If you know me, you know how much of a Resident Evil fan/nerd I am. I fell in love with it since after experiencing the Director’s Cut of the first game back in 1997 or so, but of course it doesn’t mean that I like all of the games in the series. There are games that I like less, games that I like more, game that I have replayed countless times and games that I rarely revisit. Yet in all this time Requiem might be the first time ever that I have finished a Resident Evil game and immediately uninstalled it. And have no desire to play it again.
Tag: survival horror
Непорозуміння: Resident Evil Requiem
Якщо ви хоч трохи мене знаєте, то також знаєте наскільки я люблю Resident Evil. Я закохався в серію з найпершого знайомства з Resident Evil Director’s Cut десь у 1997-ому, але це, звичайно, не означає, що мені подобаються всі ігри. Є частини, які мені подобаються менше, є такі, які подобаються більше. Є такі, які я багато разів проходив і такі, до яких я повертаюсь рідко. Requiem – можливо, перша частина, яку я видалив одразу після проходження і не планую проходити знову.
In love with: Look Outside
Look Outside is a very unusual type of game. Horror theme in roleplaying games is quite common and some of the most famous examples of the genre and its many subgenres are horror themed. But going beyond just the theme, building mechanics to evoke fear and tension? That’s far less typical. Think of Sweet Home, a Capcom action adventure RPG that is also often considered to be the very first survival horror. A game that is far more of an action adventure than an RPG, basically. Not many games attempt that. From Software experimented with it a bit. There’s the Shadow Hearts precursor Koudelka, of course. Parasite Eve 1 and especially 2. Recently, there has been a resurgence of these types of games, often built with RPG Maker. But they often focus on things that are either too action adventure and barely RPG at all, or vice versa. And those that do focus on being role-playing games often take their main inspiration from titles like Lisa: The Painful or Fear & Hunger, focusing on delivering the brutally hard difficulty, rather than some fun experience.
Now, Look Outside isn’t easy either and I could see influences of Lisa or Fear & Hunger in it. In fact I have played the game on the easier difficulty after attempting to complete it on the normal one first, but I’ll delve into it later. But that’s not the focus nor the selling point of the game. Instead, this game brings the experience that a lot of immersive sims and open world RPGs strive to have – building a personal story in a strange world. And it does it with a lot of style, variety, surreal creativity and fantastic tunes.
Зачарований: Look Outside
Look Outside – дуже неочікуваний тип гри. З одного боку, горор тематика в рольових іграх зустрічається дуже часто і присутня в найбільш відомих прикладах жанру. З іншого боку – далі сюжетної тематики справа не йде, і механічно такі ігри не побудовані навколо викликання страху чи напруження. Я одразу згадую Sweet Home, action adventure RPG від Capcom, яку зазвичай вважають першим survival horror проектом. Гра була більше пригодою, ніж RPG, і таке зустрічається не дуже часто. З таким експериментували From Software, перша частина серії Shadow Hearts – Koudelka, – це теж відомий приклад. Parasite Eve 1 чи особливо 2. За останні декілька років, ідеї такого плану знову стали популярні серед проектів, які створені на RPG Maker. Але дуже часто такі ігри або занадто action adventure (і зовсім не RPG), або навпаки. А серед тих проектів, які мають правильний баланс, дуже типово брати за основу щось неймовірно важке для проходження, типу Lisa: The Painful чи Fear & Hunger, замість спроб створити щось веселе.
Хоча Look Outside назвати легкою я не можу, і вплив Lisa чи Fear & Hunger я теж в ній бачу, але це не фокус цього проекту. Хоча я все одно пройшов гру лише на легкій складності, після того, як пограв на нормальній (поясню нижче). Але сенс не в цьому, а в тому, що гра більше зацікавлена в створенні персональної історії гравця, яку вони можуть писати своїми рішеннями. І робить гра це з неймовірним стилем, різноманіттям, красивим і сюрреалістичним дизайном та відмінним саундтреком.
Thoughts on: Tormented Souls 2
Four years ago Tormented Souls became quite a pleasant surprise for me. I still maintain that if it were to be released during the heyday of classic survival horror, it would’ve been mostly forgotten by now, but in the current period of this genre revival the game was among the best independently released titles. A lot of it was by the books survival horror, the story was nonsense and the combat wasn’t great (but it wasn’t terrible either), but it clearly showed the developers understanding of the genre, which is not very common among releases that attempt to follow the classic survival horror pillars. The fact that a direct sequel to the game with such a dumb story was announced, was somewhat surprising to me, but if it meant more good gameplay, I was up for it. Unfortunately, while Tormented Souls 2 has some improvements over the predecessor and isn’t a bad game to experience, it is far less enjoyable and considerably more frustrating.
Думки про: Tormented Souls 2
Чотири роки тому я був дуже приємно здивований грою Tormented Souls. Я все ще вважаю, що якби гра вийшла в еру популярності класичного survival horror, то сьогодні про неї б вже майже не згадували. Але як для сучасних незалежних проектів, які відроджують жанр, гра була одним з найкращих його прикладів. Вона була доволі передбачувана, сюжет був просто жахливий, а бойова система була не дуже (хоча і не гидотна), та розробники явно добре розуміли жанр, що не настільки часто зустрічається з такого плану проектами. Мене здивував анонс сіквелу гри, враховуючи що перша мала настільки дурний сюжет, але я сподівався, що ґеймплей буде не гірше. На жаль, хоча в Tormented Souls 2 є багато покращень і гра в цілому непогана, проходити мені її не дуже сподобалось, особливо в порівнянні з першою.
O tempora: Sweet Home
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
I’ve talked about movie tie-in titles that became instrumental in shaping the future of gaming when I was exploring The Chronicles of Riddick: Escape from Butcher Bay. But this time, we are going even further back in time to 1989, to a horror themed action adventure turn based party based RPG Sweet Home, developed by Capcom as a tie-in to the movie of the same name. It was released on Famicom exclusively in Japan and has never been officially localized or re-released. Yet, this game and its unique blend of game mechanics are incredibly unique and have never been recreated to this day. And it is also the reason Resident Evil exists.
О часи: Sweet Home
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Я раніше вже писав про ігри за кіноліцензією, які мали величезний вплив на розвиток цієї індустрії, коли обговорював The Chronicles of Riddick: Escape from Butcher Bay. Але цього разу, проект під питанням з’явився набагато раніше – в 1989-ому році. А конкретно, це покрокова командна рольова гра з горор тематикою та action adventure ґеймплеєм Sweet Home, яку Capcom зробили під вихід фільму з цією ж назвою. Гра вийшла виключно в Японії на Famicom, ніколи офіційно не перекладалась чи видавалась знову, але її ґеймплей настільки унікальний, що до сьогодні не існує ігор, які б грались так само. І також ця гра – причина чому Resident Evil існує.
In love with: Silent Hill f
Even before Silent Hill died, many fans of the original 3 games (and The Room) had doubts it can come back. Apart from pleasant surprises like Shattered Memories, that played completely differently anyway, the franchise has turned into crap. One last glimmer of hope was Silent Hills that got cancelled almost at the same time as it got revealed and the dream was dead.
And then, after years of Konami going full pachi-slop, there were serious hints of the series revival that I personally dreaded. When the garbage called Silent Hill: Ascension was dumped onto the world (“I like to make jams!”), it only reinforced my feelings that we will see more crap. Silent Hill: The Short Message was better, but played like Shattered Memories except with extremely heavy handed messaging. Only when Silent Hill 2 remake came out and turned out to be solid, if incredibly safe and forgettable, did it start to feel that maybe the franchise can be revived.
That’s how we get to Silent Hill f which is both the best Silent Hill game with combat since Silent Hill 3 (I admire The Room, but it’s a difficult game to enjoy), but also… not much of a Silent Hill game. It’s weird, but in a very good way.
Зачарований: Silent Hill f
Навіть до того, як серія Silent Hill померла офіційно, більшість фанатів перших трьох ігор (та The Room) сумнівались, що вона колись знову стане цікавою. Окрім приємного сюрпризу у вигляді Shattered Memories (яка гралась абсолютно інакше) серія перетворилась на повне лайно. Останньою надією стала Silent Hills, яку відмінили фактично одночасно з анонсом, і надії теж не стало.
І ось, після купи років створення всілякої азартної фігні, Konami почали серйозно розмовляти про відродження серії, і я цього абсолютно не хотів. Першим прикладом того, чого я боявся, стала Silent Hill: Ascension (“Я люблю варити варення!”). Silent Hill: The Short Message виявилась кращою, але працювала як Shattered Memories, лише з погано написаним сценарієм. І лише коли вийшов рімейк Silent Hill 2, який виявився непоганим, хоча і не супер цікавим, я почав сподіватись, що у серії дійсно може бути нормальне майбутнє.
Наступним проектом вийшла Silent Hill f, яку я з легкістю можна назвати найкращою частиною серії з бойовою системою з часів Silent Hill 3 (The Room я поважаю, але грати в неї не дуже), але також… вона не відчувається як частина серії. Дуже дивна гра, але в найкращому сенсі.