Three and a half years ago God of War (originally a PS4 exclusive from 2018) was released on PC and despite its flaws I loved it. It was a significant departure from the original trilogy of games (and the rest of the Greek era of the franchise) with the biggest difference being in how story focused the title became. And how surprisingly well it was all handled. Going from “cool dude stabs gods” to serious drama was handled exceptionally well, all while the combat was “good enough” and exploration of the world and puzzle solving was genuinely exciting. That original game had a sequel tease built into its own epilogue scene, so unsurprisingly said sequel was made – God of War Ragnarök was originally released on PS4 and PS5 in 2022. And last year it was ported to PCs and after postponing the playthrough for a while, I’ve finally decided to play it. And it’s… I guess it’s okay.
Tag: Hack and slash
Думки про: God of War Ragnarök
Три з половиною роки тому на ПК вийшла God of War (яка спочатку вийшла в 2018-ому для PS4), і не дивлячись на певну кількість проблем в ній, гра мені в цілому дуже сподобалась. Вона доволі сильно відрізнялась від оригінальної трилогії серії (та інших частин, які були про давньогрецьку міфологію), і найбільш дивувало те, наскільки більш важливими стали сюжет та оповідання, і наскільки якісно у розробників вийшло це зробити. В це було складно повірити, але гра знайшла чудовий спосіб як перейти від “крутий чувак рубить богів на шматки” до серйозної драми про батьківство. І при цьому в ній була непогана бойова система а дослідження світу та загадки вийшли дуже захопливими. Натяк на продовження був вбудований прямо в саму гру, тому не дивно, що це продовження з часом вийшло – God of War Ragnarök, яка вийшла на PS4 та PS5 в 2022-ому, а минулого року і на ПК. Я відкладав це проходження доволі довго, але нарешті вирішив пройти гру, яка виявилась… ну норм, мабуть.
Disapprove: Onimusha 2: Samurai’s Destiny
After hearing a lot of good things about Onimusha series for over a decade, but only having played Onimusha 3 (because it had a PC port), I was extremely happy to have finally played Onimusha: Warlords six years ago. It hasn’t aged as good as I have hoped but was still a very cool action adventure hack and slash title that did feel a bit like “Resident Evil with swords” as it was originally intended to be. I was hoping that Capcom would continue with remasters of these titles and it did happen (plus, we’re getting a completely new entry next year). Onimusha 2: Samurai’s Destiny is now also remastered and available on modern platforms. A game I’ve heard good things about… Turns out it’s hot garbage.
Розчарування: Onimusha 2: Samurai’s Destiny
Я довго слухав про те, яка Onimusha класна серія, але сам в свій час грав лише в Onimusha 3 (бо вона була на ПК). Але потім вийшов ремастер Onimusha: Warlords і шість років назад, я нарешті пройшов першу гру. Вона виявилась трохи застарілою, але все одно залишалась дуже прикольною action adventure hack and slash, яка (як розробники і планували) відчувалась як “Resident Evil, але з мечем”. Я сподівався, що Capcom продовжать перевидавати цю серію, але вони пішли навіть далі і наступного року повинна вийти нова частина. Разом з анонсом якої також анонсували ремастер Onimusha 2: Samurai’s Destiny. Я багато позитивного чув і про цю гру, яка, на практиці, виявилась дуже поганою.
Happy about: Ninja Gaiden 2 Black
This has been the first Ninja Gaiden game I have completed. Sure, I have played the classic NES titles, but I was never a fan of action platformers, so I saw more of those games more than played them myself. And of course I have heard a lot about the reboot of on the original Xbox, later re-released as Ninja Gaiden Black. But didn’t own the consoles you could play it, or its sequels on. I did plan to grab the Master Collection when it was announced, but was dissuaded by the negative reviews on the PC port quality. It was as if playing Ninja Gaiden is just not going to happen, until earlier this year an upcoming sequel to the rebooted series was announced. And, even more surprising, the announcement was accompanied by the same day release of Ninja Gaiden 2 Black – a remake of a remake of the second game, but now running on Unreal Engine 5. I had to finally play this game, and I am extremely glad I did.
Радий: Ninja Gaiden 2 Black
Я нарешті пройшов хоча б одну гру серії Ninja Gaiden. Звичайно, я в дитинстві стикався з класичними 2D частинами на NES клонах, але екшен платформери мені не дуже подобаються, тому я скоріше дивився, як їх проходять друзі. Про перезапуск серії на оригінальному Xbox, який потім вийшов в оновленому варіанті Ninja Gaiden Black, я чув багато позитивного, але в мене ніколи не було консолей, на яких виходила ця гра, або її продовження. Тому коли анонсували Master Collection, де всі вони були на ПК, я хотів її придбати… Аж поки інші гравці не відписали, що порт на ПК був доволі поганим. Аж раптом, цього року анонсували Ninja Gaiden 4 і в той же день випустили рімейк другої 3D частини серії, тепер під назвою Ninja Gaiden 2 Black (і на Unreal Engine 5). Цього шансу я не хотів упустити. І дуже радий, що нарешті пограв в цю гру.
Thoughts on: Dragon Age: The Veilguard
As someone, who got into computer roleplaying games due to the first two Baldur’s Gate titles decades ago, my takes on Dragon Age were often considered at least somewhat controversial. While I liked Origins, I never cared about it that much and found it quite boring. As everyone pointed at the copy and paste dungeons of Dragon Age II, I called it the best story-driven RPG BioWare has created, and stand by those words even today. And… Hmm, I suppose saying that Inquisition isn’t worth your time was not a very controversial opinion. But nonetheless, I admired Dragon Age world and even Inquisition, for all of the dozens of hours of boring crap, felt like it still belonged to the same world first shown in Origins. The Veilguard offers only tiny glimpses of that and most of the time feels like a Saturday morning cartoon adaptation of the story. Yet… it can be quite alright to play anyway.
Думки про: Dragon Age: The Veilguard
Я вперше захопився комп’ютерними рольовими іграми після досвіду з першими Baldur’s Gate на початку 00-их, тому мої думки про серію Dragon Age зазвичай викликають у людей здивування. Наприклад, мені подобалась Origins, але я при цьому вважав гру доволі нудною. Поки всі тикали пальцями в копіпасту Dragon Age II, я називав гру найкращою сюжетною RPG від BioWare, і моя думка досі не змінилась. А коли я казав, що Inquisition не варта вашого часу, то… окей, ця думка ні у кого претензій не викликала. В будь-якому випадку, мені дуже подобається світ Dragon Age і навіть Inquisition, якою нудною гра б не була, відчувалась як частина того цікавого і великого світу, з яким нас познайомила Origins. В The Veilguard цього майже нема. А те що є, скоріше нагадує мультсеріал адаптацію серйозного кіно. Та, в принципі, грати в цю гру не так погано.
In love with: Slitterhead
Right from its initial announcement, Slitterhead was promising to be something special. The first title from a new studio formed by some of the key personnel who previously headed the original Silent Hill, the Siren series and Gravity Rush series had very little chance of being a “typical” game. I expected it to be at least a little bit jank and sometimes frustrating – and it is, – but I also expected to be amazed and excited. And I was. So while I can safely assume, Slitterhead might not “click” with a large amount of players, it is something to be experienced nonetheless.
Зачарований: Slitterhead
Ще з анонсу Slitterhead я очікував від гри приємних сюрпризів. Це перший проект студії, яку сформували деякі з ключових членів команди, які до цього працювали над першим Silent Hill, та серіями Siren і Gravity Rush, тому “типовою” гра не могла бути. Знаючи ці проекти, я також очікував, що гра буде трохи корява і дратуюча, в чому виявився правим. Але також я очікував, що гра мене вразить. І з цим розробники теж впорались. Slitterhead багато кому може здатись занадто “дивною” грою, але пограти в неї в будь-якому випадку варто.