Нарешті я пройшов The Last of Us. Гру, яку всі вихваляли в 2013-ому… так, вже 10 років тому… Так ось, я намагався пройти оригінальну версію на PS3, яку мені позичав мій друг, пройшов приблизно 2/3 всієї гри, мені стало нудно і я просто не запустив гру наступного разу. Та все ж мені треба для роботи розуміти відомі приклади з ґейм дизайну – навіть якщо мені не сподобається гра, з неї буде чому навчитись. Тому як тільки став доступним рімейк гри на ПК (якому в назву додали Part I), я придбав її і вирішив нарешті її пройти. Гра норм. Порт поганий.
Якщо коротко описати гру, то це суміш Metro 2033, The Walking Dead створена на механічній основі Uncharted. Це action adventure від третьої особи з акцентом на стелс-екшен, легкі survival елементи (нестача ресурсів, сильні вороги) і оповідання. Структура проекту нагадує Metro 2033, тобто сюжет тягне вас від локації до локації, кожна з яких трохи відкрита, але насправді лінійна, і гра мотивує вас постійно відходити від основного шляху, щоб знайти корисні ресурси. Та велика відмінність від українського шутеру в тому, що тут стелс хоча і важливий, але зазвичай мотивує вас вбивати всіх ворогів, просто тихо. Тоді як в Metro 2033 можна було уникнути вбивства людей і уникати більшості мутантів.
До чого в мене претензій нема і не може бути, так це до оповідання – воно в The Last of Us неймовірне. Дуже багато ігор намагаються стати “майже як кіно”, але результат таких спроб зазвичай жахливий. Ми отримуємо або неприємну суміш дуже обмеженого ґеймплею з занадто дорогими заставками, в стилі Rockstar, або інтерактивне кіно, в якому мало які з інтеракцій важливі, в стилі Quantic Dream. The Last of Us дійсно ідеально виконує задачу “якби кіно було грою”, в найкращому можливому вигляді. Чи потрібно таке? Не думаю, але в них вийшло успішно. Звичайно, як і з будь-якою сюжетною грою лише від вас залежить, чи сподобається вам історія чи ні. Але персонально мені вона сподобалась, як і її оповідання. Це прикольний приклад історії, де протагоніст дуже неприємний, але це не так важливо, бо хоча ви їм управляєте в історії, це їх історія, а не ваша.
А ось до ґеймплею в мене багато претензій. В цілому він працює і “норм”. Стелс зазвичай працює без дивних дратуючих елементів. Деякі з дуже рідких загадок доволі прикольні. Система крафтінгу, яку ця гра зробила популярною настільки, що тепер ця тупа система в кожній грі, на справді саме в цьому проекті працює доволі непогано. Хоча збирати всі ці ресурси скоріш нудно, ніж прикольно (дякую, гра, я дуже хочу підбирати кожен з 5 гвинтів по одному, дуже захопливий процес). А ось екшен в кращому випадку просто ок, але часто починає бісити. Як зазвичай і буває з іграми Naughty Dog, їх дизайн екшену цікавий часто тим де і як він відбувається. Красиві і божевільні ситуації, в яких складно повірити, що ви все ще керуєте персонажем, та постійні акробатичні трюки витягують Uncharted. Тоді як в The Last of Us майже нічого такого нема, бо гра більш “реалістична”. І через це, кожен раз як починається велика перестрілка, то гра починає серйозно набридати.
Саме з цієї причини я перший раз гру і закинув. Гра на той момент почала ставати майже постійним екшеном і це почало бісити. В грі багато сегментів, навіть цілих глав, які працюють “як треба” і знають як добре збалансувати стелс, екшен і дослідження. Перша половина гри в цьому плані набагато краще працює. А ось друга половина, окрім декількох прикольних моментів, майже постійно мотивує стріляти по людях. При тому, що лише в DLC для гри (яке в рімейку тепер просто пункт меню) Left Behind гра робить щось дійсно цікаве з екшеном і дозволяє мати людей і зомбі на одній мапі, завдяки чому можна заставляти їх битися один з одним. І оскільки це було майже наприкінці мого проходження гри (в DLC краще грати після основної гри), то ці моменти де ШІ бився проти ШІ, були найприкольнішими ґеймплейними моментами майже за 10 годин гри на той момент. Але навіть там гра не знала коли зупинитись, і ці моменти затягуються поки не стають нудними.
Та хоча б грати з мишею та клавіатурою набагато приємніше – на відміну від Uncharted, який все ж таки має більше різних action adventure елементів, The Last of Us Part I працює майже як типовий шутер від третьої особи, тому клава та миша банально краще підходять під таку задачу. Але не дивлячись на це, ПК порт гри складно рекомендувати. Бо навіть після багатьох патчів серйозних проблем з грою вистачає. Причому, деякі навіть не ґеймплей впливають – деякі прозорі відбиваючі світло поверхні можуть в грі раптово стати непрозорими і просто чорними. А це значить, що всією оптикою на зброї просто неможливо користуватись. Гра все ще може випадково вилітати. І гра все ще потребує набагато більш потужних систем, ніж проект такого плану повинен, просто через те як в грі реалізований стрімінг матеріалів. Uncharted: Legacy of Thieves Collection теж мав деякі проблеми на ПК, але жодна з них навіть близько не нагадували ті жахи, які інколи відбуваються в порті цієї гри.
Але хоча я постійно і був роздратованим The Last of Us Part I, я не можу сказати, що гра мені не сподобалась. Хоча я був дуже радий, коли вона нарешті закінчилась і я дуже сумніваюсь, що колись стану грати в неї знову. І мені трохи страшно, що скоріш за все колись на ПК вийде і Part II, у що мені теж треба буде пограти. Бо я зовсім не хочу в неї грати, але як ґейм дизайнер відчуваю, що це мій обов’язок. Я би скоріше хотів побачити на ПК Uncharted: The Nathan Drake Collection, бо в ті ігри дійсно приємно і весело грати. І все ж, оскільки я люблю гарні сюжети і добре подане оповідання, я знайшов чому радіти під час проходження гри. Просто… Просто, якщо чесно, Metro 2033, не дивлячись на корявість багатьох елементів, зробив все теж саме (окрім сюжету) набагато краще.