Well, I guess we got another painting-based Terry Gilliam-like animation game from Joe Richardson. Seven years after the funny Four Last Things and four years after the incredibly inventive The Procession to Calvary. It’s still silly, funny, visually clever and kinda fun. But this time it also seems somewhat unnecessary, a fact that the game itself acknowledges.
Tag: adventure
Думки про: Death of the Reprobate
Ну що ж, ось ще одна гра від Джо Річардсона з анімацією в стилі Террі Ґілліама. Через сім років після кумедної Four Last Things і чотири роки після винахідливої The Procession to Calvary. Ця гра теж кумедна і доволі непогана. Але цього разу є відчуття, ніби цей проект був не потрібний ні гравцям, ні розробнику.
Thoughts on: The Crimson Diamond
There are many classic adventure titles I’ve not played. Some I probably never will. Some do intrigue me still. For example – I heard very interesting things about The Colonel’s Bequest, an investigation focused title where you could completely fail solving anything and still finish the game. Hopefully I will eventually play it, but the reason I’m bringing it up is because The Crimson Diamond seems to have been influenced not just by any Sierra adventure titles, but this one in particular. And it’s not just the EGA-styled visuals that call back to the long past era of adventure titles. Far more interesting is the fact that this is a text parser based adventure. You don’t see these often anymore.
Думки про: The Crimson Diamond
Є купа класичних пригодницьких ігор в які я не грав, і в багато з них, скоріш за все, ніколи не пограю. Наприклад – я багато чув класних речей про The Colonel’s Bequest, гру де можна було провалити розслідування повністю, але все одно пройти сюжет. Може в цей проект я колись все ж пограю, але згадав я його не просто так. The Crimson Diamond, як я розумію, бере купу ідей саме з цього конкретного класичного проекту від Sierra. Ці ідеї видно не лише в візуальній стилізації під EGA графіку та управлінні текстом, але й в самому дизайні гри. Хоча, навіть сам факт управління текстом зараз – така рідкість.
O tempora: Broken Sword – Shadow of the Templars: Reforged
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
Guess, it was about time to replay Broken Sword – Shadow of the Templars anyway… A classic from 1996, the original Broken Sword has often been considered one of the best point and click adventure titles. You had one good way of experiencing it (original release played via ScummVM) and one average way (Director’s Cut from 2010). But now there’s a perfect way of enjoying this title, with the new Reforged remastered release.
Read more“O tempora: Broken Sword – Shadow of the Templars: Reforged”
О часи: Broken Sword – Shadow of the Templars: Reforged
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Мабуть і так варто було знову пройти Broken Sword – Shadow of the Templars. Ця класична point and click пригодницька гра 1996-го року не просто так вважається одним з найкращих прикладів жанру. Та раніше було лише два способи її пройти. Один якісний (оригінальна гра, запущена за допомогою ScummVM) і один не дуже якісний (Director’s Cut версія 2010-го). Тепер до них додався найкращий – Reforged ремастер.
Read more“О часи: Broken Sword – Shadow of the Templars: Reforged”
Happy about: Ace Attorney Investigations Collection
I have a strange relationship with the Ace Attorney series. On one hand, I do admire the original game and the rest of the two titles in the original trilogy have lots of wonderful moments as well. On the other – I’m not a fan of the ratio between adventuring and visual novel storytelling they ever had, very heavily leaning into walls of text and sacrificing gameplay logic over plot twists. That’s the main reason why I stopped playing a couple of hours into The Great Ace Attorney Chronicles as it bored me to tears and I’ve never bothered with the second trilogy either. Which is why I wasn’t sure if I should give Ace Attorney Investigations Collection a go. But after playing the demo and discovering to my relief that this game, as the name implies, is far more into investigative adventuring than the other titles, I gave it a go. And I’m glad I did, as Ace Attorney Investigations: Miles Edgeworth is easily the most enjoyable entry in the series I’ve played. And it will probably be the last one I ever finish.
Read more“Happy about: Ace Attorney Investigations Collection”
Радий: Ace Attorney Investigations Collection
Мої відносини з серією Ace Attorney доволі дивні. З одного боку, мені подобається перша частина і інші дві гри першої трилогії теж прикольні. З іншого боку – співвідношення пригодницької частини та сюжетної візуальної новели в цих іграх мені ніколи не подобалось, бо в них завжди забагато тексту, а ґеймплейна логіка завжди займає друге місце після сюжету. Саме тому я пройшов лише декілька годин The Great Ace Attorney Chronicles, після чого мені стало дуже нудно. А другу трилогію основної серії я повністю проігнорував. І не був впевнений, чи хочу грати в Ace Attorney Investigations Collection. Але демо версія показала мені, що ця гра набагато більше часу витрачає саме на розслідування і пригодницький ґеймплей, тому я вирішив її пройти. І радий, що пройшов, бо Ace Attorney Investigations: Miles Edgeworth мені сподобалась більше за всі ігри серії. В яку я, скоріш за все, більше ніколи грати не буду.
Thoughts on: WHAT THE CAR?
Four years ago, What the Golf? was an incredibly fun surprise that I still fondly remember to this day. It was a silly and playful physics based adventure game that turned different genre mechanics on their head and I was somewhat surprised that the team behind that game decided to essentially repeat the idea with What the car?, after VR experiments with What the bat? This time it’s racing games, instead of golf, and while the results are still funny, something is definitely lacking.
Думки про: WHAT THE CAR?
Чотири роки тому, What the Golf? стала дуже приємним і веселим сюрпризом, і я з тих пір все ще її рекомендую. Гра була прикольною, безглуздою в найкращому сенсі і постійно змінювала основні механіки різних жанрів абсолютно неочікуваним чином. Тому, мене трохи здивувало, коли виявилось, що розробники проекту вирішили повторити таку ж саму зав’язку з What the car?, після своїх експериментів в VR з What the bat? Замість гольфу гра тепер ламає концепцію гонок, але результат вийшов слабшим, хоча і все ще веселим.