O tempora: Kanon

O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.

I’m not much of a fan of visual novels and barely ever play them. I tend to prefer adventure game titles, so even if the VN-part of the game is still there, it’s not the focus is instead the game just uses the format to drive the story forward, while emphasizing choices and actions you make. Nonetheless, back in 2007 or so I got curious about Kanon, a game that at the time never had an official version released outside of Japan. And also a game that in most (if not all) PC versions was an eroge. I don’t remember why exactly I got interested in playing it, most likely a combination of hearing that the story was pretty good and also seeing the “ugu~” jokes/references on the internet. Though, remembering myself at the time, I won’t completely discount horny interest too. But point was – I did get the game via dubious means and played it with a fan translation. While very simple, it did click with me, so much in fact that I decided to then also watch both anime adaptations of the game.

Now, the game is finally officially available internationally on PC 25 years since its original release. And I had to replay it and see how I feel about it today.

Read more“O tempora: Kanon”

О часи: Kanon

О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.

Я не любитель візуальних новел і мало в них граю. Зазвичай мені набагато цікавіші пригодницькі ігри, навіть якщо вони свій сюжет передають через формат ВН, головне, щоб ґеймплей був більш інтерактивним і не просто про сюжет. Але десь в 2007-ому я вирішив пограти в Kanon, яка на той момент офіційно виходила лише в Японії і перекладів на інші мови не мала. Ще, ця гра була “ероґе” на ПК (здається в усіх версіях). Я вже не згадаю, чому саме мене зацікавила гра, скоріш за все те, що я чув гарні відгуки про її сюжет, і те, що я бачив багато жартів про “ugu~” в інтернеті. Згадуючи себе в ті роки, не виключаю, що і еротичний контент мене міг зацікавити. Та я веду до того, що я тоді пройшов гру, яку я дістав “неофіційно” і проходив з фанатським перекладом. І вона мені сподобалась, настільки, що я вирішив після цього подивитись обидві існуючі на той момент аніме адаптації.

І ось нарешті, вперше за 25 років з її оригінального релізу, гру випустили для всього світу з англійським перекладом на ПК. І я вирішив пройти її знову, щоб зрозуміти, що я про неї думаю сьогодні.

Read more“О часи: Kanon”

Quick thoughts on: Tron: Identity

Bithell Games have put out several relatively small and simple but inventive titles over the past decade. Thomas Was Alone, possibly, remains their best known, but it’s hardly an example of what they “usually do”, as there seems to be no “usual” for the team. That said, they’ve made several visual novel-ish adventure games, like the really inventive Subsurface Circular that I’ve enjoyed several years ago, and Tron: Identity fits the same general description. Except, it’s simpler to a flaw.

Read more“Quick thoughts on: Tron: Identity”

Кілька думок про: Tron: Identity

Bithell Games випустили декілька маленьких і простих, але вартих уваги проектів за останні 10 років. Найвідомішим проектом залишається Thomas Was Alone, але для цієї маленької команди немає якогось “свого типу” ігор і вони часто пробують щось нове. Та все ж, декілька з проектів працюють за принципом пригодницької гри з елементами visual novel, як це було з дуже прикольною Subsurface Circular, і Tron: Identity підходить під такий же опис. Лише цього разу він настільки простий, що це проблема.

Read more“Кілька думок про: Tron: Identity”

Happy about: Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo

I’ve always admired how Japanese adventure games manage to combine lots of elements and different gameplay ideas into something that looks and feels quite consistent and stylish. That said, I also always disliked the tendency of these games to overexplain plot points, require you to click on literally every tiny thing on the scene before allowing you to proceed with the story and, if they have lots of potential story timelines in the chart/timeline, being grindy about it. So I was a bit cautious about Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo because I’ve enjoyed far fewer games of this sort than I’ve tried. Luckily, this one is genuinely fun.

Read more“Happy about: Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo”

Радий: Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo

Мене завжди приємно вражали японські пригодницькі ігри, бо вони завжди органічно об’єднують дуже багато жанрів в одну гру, яка при цьому виглядає стильно і цільно. З іншого боку, такі проекти також часто страждають від того, що вони занадто довго пояснюють прості речі в сюжеті, не дають проходити далі, поки ви не подивитесь на кожен піксель на сцені, а якщо в них є сюжетна схема по якій можна стрибати між подіями, то це вони очікують, що ви подивитесь всі варіації. Тому до Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo я підходив дуже обережно. Та, на щастя, гра виявилась прикольна.

Read more“Радий: Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo”

Радий: Gnosia

З одного боку Gnosia змішує два жанри, які я не дуже сильно люблю – соціальну дедукцію та візуальну новелу. Але з іншого боку – ця суміш настільки захоплююча та гарно створена, що я з радістю пройшов гру до кінця.

Read more“Радий: Gnosia”

Thoughts on: AI: The Somnium Files

I feel like the main reason people would be looking at AI: The Somnium Files is because the director and writer of the game is Kotaro Uchikoshi who is mostly known internationally for the Zero Escape series. It’s both the reason I ignored the game since its release and the reason I eventually decided to give it a go. After all, Zero Time Dilemma was a notorious mess that even the brightest memories of Nine Hours, Nine Persons, Nine Doors wouldn’t be able to hide. And now, on one hand I am glad that I’ve given it a go. But on the other, I have to accept that I didn’t really enjoy playing this game much.

Read more“Thoughts on: AI: The Somnium Files”

Мысли про: AI: The Somnium Files

Думаю, главная причина почему кто-то может заинтересоваться AI: The Somnium Files – главным дизайнером игры был Котаро Утикоси (Kotaro Uchikoshi), который лучше всего известен по серии Zero Escape. Именно поэтому я проигнорировал игру к её релизу, и почему я в итоге дал ей шанс. Zero Time Dilemma оказалась настолько ужасной кашей, что после неё забывалось насколько хорошей до этого была Nine Hours, Nine Persons, Nine Doors. И эта новая игра с одной стороны получилась не таким разочарованием, но с другой стороны всё равно так себе.

Read more“Мысли про: AI: The Somnium Files”