Оскільки я рідко граю в багатокористувацькі ігри або консольні FPS, серія Halo мене не так сильно цікавила. Але я все одно з задоволенням пройшов всі ігри в Master Chief Collection на ПК. Особливо мені сподобались ODST та Reach, але і в інші ігри було приємно грати. Ну, окрім найпершої частини, від якої я просто хотів спати. Halo 5 на ПК чомусь досі не вийшла, тому цю частину я не проходив. Та не дивлячись на це, і знаючи які зазвичай в серії необов’язкові історії, мені все одно було цікаво пограти в Infinite. Гра виявилась доволі прикольною.
Основа Halo Infinite залишається незмінною. Це FPS з “сучасними” ідеями (багато з яких серія сама вперше використала), але також більш олдскульними механіками. В цій частині у Майстра Чіфа з’явився новий інструмент – фантастичний абордажний гук, яким можна чіплятись до майже будь якої поверхні. І з ним механіки руху по карті стали ще більше нагадувати класичні шутери 90-их. Бо ви тепер можете ще краще стрибати, бігати, літати і насолоджуватись швидкістю. Зброя залишається теж прикольною в користуванні, а оскільки ви все ще не можете тримати більше двох одиниць зброї за раз, то вам постійно треба адаптуватись до ситуації, піднімати зброю з землі і тактично використовувати ближній бій. І всі ці елементи також стали ще краще з використанням гуку. Транспорт теж залишився, і хоча з клавіатури та миші їм все ще незручно користуватись (чому танк керується не як танк, а як людина в 3D action adventure я просто не розумію).
В цілому, гра сприймається як спроба подивитись на Halo: Combat Evolved, проаналізувати всі елементи гри, покращити все, що можливо, і відкинути те, що гравцям не подобалось. Серія бере такий підхід не перший раз (Halo 4 побудована на тій же основі), але цього разу результат шокує. До цього проекту мапи Halo були зазвичай великими і з декількома способами дійти до цілі, але “відкритий світ” робили лише в ODST. І навіть там, цей світ був обмежений лише одним “хаб”-рівнем, а все інше було лінійним. Infinite – перша спроба зробити відкритий світ, нехай і не “пісочницю”, а скоріш структуровані великі рівні в стилі місій Crysis 1.
Лінійні кінематографічні рівні теж нікуди не ділись, звичайно, але все ж більша частина гри відбувається на великому шматку Кільця Гало. Не вся мапа доступна з початку і гра ділить все на місії, які зосереджені на одному з сегментів всієї карти, де ви також можете виконувати різні побічні завдання та збирати колекційні предмети. Але з кожною наступною місією карта стає більш відкритою. Мені дуже сподобався такий підхід, який дозволяє спокійно досліджувати лише обмежені ділянки карти для тих, кому це цікаво, але також не заважає тим, хто хоче проходити лише основні сюжетні завдання. Та все ж, досліджувати мапу корисно, бо більшість завдань можуть дати вам доступ до корисних покращень або нової зброї.
Я дуже часто починаю нудьгувати в іграх з відкритим світом, але в Halo Infinite мені нудно майже не було. Особливо через те, що просто бігати, стрибати та користуватись гуком весело. Відкритий світ, як не дивно, дуже гарно підходить серії (ну, окрім Halo 2, яка була чудовим космічним фентезі). І я був дуже радий, що супротивників на кшталт Потопу тут теж відсутні, тому всі класи ворогів мають цікаву поведінку.
Історія, до речі, в грі виявилась не настільки тупою як я очікував. Хоча, звичайно, це все одно веселі пригоди Крутого Героя, Який Знов Всіх Врятує. А і знання Halo 5 тут дійсно не дуже корисні, бо хоча сюжет починається in media res, абсолютно всі події та персонажі тут нові і до цієї гри ви нічого цього не могли знати. Саундтрек вийшов солідний, краще за Halo 4, хоча й не настільки свіжий як в класичних саундтреках серії. І виглядає гра дуже гарно, особливо враховуючи розміри локацій. Але баги тут теж є, як візуальні, так і ґеймплейні.
Мені дуже сподобалось проходити Halo Infinite і мені вона здається однією з кращих частин серії. Якщо вам подобаються швидкі шутери з відкритими рівнями і олдскульним темпом (але також сучасними ідеями), то вам гра сподобається не менше ніж тим, кому також цікавий відкритий світ.