O tempora: FlatOut: Ultimate Carnage (Collector’s Edition)

O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.

Back in 2004 physics simulation of all kinds seemed like the coolest new thing in videogames. The biggest example, of course, was Half-Life 2, but near the end of the year a Finnish development studio Bugbear Entertainment released a racing game where the main gimmicks were extremely detailed physics and car deformation – FlatOut. Instead of going for extremely high speed street racing style how Burnout was doing at the time, the game went for the demolition derby aesthetic with most races taking place on dirt roads somewhere in forests in different weather conditions. It was really cool, but didn’t click with me personally due to feeling a bit more simulation heavy than I’d preferred.

Two years later, however, the studio followed the game up with a bigger badder sequel FlatOut 2 that added more types of cars and tracks a felt just the right amount of arcadey for me, so I played the crap out of it. This game then received an Xbox 360 port called FlatOut: Ultimate Carnage that enhanced and added a bunch of things and a bit later that same port was made available for PCs. With one huge catch – it was a Games For Windows Live title. No one liked GFWL even at the time, as despite a good concept Microsoft botched the execution of the service really hard and within several years the service was discontinued and isn’t even working properly on modern systems. So, for years FlatOut: Ultimate Carnage was very hard to get working correctly on PC. Until recently, when the “Collector’s Edition” patch updated the game to not just remove GFWL requirement, but to also update the title to work correctly on modern hardware. So I’ve decided to check if the game can suck me in once again, like it did years ago.

Read more“O tempora: FlatOut: Ultimate Carnage (Collector’s Edition)”

О часи: FlatOut: Ultimate Carnage (Collector’s Edition)

О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.

У вже далекому 2004-ому симуляція фізики в іграх стала особливо популярною. Найвідомішим прикладом, звичайно, була Half-Life 2, але ближче до кінця того ж року фінська студія Bugbear Entertainment випустила гоночну гру, головними фішками якої була детальна деформація машин та круто просимульована фізика. Але замість стріт-рейсінгу, який в той час вже можна було побачити в не менш вибуховому Burnout, їх гра FlatOut була про гонки на виживання. Тому гонки були не на вулицях, а в основному десь в полях і лісах по багнюці або снігу. Гра була дуже крута, але мене не зацікавила, бо відчувалась занадто сильно “симуляцією”.

Але через два роки студія випустила продовження, яке було набагато більше і крутіше – FlatOut 2. В ньому було більше типів машин і трас і управління машинами відчувалось більш “аркадним”, тому я в ту гру дуже багато грав. Потім гра вийшла на Xbox 360 port під назвою FlatOut: Ultimate Carnage, але окрім зміни назви там також було багато покращень. І ще через рік ця оновлена версія вийшла і на ПК, але на жаль з Games For Windows Live. GFWL нікому не подобався навіть тоді, коли працював, бо Microsoft жахливо реалізували дуже прикольну, на справді, ідею. Але через декілька років сервіс закрили зовсім і на сучасних системах грати в FlatOut: Ultimate Carnage було доволі складно. І от нещодавно гру перевидали як “Collector’s Edition” версію, яка вийшла безкоштовним оновленням для існуючою гри. І окрім видалення GFWL, з цим оновленням гра також стала набагато краще працювати на сучасних ПК. Чому я і вирішив пограти в гру знову і перевірити, чи може вона мене затягнути.

Read more“О часи: FlatOut: Ultimate Carnage (Collector’s Edition)”

Revisiting Split/Second

There used to be a time I regularly played fun arcadey racing titles. But then two things happened. First – racing titles started to pursue the open world concept that made all of them move farther from the simplicity and joy of just selecting a car, a track and going. Second – the popularity of more sim-like arcade racing games like Forza Horizon and Grid, games that I just can’t get into to this day. The nice thing is that the last two greats of the genre that I loved were among the best I’ve ever experienced – Split/Second and Need for Speed: Hot Pursuit, both released in 2010. The sad thing is – there hasn’t been a single racing game since 2010 (the remaster of Hot Pursuit notwithstanding) that I’ve genuinely enjoyed. Is Split/Second as amazing as I remember it being?

Read more“Revisiting Split/Second”

Повертаючись в Split/Second

Колись я регулярно грав в аркадні гонки. Але цього доволі давно не відбувається, бо в жанрі змінились дві речі. Перша – майже всі гоночні ігри почали змінювати дизайн трас з купи різноманітних локацій на один відкритий світ. Друга – навіть аркадні гонки стали ближче до симуляторів, а мені такі ігри, типу Forza Horizon чи Grid, зовсім не заходять. Тому, останні дві гри жанру, в які я грав із задоволенням, вийшли ще в 2010-ому – це були Split/Second та Need for Speed: Hot Pursuit. І з того часу жодна з гоночних ігор (окрім ремастеру цього чудового Hot Pursuit) мені не подобалась. І чи була сама Split/Second настільки ж крутою, як мені тоді здавалось?

Read more“Повертаючись в Split/Second”

Disapprove: Need for Speed Payback (and few words on Heat)

After having a blast replaying Hot Pursuit (2010) in its Remastered version, I’ve decided to check what the series have actually been up to in the latest entries. First one up was Need for Speed Payback and I gotta say, the first impressions were very poor. Yet, I did get through the entire game, having played most of the events, so there is something good to it as well. Not much, but it’s not an entirely unfun experience.

Read more“Disapprove: Need for Speed Payback (and few words on Heat)”

Разочарование: Need for Speed Payback (и пара предложений про Heat)

После нескольких замечательных дней прохождения Hot Pursuit Remastered, я решил посмотреть свежие релизы в серии NFS. Первой попавшейся игрой стала Need for Speed Payback и первые впечатления были очень негативными. Но я додержался до конца и прошел все миссии, среди которых оказались и интересные. Их слишком мало, но по крайней мере, я не страдал каждую минуту прохождения.

Read more“Разочарование: Need for Speed Payback (и пара предложений про Heat)”

In love with: Need for Speed: Hot Pursuit Remastered

If it were late 90s-early 00s it would be impossible for me not to play and rant about NFS games. I’ve played them since the 3DO original, despite never being a huge fan of racing games. And up until Most Wanted in 2005, the only title I didn’t play the year of release was Hot Pursuit 2. After MW, however, there has been just one NFS game that I highly enjoyed and that game was Hot Pursuit (2010). After the “street racing” phase of the franchise, started in Underground, has grown stale, the new Hot Pursuit (not to be confused with the third game in the series from 98) suddenly revitalized the franchise by simply going back to its roots, while keeping all of the innovations from the 00s. It felt like a “best of” compilation of the series and even 10 years later (well almost 11 now) in this Remastered form it remains amazing. Despite the fact that not much has been “remastered”.

Read more“In love with: Need for Speed: Hot Pursuit Remastered”

Восхищаясь: Need for Speed: Hot Pursuit Remastered

В конце 90-ых или начале 00-ых, я постоянно играл в NFS. Я затянулся с самой первой игры на 3DO, хоть гонки мне никогда сильно не нравились. И до Most Wanted в 2005, я старался не пропускать ни единой части (правда Hot Pursuit 2 пропустил). Но после выхода MW была только одна часть серии, которая мне действительно понравилась – Hot Pursuit (2010). После длительной фазы уличных гонок, которая началась с Underground, NFS стали слишком однообразными, когда выход нового Hot Pursuit (не путать с одноимённой частью серии из 98-го) стал необходимым пинком под зад серии и одновременно вернулся к истокам серии, и при этом эволюционировал геймплей. Игра стала сборкой самых лучших элементов серии и даже сейчас, 10 лет спустя (почти 11) в новой Remastered версии играется отлично. Хоть “ремастеринга” тут мало.

Read more“Восхищаясь: Need for Speed: Hot Pursuit Remastered”

Thoughts on: Distance

Nitronic Rush, released about 7 years ago, remains one of the most well known student projects from DigiPen. It was a really curious “survival driving game” that mixed the early 90s arcade racing feel with very Tron-inspired visuals and some crazy car acrobatics as if one were to mix Speed Racer and TrackMania. It was also free as it still is. Fast forward several years and the mostly same team of people releases Distance – a spiritual successor to Nitronic Rush. Though, it’s also a bit of a remake of the original as well, since you can play all of the original tracks here as well. And it’s not really my cup of tea. Yet, also something that I enjoyed playing.

Read more“Thoughts on: Distance”

Мысли про: Distance

Nitronic Rush, вышедший около 7 лет назад, остаётся одним из самых известных студенческих проектов DigiPen. Игра была любопытным “survival driving”, в котором смеашали аркадные гонки ранних 90-ых, визуальные элементы Tron и акробатику на машине, напоминающую и Speed Racer и TrackMania. И она до сих пор бесплатно доступна. И вот несколько лет спустя почти та же команда выпускает духовного наследника – Distance. Правда, это ещё и немного римейк, ведь все уровни из оригинала тут тоже доступны. Игра немного не в моём стиле, но даже мне в неё поездить очень понравилось.

Read more“Мысли про: Distance”