Для величезної кількість людей перші дві частини Monkey Island мають сентиментальне значення. І це я не кажу про те, наскільки впливовими і важливими для всієї індустрії ігор були ці проекти, з впливом, який досі відчувається. Але я скоріш поважаю їх, ніж обожнюю. І перший раз пройшов їх повністю лише років 10 назад, коли вийшли Special Edition версії. В дитинстві я просто якось частіше попадав на інші ігри LucasArts та пригоди інших розробників. Першою пройденою грою в серії для мене стала Tales from Monkey Island, а в Escape та Curse я все ще не грав взагалі і не знаю коли вирішу.
Чому це важливо? Бо на ваш досвід з Return to Monkey Island буде напряму впливати те, наскільки сильно ви знаєте і любите серію. Що я точно можу тепер сказати, що навіть без глибокого знання інших ігор серії вам цей проект може дуже сподобатись.
Також важливо написати, що головним сценаристом і дизайнером цього проекту став Рон Гілберт – людина, яка створила всю серію і працювала над першими двома частинами, після чого пішла з LucasArts і над іншими сіквелами не працювала. Тому, хоча гра і знає, що вона шоста в серії, все одно вона грається майже ніби як пряме продовження другої.
Хоча, з іншого богу ґеймплейно проект повністю відходить від класичного інтерфейсу дієслів. Майже у всіх класичних LucasArts пригодах ви взаємодіяли зі світом через певні дієслова, що було переосмислення класичних текстових пригодницьких ігор де використовували парсери (аналізатори) тексту і вам треба було писати дії текстом. LucasArts просто спростили цю ідею до ключових дієслів, яких було достатньо щоб думати як вирішувати проблему було цікаво. В більш пізніх проектах компанії цю систему підтримували, просто ще більше зменшивши кількість дієслів. А от в Return підхід зовсім інший, якій навіть не наслідує традиційному в сучасних пригодах “лівий клік для контекстної дії, правий для того щоб подивитись на об’єкт”.
Замість цього, у деяких об’єктів є дві можливі взаємодії, причому в тих, де одна з них “подивитись”, вона зазвичай на лівому кліку, а не правому. У деяких є лише одна взаємодія. А інколи треба спочатку зробити одну, щоб з’явилась нова контекстна. Інколи контекстна буде змінюватись декілька разів… Тут немає консистентної системи і все об’єкти повністю залежать від контексту і бажання розробника. Але, як не дивно, хоча з таким підходом загадки вирішувати в цілому простіше (бо не треба думати яке з 10 дієслів тобі потрібно), ґеймплей від цього стає тільки краще. Пригоди відчуваються більш пригодницько, а жарти стають смішніше. Та треба сказати, що якщо вам саме пазли подобаються, то ця зміна вам буде не до вподоби.
І до речі, до якого типу пригодницьких ігор можна взагалі віднести Return to Monkey Island? Бо в сучасному підході до жанру, кожна гра зазвичай акцентує один з декількох елементів – більше історії, більше пазлів, більше розслідування і діалогів, більше ще чогось… І тут Return відчувається як приклад класичної пригоди 90-их, в тому сенсі, що вона і пригоди та сюжет акцентує, і треба при цьому предмети знаходити і використовувати і загадки вирішувати, навіть коли це шкодить темпу історії і навіть коли взаємодія здається абсолютно не логічною. Що одночасно і прикольно і трохи погано, бо жоден з аспектів гри не здається дійсно добре продуманим, щоб здаватись ключовим.
Взагалі, складно зробити таку гру, де основне задоволення йде не від наближення до того, як ти її пройдеш, а від самого процесу проходження. Від того як гравець “тусить” з грою, але у Return достатньо харизми, щоб це виходило дуже непогано. Але наскільки гра вас зачарує буде повністю залежати від вашої любові до серії. Якщо ви обожнюєте ці ігри, ви скоріш за все будете з радістю прислуховуватись к кожному слову і емоційно реагувати на якісь моменти. Якщо ви просто грали в деякі з них, але емоційно до них не прив’язані – це просто прикольний досвід, який вам сподобається, але не без негативних моментів. Більшість з проблемних рішень, правда, вирішуються дуже легко за допомогою чудової вбудованої в меню книжки підказок (яку я не так і часто використовував, до речі, хоч досвід з першими частинами підказував, що доведеться).
Але є декілька дуже дивних моментів. Наприклад, у гри є нестандартні налаштування, які можуть сильно вплинути на ваш загальний досвід з грою. Наприклад – тут є налаштування складності задач, які вам треба вирішувати. Я грав на високому рівні складності і мені в цілому сподобалось, але декілька з додаткових сегментів загадок мені здалися занадто мутними і на спрощеному режимі цього нема. Але з іншого боку, з того що я перевірив, в спрощеному режимі декілька моментів сприймаються набагато менш прикольно без загадки, а декілька менш логічні. Інше налаштування, це “Writer’s cut” режим, який додає в гру більше необов’язкових діалогів від сценаристів і деякі з персонажів стають доступні раніше, просто для того, щоб вам розповісти щось цікаве, але не обов’язкове. Я грав без цієї опції і не певен, наскільки вона може вплинути на досвід з грою, може декілька моментів стануть занадто затягнутими. А ну і ще керування в грі нестандартне і дуже дивне, а назначити свої кнопки чомусь неможливо.
В цілому Return to Monkey Island – дуже прикольна і смішна пригодницька гра. Не без слабких моментів, не без занадто бридкого інколи гумору, який я ніколи не любив, інколи з занадто сильним акцентом на мета-коментарі. Або відсилок до речей які якимось фанатам серії дуже сподобаються, але мені були абсолютно незрозумілими. Але дуже прикольна. І я вичитав, що в грі навіть є декілька особливих нових елементів, якщо грати в неї заново після одного проходження, щось в стилі Нова Гра Плюс – дуже незвично як для жанру. В будь якому випадку, Return to Monkey Island ідеально відповідає назві свого жанру – це дійсно пригода.