar Eclipse доволі багато і гра мене не розчарувала.