It’s been a while since I wrote on Assassin’s Creed games, haven’t it? I reviewed Assassin’s Creed Odyssey with all its DLCs 5 years ago and you might be wondering where did the review on Valhalla go? After all, so far I’ve been playing every single major entry in the series. Yes, I did play Valhalla. I did not finish it. I will never finish it. It’s insufferably boring and I was falling asleep while forcing myself to play. That’s the bonus review out of the way, let’s talk about Assassin’s Creed Mirage – a game that started development as a big expansion for Valhalla. A fate it thankfully avoided, because it’s quite good.
Tag: stealth
Радий: Assassin’s Creed Mirage
Давно я нічого не писав про Assassin’s Creed, мабуть помітили. Огляд на Assassin’s Creed Odyssey та всі її DLC був 5 років тому, але з тих пір виходила Valhalla. І я до цього проходив та писав всі ігри серії. Так, я пограв в Valhalla. І не пройшов. І не планую проходити. Бо гра настільки нудна, що я почав засинати під час проходження і вирішив, що з мене досить. Ну а тепер, коли маленький огляд на жахливу гру закінчено, давайте поговоримо про Assassin’s Creed Mirage – проект, який спочатку був запланований як велике доповнення до Valhalla. Але на щастя, грі пощастило вийти окремим прикольним проектом.
Thoughts on: Still Wakes the Deep
It’s odd. I know, from talking to Dan Pinchbeck, the founder and creative director of The Chinese Room, over 10 years ago, that they never wanted to stick to the story exploration games (or walking simulators as people often dismissively call them). Amnesia: A Machine for Pigs, which I still like a lot, was supposed to be more systems driven, before cutting down on features in favor of story on recommendation from Frictional Games. Everybody’s Gone to the Rapture was envisioned as a simulation game where you live out the last moments before the world ends, not a game where you see echoes of these events. And while I didn’t find their first title after being purchased by Sumo Digital, that is Little Orpheus, interesting and never finished it, it was trying to be a cinematic/puzzle platformer, not a game driven by narration. Maybe with the Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 they would finally be able to deliver a title that’s great not just narratively, but also in terms of gameplay. Because Still Wakes the Deep isn’t doing it. It isn’t doing much at all, sadly.
Думки про: Still Wakes the Deep
Дивно якось виходить. З довгої розмови з Деном Пінчбеком, засновником та творчим директором The Chinese Room, яку я публікував більше 10 років тому, я дізнався, що студія ніколи не планувала обмежувати себе жанром ігор дослідження історії (які часто називають симулятор прогулянки). Amnesia: A Machine for Pigs, яка мені все ще дуже подобається, повинна була мати більше системного ґеймплею, але Frictional Games порекомендували їм це порізати і акцентувати сюжет. Everybody’s Gone to the Rapture задумувалась як симуляція, де ви зможете прожити останні години перед кінцем світу, але у фінальному продукті ви лише дивитесь ехо цих подій. І хоча Little Orpheus, їх перший проект після ре-організації під видавцем Sumo Digital, мені не сподобався (тому я його не пройшов до кінця), в тому проекті вони хоча б намагались зробити кінематографічний платформер, а не просто напів-інтерактивне оповідання. Можливо в Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 вони нарешті зможуть зробити прикольні системи, а не лише чудовий сценарій, бо, нажаль, в Still Wakes the Deep вони цього не зробили.
Happy about: Sniper Elite 5 (Complete Edition)
As mentioned in my recent revisit of Sniper Elite V2 (this time Remastered), I’ve quite enjoyed Sniper Elite 4. It was hardly as detailed or inventive as the titles it directly pulled from, like Hitman or Metal Gear Solid V, but what it had was extremely fun and satisfying. So I was looking forward to playing a sequel, yet when Sniper Elite 5 came out I was too stressed due to living through early months of the full scale russian invasion, I was rather picky about which games I was comfortable playing. Plus, a lot of the initial user reviews on the game were surprisingly negative, commenting on its inferiority to the fourth game. Two years since its release and one year since the release of its final DLC mission, I’ve decided to give it a shot and was not disappointed.
Радий: Sniper Elite 5 (Complete Edition)
Як я згадував в моєму нещодавньому проходженні Sniper Elite V2 (цього разу Remastered), Sniper Elite 4 мені сподобалась. Гра не була настільки винахідливою або детальною, як проекти, що її надихали (наприклад Hitman чи Metal Gear Solid V), але проходити її було захопливо і прикольно. То ж в сіквелі я був дуже зацікавлений, та так вийшло, що реліз Sniper Elite 5 стався як раз тоді, коли стрес від повномасштабного вторгнення росіян ще трохи напрягав, тому деякі ігри я просто не хотів проходити. Плюс, багато відгуків гравців після виходу були доволі негативними, і більшість з них порівнювала цю гру з четвертою частиною не на користь нової. І все ж два роки з виходу гри і рік з виходу останнього DLC, я вирішив пограти в цей проект. І не розчарувався.
Quick thoughts on: Sniper Elite V2 Remastered
Back when I’ve played Sniper Elite V2 about 10 years ago it was just a second entry in the budding middle budget franchise from Rebellion. A third person stealth shooter with emphasis on sniping and slow motion kills that could switch to the X-ray vision, it was somewhat novel and curious at the time, even if not particularly good. But the series evolved since then and Sniper Elite 4, while not among the best stealth action titles I’ve ever played, was an easy recommendation and an extremely satisfying game. And a year after its release, Rebellion decided to remaster V2 that originally released in 2013. In preparation for playing the latest entry in the series, I’ve decided to revisit this title and figure out for myself if there’s a point in playing this game, when you have the improved sequels.
Кілька думок про: Sniper Elite V2 Remastered
Коли я вперше пройшов Sniper Elite V2 десь років 10 назад, гра була лише другим проектом в серії від Rebellion. Хоча гра і була “середнього бюджету”, цей стелс шутер від третьої особи з акцентом на використання снайперської гвинтівки, ураження цілей з якої показувало повільну камеру смерті з “просвічуванням” крізь тіло, був доволі свіжою ідеєю на той час, хоч і не дуже прикольною грою. З тих пір серія розвивалась далі, і хоча Sniper Elite 4 не став найкращою стелс грою на світі, грати в неї було дуже приємно. Через рік після виходу того проекту, Rebellion вирішили перевидати V2, яка в оригіналі виходила в 2013-ому. І перед проходженням найновішої частини серії, я вирішив пройти цей ремастер і зрозуміти, чи є сенс в нього грати, коли є продовження.
Thoughts on: Hollow Cocoon
There has been a lot of attempts at creating horror themed adventures that focus on a stalker-type enemy ever since the 90s. Clock Tower series are possibly the best known example, but one can think of plenty of other examples, starting from something simple like the werewolf in Ecstatica, to the more recent and complex xenomorph in Alien: Isolation. Hollow Cocoon is a very respectable attempt at creating a horror themed stealth action adventure with a persistent stalker from a small studio. I’m very happy it exists and I really admire it. But it’s also not a game that I could recommend to most players.
Думки про: Hollow Cocoon
З середини 90-их вийшло немало проектів, які намагались створити горор пригодницькі ігри, в яких хоча б один ворог працює як сталкер/переслідувач. Найвідомішим прикладом тих часів залишається Clock Tower і продовження, але насправді приклади бувають як прості, типу вовкулаки з Ecstatica, так і з дуже складною системою для такого ворога, як в Alien: Isolation. Hollow Cocoon – це спроба дуже маленької студії зробити новий проект з цією основною механікою, і я дуже поважаю те, що в них вийшло зробити. Та з іншого боку, я мало кому можу цю гру рекомендувати.