Death Stranding анонсували без пояснення ґеймплею, тому ніхто не знав що від гри очікувати. В 2019-ому гра нарешті вийшла, люди в неї пограли, але все одно не могли описати що це взагалі таке. Симулятор кур’єра в пост-апокаліптичному світі з жахами та фантастикою в сюжеті, action adventure та стелс ґеймплеєм, легкими survival елементами та крафтінгом у відкритому світі? Як це взагалі працює? Чи воно цікаве? На останнє питання відповісти можна лише після декількох годин з грою, бо зрозуміти темп та основи гри одразу не вийде. Як і зрозуміти чи вам подобається в це грати. Мені здається, що гра мені дуже сподобалась. Але я це кажу після того як витратив на неї більше 80 годин.
Як ця гра взагалі функціонує? Світ в Death Stranding побудований як open world локація, в якій ви можете піти фактично всюди де ви бачите землю. Точніше, це не одна локація а декілька окремих, з яких перша виступає в ролі великого туторіалу, а ось друга займає більшу частину всієї гри. На цих мапах є бункери, які ви по сюжету будете відкривати і в них є термінали, з якими можна взаємодіяти. Це відкриває меню, в якому поміж інших опції є можливість взяти кур’єрську місію, або декілька одразу. В яких зазвичай вам замовлять принести певну кількість речей в інший термінал, але інколи бувають і інші типи місій, наприклад потреба щось дістати в іншому місці і віднести в цей же, або інший бункер. Деякі з більш унікальних за структурою місій також час від часу зустрічаються, але зазвичай ви будете брати саме такі завдання.
І на цьому основна ідея для ґеймплею закінчується. Взяли замовлення, подумали як розподілити вагу предметів, скільки куди влазить, а потім відправляєтесь в подорож вільним шляхом, головне щоб предмети дістались призначення цілими. Тому більшу частину часу ви будете вивчати локації, планувати свій шлях, полегшувати його за допомогою обладнання і різних пристроїв чи транспорту. І хоча з часом ви станете більш ефективними і подорож за однією й той самою ж відстанню буде кожен раз коротшою, ви все одно не зможете її повністю вирізати. Бо саме в подорожі між точками А та Б основна ідея Death Stranding.
Я був певен, що це мені з часом набридне. Коли я вперше пограв в цю гру, ще в оригінальну версію коли вона вийшла на ПК, я далеко не пройшов і закинув процес. Але цього разу я дав грі достатньо часу мене зацікавити і в неї це вийшло, хоч це й зайняло декілька годин. Від ефективно спланованої подорожі є якесь дуже приємне задоволення. Коли ти завчасно все продумав, вибрав найкращий маршрут, побудував потрібні елементи, взяв машину чи мотоцикл. Коли зрозумів як краще за все розбиратись з бандитами на дорогах чи страшними привидами, де бути більш тихим, де більш агресивним і швидким. Задоволення є навіть коли переправляєшся через річку використовуючи драбини, чи коли знаходиш дуже зручно залишену іншими гравцями конструкції, чи коли обережно їдеш по небезпечним схилам. Відбудування доріг викликає певне відчуття гордості, як і заплановане розташування кожної точки зіплайну. Гра в цілому дуже прикольно балансує елементи виживання та крафтінгу – вони завжди важливі і викликають у гравця певні звички, але при цьому ніколи не набридають і не відчуваються як щось, про що треба постійно думати. Всі системи існують лише для того, щоб перехід через гори чи поля був цікавіше ніж просто затискання кнопки “вперед”.
Правда, симуляція руху персонажу по різним типам поверхні і під різними погодними умовами інколи працює не дуже логічно. Зазвичай, гра “закриває очі” на деякі елементи, які можуть стати маленькими незручностями і багато речей, які в грі можна робити, в реальності б викликали переломи кінцівок. Але інколи ви також можете послизнутись на рівній поверхні чи несподівано персонаж буде нестись кудись за інерцією, хоча вага при цьому мінімальна, і розвернутись ви зможете лише коли повністю зупинитесь. Зробити простий поворот чи крок вліво або вправо інколи складніше ніж хотілось би. А транспорт інколи може відмовлятись здавати назад без зрозумілих причин – треба трохи дати вперед, щоб можна було здати назад.
Бойові елементи в грі, як не дивно, теж виявились доволі нудними. Хоча ця команда до цього мала досвід з Metal Gear Solid V, і це видно у величезній кількості різних дрібниць (настільки, що деякі дії в грі мають аналогічну з MGS V презентацію), стелс та бойова система тут, мабуть, найменш цікаві елементи гри. Часто вони більше дратують, ніж відчуваються як цікава перешкода і бойові елементи хочеться уникати не тому, що там є щось складне, а тому що це не прикольно.
Але ж я декілька абзаців назад написав про інших гравців та їх конструкції, то треба пояснити як це працює. В грі є необов’язкова можливість підключитись до онлайну, яка дуже важлива для основної наративної ідеї гри – зв’язків між людьми. Як тільки будь-яка частина світу під’єднується до загальної сітки, в цій частині з’являються речі, які залишені іншими гравцями. Що дуже допомагає вам, а будь-які ваші конструкції дуже допомагають іншим. Разом ви можете відбудовувати різні конструкції, отримувати додаткові ресурси, брати чужі авто чи отримувати допомогу під час битв з босами. Все це майже повністю автоматизовано і працює на фоні, і лише декілька систем потребують активного бажання щось конкретно зробити. І воно настільки класно реалізовано, що мені складно уявити гру без всіх цих елементів – гра буде набагато складніше, повільніше і, скоріш за все, сумніше. Тому я сподіваюсь, що для гри запланована якась система симуляції цих елементів, коли в майбутньому сервери проекту перестануть бути активними.
Оскільки це гра від Коджими, наративні ідеї (типу зв’язків, про які я написав) тут дуже сильні. А оповідання неймовірно тупе, як і сюжет. Він не абсолютно ідіотський, але фактично всі ідеї і питання які гра підіймає набагато цікавіше ніж те, що гра про них намагається сказати. І хоча більшість заставок тут красиво поставлені, велика їх частина настільки смішні за подачею та сценарієм, що з’являється відчуття, ніби дивишся пародію. Не допомагає і те, що фінал гри це майже 2 години заставок без ґеймплею, в які розробники намагаються всунути весь тупий сюжет, на який до цього були лише натяки. Закидувати на цьому гру не хочеться, бо стільки вже часу витратив, але може й варто, бо фінал абсолютно жахливий.
Але не заради сюжету, персонажів чи акторів варто грати в гру. І не заради стелс екшену. Ця гра про подорож, про атмосферу, про красиве, страшне і дивне. З класним написаним для гри саундтреком і не сильно цікавими ліцензійними композиціями. І в певний момент я зрозумів, що ця гра відчувається саме так, як я очікував буде відчуватись S.T.A.L.K.E.R., а не тим, чим та серія стала. Чимось одиноким і дивним, а не екшеном з байками навколо багаття.
Death Stranding – це гра, яка потребує часу і терпіння. І є шанс, що навіть коли ви витратите на неї і те, і інше, вона вам все одно не сподобається. Або через різні набридливі елементи, або через свій повільний темп, або через ще щось. Мені вона все ж таки сподобалась. І хоча мені зазвичай не подобається, коли ігри потребують настільки довгого проходження, мені складно уявити, що б можна було змінити, щоб гра була швидше, але при цьому викликала б такі самі емоції. Якщо цей проект вас зацікавив, то виділіть багато часу і дайте їй шанс.