My whole experience with Ratchet & Clank franchise began and originally ended with playing the first 4 games on PS2. The first game was nice, but deeply flawed in several ways. But starting with Going Commando, the first sequel, the series carved its niche. And Rift Apart is still following the basics that were established and improved in 2002-2003. Playing it now, finally available on PCs 2 years since its original release, makes me miss the fact that these types of games aren’t really popular anymore.
Tag: platformer
Радий: Ratchet & Clank: Rift Apart
Весь мій минулий досвід з серією Ratchet & Clank почався і швидко закінчився коли я пограв в перші 4 частини на PS2. Перша гра була непогана, але з проблемами. Але починаючи з Going Commando, першого сіквелу, серія знайшла своє місце і стала прикольною. Rift Apart продовжує всі ті ж основи, які з’явились в тій грі, і покращувались з 2002-2003-их років. І тепер, коли гра вийшла на ПК через 2 роки після PS5 релізу, мені дуже шкода, що таких ігор майже ніхто більше не робить.
In love with: Blasphemous 2
While initially I bounced off Blasphemous due to its focus on the “Dark Souls inspired challenge”, I did end up liking it a lot when playing the final version of the game a year ago. The title remained a bit too cryptic with some of its design and there still were some rude moments, but overall it was redesigned to be much more fun and welcoming. Its visual style and soundtrack were phenomenal as well.
I was very cautious about Blasphemous 2 as I couldn’t predict what direction a sequel could take. I could bounce off it even harder, after all, depending on what the focus of the game would be. In the end, I loved playing it. Yet I feel like some die hard fans of the original might get disappointed.
Зачарований: Blasphemous 2
Моя перша спроба пройти Blasphemous закінчилась дуже швидко, тому що гра намагалась бути “складною як Dark Souls”. Але з другої спроби рік тому гра мені дуже сподобалась. Вона все ще була занадто заумною з точки зору дизайну і в ній бували неприємні моменти, але після всіх оновлень в гру було дуже прикольно грати. А візуальний стиль та саундтрек в ній були просто феноменальні.
На Blasphemous 2 я дивився з сумнівами, бо хто знав яким може вийти продовження. Розробники могли б зробити гру ще складніше і мені б це не зайшло. Але ні, гра мені сподобалась навіть більше ніж перша. Але з причин, які найбільших фанів оригіналу можуть розчарувати.
In love with: Axiom Verge 2
Seven years ago Axiom Verge got released and while I had a fair share of criticisms towards it, it really was a fantastic metroidvania. Without being too novel, it had several extremely clever additions to the formula of the genre and apart from that was a solid game with unforgettable soundtrack and cool visual style. A year ago Axiom Verge 2 got released on several platforms and had far less excited reviews overall, most emphasizing the change in focus of the game from action to exploration. Which excited me, because I love exploration in metroidvania games and the combat in the first title was my least favorite thing about it. Now that I’ve finally had a chance to play the sequel myself, I have to say that I love it even more than the original. Yet, I can see how it’s not going to be for everyone.
Зачарований: Axiom Verge 2
Сім років тому вийшла Axiom Verge, і не дивлячись на деякі мінуси, була чудовою metroidvania грою. Без суттєвих інновацій, гра додала декілька дуже прикольних елементів в формулу жанру. Плюс, окрім того що сам ґеймплей був прикольним, у гри був незабутній саундтрек і прекрасний візуальний стиль. Рік тому вийшов сіквел гри на декількох платформах, якими я не користуюсь, і відгуки на Axiom Verge 2 в цілому були менш позитивними, з найбільшою критикою націленою на зміну акцентів з екшену на дослідження локацій. Що особисто мене зацікавило ще сильніше, бо екшен в оригіналі мені не зайшов. В результаті продовження мені сподобалось навіть більше ніж перша частина. Але певен, що не всі зі мною би погодились.
Радий: Rogue Legacy 2
Тож зазвичай в roguelike та roguelite ігри я не граю. Мені не подобається рандомно згенерований контент і я в будь-якій ситуації буду більш радий рівням і сценарію, який були спеціально продумані. Але в цих жанрах є виключення, які привертають мою увагу, і одним з таких виключень була перша Rogue Legacy. Тоді концепція перманентних анлоків в роглайт іграх була дуже свіжою, плюс досліджувати локації в metroidvania стилі мені подобалось, хоч ці локації і були згенеровані кожен раз випадково. Гру я пройшов не без задоволення, хоча під кінець мені стало трохи нудно.
І все ж, с тих пір я пройшов багато інших проектів, які були побудовані на цих же механіках, але які мені не сподобались. Тому, я хвилювався, що Rogue Legacy 2 мені теж не зайде. На щастя, я помилявся.
Happy about: Blasphemous
I’ve played Blasphemous about 2 years ago, just a few months after its initial release, and decided to stop my playthrough. As a fan of more exploration focused metroidvania titles, I didn’t gel well with the action focus of the game, especially since it was also going for the “Dark Souls inspired” challenge, seemingly. But a few months ago I’ve seen other people play it on streams and realized, that the game wasn’t exactly what I first thought it would be. So I decided to give it another go.
Радуясь: Blasphemous
Я впервые попробовал Blasphemous года 2 назад, почти сразу после выхода игры, и она мне не зашла. В метроидваниях я обычно предпочитаю исследование, а этот проект явно хотел акцентировать экшен. И сложность “в стиле Dark Souls”. Но вот пару месяцев назад я посмотрел как другие люди на стримах проходят игру и понял, что первые впечатления об игре были не совсем правильные. И теперь рад, что дал игре ещё один шанс.
Happy about: Psychonauts 2
Ah yes, Psychonauts 2. The game that no one expected to happen, but many hoped. Psychonauts, the very first project of Double Fine as a studio (even though a lot of its talent had prior industry experience), was a game released in 2005 and despite positive reception it was a big commercial failure. Yet, as years went by, more and more people came to love and praise it so when the studio was able to purchase back the rights for the game, the first rumors of a potential sequel started circulating. But it wasn’t until 2015, when the crowdfunding for the project was announced. And after 6 years, with a VR-only mid-equel Rhombus of Ruin released released in 2017, the game was released.
Was it worth the wait? Well, only if you’ve been among those who’ve waited.