So, I’m not the biggest fan of turn based RPGs, as I always say when I’m about to talk about one. Neither am I that huge of a “jRPG” fan. I’ve played all of the numbered Final Fantasy games and like most of them, Chrono Trigger is among my favorite games, Parasite Eve is fantastic and all that, don’t get me wrong. But back when the whole PS2 era of Japanese Role Playing Games was happening with dozens of games coming out, I have played almost none of them. Why am I talking about it? Well, Clair Obscur: Expedition 33 is a huge love letter to that whole era of RPGs.
Tag: RPG
Зачарований: Clair Obscur: Expedition 33
Як зазвичай, я попереджаю читачів, що покрокові RPG я не дуже люблю. Як і “jRPG” в цілому. Так, я пройшов всі основні Final Fantasy і більшість мені подобається, а Chrono Trigger – одна з моїх найбільш улюблених ігор. Parasite Eve супер класна… Так це все теж правда, але коли в епоху PS2 виходила купа японських рольових ігор, я майже всі пропустив. Що є важливим контекстом для Clair Obscur: Expedition 33, яка бере за основу саме ту епоху RPG.
In love with: Look Outside
Look Outside is a very unusual type of game. Horror theme in roleplaying games is quite common and some of the most famous examples of the genre and its many subgenres are horror themed. But going beyond just the theme, building mechanics to evoke fear and tension? That’s far less typical. Think of Sweet Home, a Capcom action adventure RPG that is also often considered to be the very first survival horror. A game that is far more of an action adventure than an RPG, basically. Not many games attempt that. From Software experimented with it a bit. There’s the Shadow Hearts precursor Koudelka, of course. Parasite Eve 1 and especially 2. Recently, there has been a resurgence of these types of games, often built with RPG Maker. But they often focus on things that are either too action adventure and barely RPG at all, or vice versa. And those that do focus on being role-playing games often take their main inspiration from titles like Lisa: The Painful or Fear & Hunger, focusing on delivering the brutally hard difficulty, rather than some fun experience.
Now, Look Outside isn’t easy either and I could see influences of Lisa or Fear & Hunger in it. In fact I have played the game on the easier difficulty after attempting to complete it on the normal one first, but I’ll delve into it later. But that’s not the focus nor the selling point of the game. Instead, this game brings the experience that a lot of immersive sims and open world RPGs strive to have – building a personal story in a strange world. And it does it with a lot of style, variety, surreal creativity and fantastic tunes.
Зачарований: Look Outside
Look Outside – дуже неочікуваний тип гри. З одного боку, горор тематика в рольових іграх зустрічається дуже часто і присутня в найбільш відомих прикладах жанру. З іншого боку – далі сюжетної тематики справа не йде, і механічно такі ігри не побудовані навколо викликання страху чи напруження. Я одразу згадую Sweet Home, action adventure RPG від Capcom, яку зазвичай вважають першим survival horror проектом. Гра була більше пригодою, ніж RPG, і таке зустрічається не дуже часто. З таким експериментували From Software, перша частина серії Shadow Hearts – Koudelka, – це теж відомий приклад. Parasite Eve 1 чи особливо 2. За останні декілька років, ідеї такого плану знову стали популярні серед проектів, які створені на RPG Maker. Але дуже часто такі ігри або занадто action adventure (і зовсім не RPG), або навпаки. А серед тих проектів, які мають правильний баланс, дуже типово брати за основу щось неймовірно важке для проходження, типу Lisa: The Painful чи Fear & Hunger, замість спроб створити щось веселе.
Хоча Look Outside назвати легкою я не можу, і вплив Lisa чи Fear & Hunger я теж в ній бачу, але це не фокус цього проекту. Хоча я все одно пройшов гру лише на легкій складності, після того, як пограв на нормальній (поясню нижче). Але сенс не в цьому, а в тому, що гра більше зацікавлена в створенні персональної історії гравця, яку вони можуть писати своїми рішеннями. І робить гра це з неймовірним стилем, різноманіттям, красивим і сюрреалістичним дизайном та відмінним саундтреком.
Thoughts on: OFF
Closer to the end of the 2000s the independent game development scene was starting to bloom. Independent developers have been doing it for a very long time by that point, but the mix of availability of tools and the evolution of the internet changed the game. People didn’t consider the commercial releases for their games yet as often as they do now, so a lot of genuinely impressive, influential and highly praised titles were released completely for free. OFF was one such title – originally released in 2008, completely in French, it was a surreal horror themed RPG made in RPG Maker 2003 with a memorable soundtrack. And a couple years later, with few unofficial fan made English translations, the game started going rounds around the internet and was often a target for then rising popularity of Let’s Play format of recorded game playthroughs on YouTube.
And now in 2025, after years of being talked about and influencing other developers, the game is officially translated into English, ported to Unity and is available as a commercial release. A faithful recreation of the original project with some improvements and some side-steps.
Думки про: OFF
Під кінець 2000-их незалежні релізи ігор почали ставати дуже цікавими. Маленькі інді команди існували вже багато років, але в ці роки інтернет став дуже корисним для видавництва ігор, а інструменти для розробки стали більш доступними. Комерційні релізи все ще були рідкими, тому немало дуже крутих проектів тоді виходили зовсім безкоштовно і стали неймовірно впливовими іграми. Однією з таких була OFF – гра вийшла в 2008-ому і повністю французькою, тому більш відомою вона стала лише через пару років, коли до неї вийшло декілька неофіційних перекладів англійською. Але ця сюрреалістична горор рольова гра на RPG Maker 2003 дуже швидко захопила інтернет і купа людей почали робити по ній Let’s Play – формат відео проходжень, який тільки почав ставати популярним на теж молодому сервісі YouTube.
І ось в 2025 цю гру нарешті офіційно переклали англійською, перенесли на Unity і випустили комерційно. Ця версія гри багато в чому ідентична оригінальній, але тут є як класні покращення, так і деякі зміни, які роблять версію просто “іншою”.
Thoughts on: The Elder Scrolls IV: Oblivion Remastered
When all of The Elder Scrolls titles became available digitally on GOG and Steam, I’ve bought all of them. Except Oblivion. Oblivion was, and will remain, the only title I’ve refused to buy again out of principle. Because I found the game to be impossibly boring. But people love Oblivion and bring it up from time to time, singing it praises, sometimes purely ironically because of how silly the game can be. So I did consider revisiting it some day, getting the game digitally after all…
Except, now I don’t have to because The Elder Scrolls IV: Oblivion Remastered exists. And while I still find the game not particularly fun, Remastered version does make it quite a bit more enjoyable.
Read more“Thoughts on: The Elder Scrolls IV: Oblivion Remastered”
Думки про: The Elder Scrolls IV: Oblivion Remastered
Коли всі доступні на той момент частини серії The Elder Scrolls вийшли на цифрових платформах GOG та Steam, я придбав всі ігри. Окрім Oblivion. Бо Oblivion я принципово не хотів купувати знову. Бо гра мені в свій час здалась настільки нудною, що грати в неї знову я ніколи не планував. Але є купа людей, яким подобається ця частина (інколи виключно іронічно), тому я час від часу задумувався про те, щоб все ж таки до неї якось повернутись…
На щастя, мені все ще не треба купувати оригінал, бо тепер вийшла The Elder Scrolls IV: Oblivion Remastered. Яка все ще здається мені доволі нудною, але зі змінами в новому виданні, в неї відчутно цікавіше грати.
Read more“Думки про: The Elder Scrolls IV: Oblivion Remastered”
Thoughts on: Dragon Age: The Veilguard
As someone, who got into computer roleplaying games due to the first two Baldur’s Gate titles decades ago, my takes on Dragon Age were often considered at least somewhat controversial. While I liked Origins, I never cared about it that much and found it quite boring. As everyone pointed at the copy and paste dungeons of Dragon Age II, I called it the best story-driven RPG BioWare has created, and stand by those words even today. And… Hmm, I suppose saying that Inquisition isn’t worth your time was not a very controversial opinion. But nonetheless, I admired Dragon Age world and even Inquisition, for all of the dozens of hours of boring crap, felt like it still belonged to the same world first shown in Origins. The Veilguard offers only tiny glimpses of that and most of the time feels like a Saturday morning cartoon adaptation of the story. Yet… it can be quite alright to play anyway.
Думки про: Dragon Age: The Veilguard
Я вперше захопився комп’ютерними рольовими іграми після досвіду з першими Baldur’s Gate на початку 00-их, тому мої думки про серію Dragon Age зазвичай викликають у людей здивування. Наприклад, мені подобалась Origins, але я при цьому вважав гру доволі нудною. Поки всі тикали пальцями в копіпасту Dragon Age II, я називав гру найкращою сюжетною RPG від BioWare, і моя думка досі не змінилась. А коли я казав, що Inquisition не варта вашого часу, то… окей, ця думка ні у кого претензій не викликала. В будь-якому випадку, мені дуже подобається світ Dragon Age і навіть Inquisition, якою нудною гра б не була, відчувалась як частина того цікавого і великого світу, з яким нас познайомила Origins. В The Veilguard цього майже нема. А те що є, скоріше нагадує мультсеріал адаптацію серйозного кіно. Та, в принципі, грати в цю гру не так погано.