O tempora: Castlevania Dominus Collection

O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.

I’m glad that Konami keep releasing games and collections from the time when they developed good games and were respected. Three years ago they released the really cool Castlevania Advance Collection that collected all “IGAvanias” (Castlevania titles with “metroidvania” world design, usually produced by Koji Igarashi) released for the Game Boy Advance. That collection was full of absolute bangers, though it was a bit of a shame that the games were just emulated originals, with all of their faults and bugs intact. But at least it was preserving the classics.

Now its time for the titles, originally released for Nintendo DS, with a cool bonus game added in. Surprisingly, revisiting these games was somewhat less enjoyable overall.

Read more“O tempora: Castlevania Dominus Collection”

О часи: Castlevania Dominus Collection

О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.

Радий, що Konami продовжують видавати ігри та колекції ігор з тих часів, коли вони робили класні проекти та їх поважали. Три роки назад вони випустили неймовірно прикольну Castlevania Advance Collection, з якою гравці могли пограти в “IGAvania” ігри (це Castlevania ігри з “metroidvania” дизайном світу, над якими зазвичай працював Коджі Іґараші), які раніше виходили на Game Boy Advance. Колекція була неймовірно крута, але на жаль всі ігри були лише емуляцією оригіналів, без виправлених багів та проблем. Але хоча б, це було збереження класики.

Тепер прийшов час для видання такої колекції для проектів з Nintendo DS, і плюс пару бонусних ігор. Як не дивно, в цю колекцію грати мені сподобалось менше.

Read more“О часи: Castlevania Dominus Collection”

Thoughts on: Prince of Persia: The Lost Crown

I’ve been interested in the Prince of Persia series since experiencing the original game as a kid. And it’s hard to downplay the its influence on platforming games, both in 2D and 3D. The original (that hopefully may get the “The Making of Karateka” treatment someday, along with the sequel) established the methodical and precarious cinematic platforming that shaped the early platforming focused 3D action adventure games, most notably Tomb Raider. While Sands of Time established a new standard for 3D action adventuring, that can still be felt even in the recent releases. But the current rights holder of the series, Ubisoft, haven’t made any new Prince of Persia games for over a decade, with the last release being The Forgotten Sands in 2010 (a ironically titled game that is quite good, but, indeed, often forgotten). Instead, they focused on the franchise that began its life as a next Prince of Persia game – Assassin’s Creed.

Or at least they did until 2023, when Prince of Persia: The Lost Crown was announced. A completely new game that is going back to 2D platforming, but this time with a metroidvania-style world design, like in Warrior Within and PoP 2008. I was very excited about it, waited out the half a year of timed exclusivity on PC for EGS and… This was one of the most miserable experiences I’ve had in a while. And if not for the Prince of Persia title, I would’ve stopped playing pretty early on. That said, I won’t be surprised if there will be people with a mostly opposite experience to mine. A difference that will boil down to a simple question – do you like precision platformers?

Read more“Thoughts on: Prince of Persia: The Lost Crown”

Думки про: Prince of Persia: The Lost Crown

Я зацікавився Prince of Persia ще з того моменту, коли вперше пограв в першу частину в дитинстві. І ця серія вплинула на розвиток ігрового дизайну в цілому, як в 2D так і 3D. Перша гра (яку було б непогано побачити, разом в з продовженням, в форматі The Making of Karateka) створила стандарт для методичного платформінгу, де кожен стрибок може призвести до смерті, що перейшло в 3D завдяки серії Tomb Raider. Тоді як Sands of Time задала новий стандарт для action adventure в 3D, який все ще використовується в іграх. Але не дивлячись на все це, Ubisoft (у яких зараз права на серію) не випускає нових частин Prince of Persia вже більше 10 років. І останньою частиною зараз є The Forgotten Sands 2010-го року (яка дуже прикольна, але про яку, нажаль, дійсно зазвичай забувають). І замість цього ми майже кожен рік отримуємо нові частини Assassin’s Creed – серії, яка почалась з гри, яку спочатку розробляли як новий Prince of Persia.

Але все почало змінюватись в 2023-ому з анонсом Prince of Persia: The Lost Crown. Нова гра, в 2D і тепер з metroidvania дизайном світу, прямо як в Warrior Within або PoP 2008. Що мене звичайно зацікавило, тому перечекавши тимчасову ексклюзивність гри на EGS на ПК, я придбав її і… Лаявся в екран декілька днів поспіль. Якби ця гра не була частиною Prince of Persia, я б її закинув. Але, не здивуюсь, якщо ця гра багато кому навпаки сподобається. Секрет в дуже простому питанні – чи подобаються вам precision platformer ігри?

Read more“Думки про: Prince of Persia: The Lost Crown”

Happy about: Pampas & Selene: The Maze of Demons

Have you played The Maze of Galious? I haven’t, but I did get interested in it after the original La-Mulana came out – a game that was directly influenced by the Konami classic. Not many other “metroidvania” titles in a similar vein exist even today and apart from Nigoro, only one other developer has consistently tried to replicate the magic of the game they clearly love a lot. Starting with UnEpic and now arriving at a logical conclusion of the journey with Pampas & Selene: The Maze of Demons. A game that serves as an unofficial sequel to The Maze of Galious.

Read more“Happy about: Pampas & Selene: The Maze of Demons”

Радий: Pampas & Selene: The Maze of Demons

Ви колись грали в The Maze of Galious? Я ні, але після мого першого знайомства з La-Mulana, яка була прямою наслідницею цієї класики від Konami, мені стало цікаво дізнатись більше про гру, і я хоча б подивився її проходження. Цього типу “metroidvania” ігор навіть зараз майже ніхто не створює і окрім Nigoro, я знаю лише про одного розробника, який постійно намагався зробити щось схоже на проект, який йому очевидно ще з дитинства запам’ятався. Ці спроби комерційно почались з UnEpic, а тепер, з виходом Pampas & Selene: The Maze of Demons, вони набувають певного логічного завершення, бо цей проект за сюжетом працює як неофіційне продовження The Maze of Galious.

Read more“Радий: Pampas & Selene: The Maze of Demons”

Happy about: Timespinner

While I love good exploration focused metroidvania titles and Timespinner is one of them, I have not played it until now, more than 5 years since it was released. I don’t even remember what made me doubt it’s worth playing. Maybe reviews that mentioned really poor writing (which turned out to be true, as I’ll cover later). Maybe the amount of metroidvania titles that started going into hard combat focus and all of the still popular “souls-like” elements, something I usually dislike, and I didn’t trust this game to not go that way. Either way, it wasn’t until after the sequel to this game was announced that I’ve decided to give it another look. And wasn’t until I heard someone describe it as “indie Castlevania: Order of Ecclesia” that I got really curious. Either way, I’m glad that I did.

Read more“Happy about: Timespinner”

Радий: Timespinner

Хоча мені подобаються metroidvania ігри з акцентом на дослідження, до яких Timespinner і відноситься, я пройшов її лише зараз, через 5 років після її виходу. Навіть не пам’ятаю, чому я її проігнорував на момент виходу. Можливо кількість відгуків, які казали про поганий сценарій (що дійсно є проблемою і я про це напишу). Можливо те, що тоді дуже велика кількість metroidvania ігор почали намагатись стати “складними” і вставляти якомога більше “souls-подібних” механік. Я це не люблю і може хвилювався, що ця гра теж так зробить. В будь-якому випадку, лише тепер, коли анонсували продовження гри, я вирішив цю гру пройти. І лише після того, як її мені описали як “інді Castlevania: Order of Ecclesia”, що мене і зацікавило. Радий, що спробував.

Read more“Радий: Timespinner”

In love with: Blasphemous 2

While initially I bounced off Blasphemous due to its focus on the “Dark Souls inspired challenge”, I did end up liking it a lot when playing the final version of the game a year ago. The title remained a bit too cryptic with some of its design and there still were some rude moments, but overall it was redesigned to be much more fun and welcoming. Its visual style and soundtrack were phenomenal as well.

I was very cautious about Blasphemous 2 as I couldn’t predict what direction a sequel could take. I could bounce off it even harder, after all, depending on what the focus of the game would be. In the end, I loved playing it. Yet I feel like some die hard fans of the original might get disappointed.

Read more“In love with: Blasphemous 2”

Зачарований: Blasphemous 2

Моя перша спроба пройти Blasphemous закінчилась дуже швидко, тому що гра намагалась бути “складною як Dark Souls”. Але з другої спроби рік тому гра мені дуже сподобалась. Вона все ще була занадто заумною з точки зору дизайну і в ній бували неприємні моменти, але після всіх оновлень в гру було дуже прикольно грати. А візуальний стиль та саундтрек в ній були просто феноменальні.

На Blasphemous 2 я дивився з сумнівами, бо хто знав яким може вийти продовження. Розробники могли б зробити гру ще складніше і мені б це не зайшло. Але ні, гра мені сподобалась навіть більше ніж перша. Але з причин, які найбільших фанів оригіналу можуть розчарувати.

Read more“Зачарований: Blasphemous 2”