After having played and enjoyed Lamplight City 5 years ago, I was curious to check a new game from the same developers set in the same alternate history world. I did expect that, as with their previous projects not being American, will affect my liking or understanding of some elements. While additionally, this time is was to be a wild west themed game – something I was never a huge fan of either. But Grundislav Games have shown an incredibly fresh and very non-linear approach to designing adventure titles, so I was interested nonetheless. And while Rosewater is, in my opinion, a weaker overall experience than Lamplight City, it has a lot of wonderful elements that may interest you.
Category: Reviews
Думки про: Rosewater
Я із задоволенням пройшов Lamplight City 5 років тому, тому наступний проект цих розробників в альтернативній історії Америки мені було цікаво спробувати. Хоч я і розумів, що оскільки я не звідти, то багато що не зовсім зрозумію, і плюс, цього разу гра ще й була в стилі вестерну, а вестерни мені не те щоб сильно подобались. Але Grundislav Games підходять до пригодницьких ігор з дуже свіжим поглядом і люблять мати купу нелінійності, тому я був певен, що грати мені все одно сподобається. Rosewater в цілому більш слабкий за Lamplight City проект, але тут все одно вистачає цікавих ідей.
Thoughts on: Like a Dragon: Pirate Yakuza in Hawaii
Ever since I’ve started my Like a Dragon journey with Yakuza 0 release on PC, every new release from the Ryu Ga Gotoku Studio would be at least curious. Some of them were a genuine joy to play. Some were just fun. Some I didn’t like that much, but they usually had something about them that I’d grab onto. Like a Dragon: Pirate Yakuza in Hawaii is the first game in this run where I’m not sure what I was supposed to even get out of it. It’s certainly not bad, but also… What was the point?
Read more“Thoughts on: Like a Dragon: Pirate Yakuza in Hawaii”
Думки про: Like a Dragon: Pirate Yakuza in Hawaii
З початку моєї подорожі іграми серії Like a Dragon, яка стартувала з виходом Yakuza 0 на ПК, всі проекти від Ryu Ga Gotoku Studio мене хоч трохи дивували. Деякі були неймовірними. Деякі просто прикольними. Деякі були не дуже, але в них все одно знаходилось хоча б щось цікаве. Like a Dragon: Pirate Yakuza in Hawaii – перша гра від якої в мене нема емоцій. Вона точно не погана, але також незрозуміло… навіщо вона взагалі існує?
Read more“Думки про: Like a Dragon: Pirate Yakuza in Hawaii”
Happy about: World of Goo 2
Many many years ago there was a cool website called Experimental Gameplay Project, that, as I didn’t even realize at the time, was full of university projects (specifically of students from Carnegie Mellon University). There were lots of short but very memorable and fun little projects, some of which were just silly fun like Attack of the Killer Swarm, On a Rainy Day, Gravity Head, Tower of Goo or Super Tummy Bubble! (which is basically Suika Game decades before the actual “Watermelon game”) and some were more mysterious and strange like The Crowd. The team behind this project would later form Tomorrow Corporation, but even prior to it, they’ve collaborated on other projects. One of which was done by a mostly two-man team at 2D Boy. The game was a fully realized idea previously shown in Tower of Goo – World of Goo, which was released in 2008 to huge critical success and become one of the earliest biggest examples of independent developer success stories (at least from the critical reception perspective).
Yet, despite the success, following that game up with a direct sequel would’ve been strange. It felt like a more or less well developed idea and its “story” was quite simple. So it made sense that Tomorrow Corporation worked on different puzzle titles that continued some of the themes and ideas, but played very differently. However in 2024 World of Goo 2 was released on several platforms (but with odd exclusivity deals on PC). With the latter being finally over, I was able to complete it and while I have enjoyed it quite a lot, I have to say its existence still feels strange.
Радий: World of Goo 2
Багато років тому існував дуже прикольний сайт під назвою Experimental Gameplay Project, на якому можна було пограти в купу маленький проектів від студентів Carnegie Mellon University (чого я навіть не знав). Деякі з ігор були просто маленькі але незабутні, типу Attack of the Killer Swarm, On a Rainy Day, Gravity Head, Tower of Goo або Super Tummy Bubble! (яка працює як Suika Game за десятки років до виходу цієї хітової гри). А деякі були дуже дивні, але теж цікаві, як The Crowd. Команда студентів з цього проекту пізніше сформувала студію Tomorrow Corporation. Але до цього вони вже час від часу разом працювали над комерційними проектами. Одним з яких став перший і до цього єдиний проект команди з двох людей 2D Boy. Тим проектом була гра, яка взяла за основу коротеньку Tower of Goo і перетворила її на World of Goo, яка вийшла в 2008-ому і стала одним з найбільш популярних та відомих інді релізів нової хвилі незалежних розробників, яка продовжується сьогодні.
Але хоча проект і був високо оціненим, продовження для нього було складно б зробити. Бо гра досить розкрила свої основні механіки, а її “сюжет” теж був закінченим і простим. Тому я не дивувався тому, що Tomorrow Corporation випускали зовсім інші за ґеймплеєм ігри, які при цьому інколи тематично продовжували ідеї World of Good. Але тем не менш, в 2024 році несподівано вийшла World of Goo 2. І коли нещодавно її дивна тимчасова ексклюзивність на ПК для сервісу, яким я не люблю користуватись, закінчилась, а вирішив її придбати і пройти. І хоча вона дуже прикольна, мені все ще дивно, що ця гра існує.
Thoughts on: Wizordum
While there have been a lot of classic FPS titles coming out in the past decade, the usual expectation of them is that the title will take Doom or Quake or Duke Nukem 3D as a reference point and then evolve the ideas from there. Wizordum does things differently. For one, its main gameplay and level design reference point seems to be something more along the lines of Wolfenstein 3D and Rise of the Triads, so gameplay area is far more “flat” than what Doom introduced with stairs and elevators. For another – instead of looking and sounding like a typical classic FPS, it instead goes for epic fantasy atmosphere. So, think less Hexen and more Might and Magic VI. Which is probably the main reason I decided to stick with the game til the end, because as an FPS title, it isn’t particularly exciting.
Думки про: Wizordum
Хоча за останні десять років вийшло дуже багато класичних FPS, зазвичай від цих проектів очікуєш чогось, що буде нагадувати Doom, Quake чи Duke Nukem 3D. Але Wizordum не така. По-перше, основним ґеймплейним прикладом для гри стали, судячи з усього, більш старі проекти типу Wolfenstein 3D чи Rise of the Triads, а значить рівні зазвичай більш “плоскі” і без схилів, ліфтів чи сходів, як в Doom. А по-друге, гра не виглядає і не звучить як типова класична FPS і замість цього за основу бере епічне фентезі. Іншими словами – це навіть не Hexen, а скоріше Might and Magic VI. Що і стало основною причиною, чому я вирішив пройти гру до кінця. Бо як FPS, це не дуже цікава гра.
Revisiting Grand Theft Auto V (Enhanced)
Ten years ago I’ve experienced Grand Theft Auto V for the first time. My opinion on it was very positive, but somewhat underwhelmed – not by the quality of the game itself, but rather by how evolutionary, rather than revolutionary, it all felt. Again, it wasn’t really much of a fault of a game that it couldn’t quite follow up on the previous entries (especially the first three 3D games) in terms of their inescapable impact on the entire game industry and defined an entire genre. But either way, in 2015 I felt very pleased with the game, but not too excited. Now with the Enhanced version of the game being out, I’ve decided to revisit the entire series with this new playthrough of GTA V being the final title. And surprisingly, I’ve found myself loving the game a lot more than I did ten years ago.
Повертаючись в Grand Theft Auto V (Enhanced)
Десять років назад я вперше пройшов Grand Theft Auto V. Гра мені сподобалась, але я також не був у захваті – вперше в серії, частина відчувалась еволюцією, а не революцією. Звичайно, проблема була не так з якістю гри, як з тим, що минулі частини (особливо перші три 3D гри) сформували цілий новий жанр, якого до цього не існувало. Але все одно в 2015-ому, я був просто дуже радий пройти гру. І ось вийшла Enhanced версія, що і спонукнуло мене на повторне проходження всіх частин серії. Яке закінчується поверненням до GTA V, яка мені сподобалась набагато більше, ніж в перший раз.