Withering Rooms – це така гра, яку не кожен день побачиш. Коли розробник випустив її в Early Access, то описував її в стилі “якби Clock Tower була action RPG”. Що дійсно непогано описує гру і, ще дивовижніше, дуже прикольно грається. Гра вийшла з одного боку винахідлива і ні на що не схожа, але з іншого – ви скоріш за все впізнаєте вплив інших проектів. Просто, навіть з цим впливом у гри свій унікальний голос… Який не завжди мені подобався, але тим не менш, проходження гри стало для мене мабуть найцікавішим ігровим досвідом, який я мав за доволі довгий час.
Я спробую описати процес гри, що буде трохи важко. Це action RPG з видом збоку, в якій ви можете використовувати ближній та дальній бій і магічні атаки, всі з яких трохи нагадують спрощену бойову систему з “Soulslike” гри. “Підземелля” світу, які доступні вам в кожному з сюжетних розділів гри, змінюються після вашої смерті. Позиція кімнат та що в них знаходиться не залишаються, як це було раніше, але при цьому загальна структура світу залишається однаковою. Після смерті ви також втрачаєте більшу частину свого інвентарю, але під час проходження, у вас буде постійно збільшуватись можливість “запам’ятати” предмети між смертями. Є тут і система прокачки персонажу з набором різних характеристик, які можуть полегшити вам проходження цієї доволі складної гри. Ну і порівняння з Clock Tower тут теж не треба забувати, бо іншим ключовим елементом гри є стелс та пастки. Бо хоча ви технічно і можете вбити взагалі всіх ворогів за одне життя, баланс тут розрахований на те, що ви замість цього будете адаптуватись під ситуації. Інколи краще втекти, або залишити пастки, або десь сховатись, замість того, щоб атакувати ворога напряму.
Одною з найприкольніших механік гри є “Прокляття”. Якщо порівнювати з іншими іграми, то найближчими аналогами я назвав би систему Sanity в Eternal Darkness або Insight в Bloodborne. Але на відміну від цих ігор, це не просто негативні “глюки” персонажу, чи просто зміни в візуальному оформленні світу. Прокляття – це повноцінний ресурс, який вам треба правильно балансувати при проходженні. Використання магії, наприклад, завжди має “ціну” в кількості прокляття. Є атаки ворогів та пастки, які теж підвищують рівень прокляття. І коли цей рівень підвищується, то локації візуально змінюються (і їх саундтрек також), а коли прокляття доходить до максимального ліміту, то ви починаєте поступово помирати, після чого вам обов’язково треба трохи “очиститись”. Але при цьому, рівень прокляття також відповідає за те, що ви можете бачити на локаціях і деякі дуже корисні механіки не працюють, поки ви не знаходитесь на певному рівні прокляття. Іншими словами – вам вигідно бути трошки проклятим, але “запускати” цей ресурс дуже погано. В результаті, ви будете слідкувати за прокляттям не менше, ніж за здоров’ям і це балансування ніколи не набридає.
Іншими важливими елементами того, що підтримує зацікавленість в грі є оповідання та презентація гри. Хоча з технологічної сторони гра доволі примітивна, в кожному елементі візуального стилю є щось дуже прикольне. А саундтрек тут просто неймовірний, тому не дивуйтесь, якщо почнете йому підспівувати. Сюжет тут прикольний і дізнаватись його деталі в кожному новому розділі дуже цікаво. І з різних прикладів “Лавкрафтових” сюжетів, Withering Rooms – один з найцікавіших прикладів горор історії. Навіть режим “нової гри плюс” тут цікаво вплетений в сюжет, тому одним проходженням ваше знайомство з грою не закінчиться.
Але, очікувано, тут не всі елементи супер і вистачає деталей, які вам можуть не сподобатись. Деякі елементи бойової системи тут, як мені здалось, занадто слабкі, тому з часом кількість ворогів з величезною кількістю здоров’я, починає набридати. І хоча стелс зазвичай вирішує деякі проблеми з боєм, тут є боси та обов’язкові екшен моменти, до яких теж треба прокачуватись та готуватись. Roguelite структура ґеймплею та світу також має мінуси. Світ побудований навколо дуже довгих коридорів, які з часом набридають. Бо в грі є лише два рівня глибини локації на один поверх – “передній” з коридорами, та “задній” з кімнатами (між якими інколи теж можна переходити). Ну і бувають навіть певні моменти, коли грати стає дуже неочікувано складно. Але на щастя, тут є можливість в будь-який момент переключити режим складності в “сюжетний” (а потім назад, якщо хочеться). Це робить регенерацію світу, але загального прогресу ви не втрачаєте і розробники зробили так, щоб це вважалось теж “чесним” проходженням гри. Тому якщо ви дійдете до якогось моменту, де вам стало особливо складно, я рекомендую просто змінити рівень складності і все одно пройти гру до кінця, бо воно того варто.
І завдяки цій можливості змінити складність в будь-який момент, я з легкістю можу і хочу рекомендувати Withering Rooms абсолютно всім, кому описане вище хоч трохи цікаво. Чи якщо ви також додаткові трейлери та інші відео подивитесь. Бо гра незабутня, має неперевершену атмосферу, чудовий саундтрек і купу прикольних механік. Обов’язково пограйте.