Persona 1996-ого стала першою грою серії Megami Tensei з англомовною локалізацією, яка познайомила з серією людей за межами Японії. Persona 3 2006-го стала першим міжнародним успіхом для серії серед фанатів jRPG (щоб ви під цим жанром не мали на увазі). Persona 5 2016-го стала першою грою серії, яка отримала величезну популярність за межами своєї жанрової ніші.
Насправді, звичайно, процес був не таким несподіваним і моя презентація цих фактів через “кожні 10 років” не дає повної картини, бо кожен реліз в серії поступово давав їй більше популярності. І навіть якщо спробувати цей приклад перекласти як те, що кожна гра серії через одну стає чимось важливим, це теж буде неправдою. Бо ми тоді будемо упускати всі перевидання, побочні ігри і особливо той факт, що існує дві гри під назвою Persona 2, і обидві з них канонічні. Що важливо з цього вступу винести, так це те, що Persona 5, в оновленому виданні Royal, яке нарешті доступне для всіх сучасних платформ, – перша гра серії, яку дуже легко рекомендувати будь-кому. Без додаткових пояснень і уточнень. Бо в Persona 5 Royal дуже легко почати грати, і складно зупинитись.
Як це було з Persona 3 (в усіх її версіях, включаючи майбутній рімейк) та Persona 4 (також в будь-якій версії), Persona 5 (в усіх… ну, ви зрозуміли) – це унікальна суміш покрокової сюжетної рольової гри з підземеллями та симулятора життя. І, як це типово для серії, сюжет та персонажі в цій грі нові і знати інші основні частини серії абсолютно не обов’язково. Ви знову управляєте учнем старших класів, якому треба правильно планувати, що треба робити кожний день, які в свою чергу зазвичай розділяються на два ігрових періоди – День та Вечір. В кожен з цих періодів треба якось встигнути і вчитись, і гуляти з друзями та починати відносини, десь підробляти і ще знаходити час на дослідження підземель. Кожен з елементів життя якось впливає на всі інші, тому занедбати будь-яким з них невигідно. І лише вам вирішувати, як оптимізувати свій графік на день, тоді як з розвитком сюжету та ваших відносин з людьми у вас будуть виникати нові можливості економити час або робити щось нове.
Також як і в минулих двох іграх, головний герой та його команда можуть використовувати Персони, тобто мати можливість використовувати особливі закляття та фізичні атаки, і також досліджувати пласти реальності, які звичайні люди не бачать. Головний герой унікальний в своїй можливості тримати в своїй душі не лише одну Персону, а теоретично нескінченну кількість, тому колекціонування цими Персонами є важливою частиною гри. Як і раніше, їх можна змішувати, оновлювати, прокачувати і отримувати після бійок, але тепер майже кожен з цих елементів став набагато зручніше і приємніше в порівнянні з тим, як це було в старих іграх.
Битви в тінями залишаються одним з найкращих елементів гри і навіть люди на кшталт мене, яким не подобаються покрокові битви, з радістю їх проходять. Кожна бійка це маленька загадка, де вам треба спробувати максимально ефективно використовувати свої можливості проти слабкостей ворогів, замість того щоб просто атакувати їх. Звичайна команда “атакувати” тут є, але ви її будете використовувати або коли ворог слабкий до фізичних пошкоджень, або якщо ніяк інакше не виходить. В цілому, саме дослідження підземель та бійки з точки зору ґеймплею зазнали найбільших покращень в порівнянні з минулими іграми. Вперше з часів Persona 2 тіні показуються як Персони, а не дивне створіння з маскою, і якщо всі вороги в битві в нокауті, ви можете вступити з ними в переговори (механіка, яка була в інших іграх серії Megami Tensei, але нова для цих ігор). І з тим, що можливостей і комбінацій для того, щоб відключати ворогів стало набагато більше та є нова купа механік для розумного користування командою, будь-яка бійка в грі не сприймається як щось нудне, де ви просто б’єте ворога до смерті. Замість цього ви завжди намагаєтесь максимально вигідно та оптимально закінчити бій якомога скоріше, використовуючи ці старі і нові механіки.
Покращились і самі підземелля. Всі основні сюжетні локації тепер унікальні і не генеруються кожен раз, а завдяки цьому зазвичай їх цікаво досліджувати і вирішувати в них різні проблеми. Є одне підземелля, яке все ще працює як комбінація випадково згенерованих коридорів та кімнат, але воно займає дуже мало часу в загальній історії гри і навіть коли ви там, воно грається набагато приємніше, ніж довгі та нудні підземелля з минулих проектів. Дуже важливу роль також грає проста, але захоплива система механік для стелсу, а значить багато з проблем можна вирішувати трохи різними способами і не завжди треба битись. На додаток до чого в грі також додали величезну кількість можливостей переміщення по локаціям, зі стрибками і іншими акробатичними трюками, тому підземелля тепер не повністю горизонтальні. В минулих двох іграх по ним було нудно бігати і рятували лише стиль та музика, але тепер цієї проблеми зовсім нема.
І до речі про стиль та музику – я знаю, що люди про це ще з релізу кажуть, але ця гра просто неймовірно стильна. Абсолютно кожна деталь презентації гри настільки чудово продумана, що я не знаю жодного іншого прикладу гри, яка могли б навіть приблизно змагатись з цією красою. Я із задоволенням дивився на всі ці переходи, деталі, картинки і кожну кнопку інтерфейсу 80 годин проходження гри і з радістю готовий дивитись ще стільки ж. Єдиним мінусом презентації на всю гру були лише пререндерні заставки зроблені на основі графіки з гри, які використовуються для деякого нового контенту з Royal, але все інше тут просто ідеальне. Саундтрек теж, як і очікувалось, незабутній. Зовсім не такий по стилю, як в минулих двох іграх (які були музикально трохи схожі), але теж класний і музика тут добре відображає настрій та тон гри.
Сюжет та тон тут дуже сильні, але не так, як я сподівався. Спробую пояснити. В Persona 3 була неперевершена зав’язка історії, але також оповідання мало довжелезні шматки, коли нічого не відбувалось, а більшість допоміжних персонажів в грі були взагалі ніякими. В Persona 4 сюжет був простіший і не такий цікавий, але оповідання було набагато краще і більше персонажів було краще прописано. Але також в грі було занадто багато стереотипних моментів та персонажів, тоді як (звичний для серії) сюжетний момент, коли ближче до кінця історії якісь богоподібні створіння пояснюють як вони вплинули на події гри, здавався зовсім зайвим в цій історії. Я сподівався, що в Persona 5 будуть лише найсильніші аспекти цих двох ігор без їх мінусів, але насправді тут ситуація скоріше така, що всі ці елементи краще збалансовані, але все одно з проблемами. Тобто, сюжет тут не настільки сильний, як в Persona 3, але в той же час оповідання тут неймовірне і не буває жодної секунди, коли можна засумувати. Деякі з основних персонажів все ще жахливі і написані як карикатури, а не як живі люди, але також вистачає гарно написаних і таких, які просто “непогані”. І навіть весь цей аспект з богоподібними створіннями і великими сюжетними поворотами тут вписується може й не настільки чудово, як в P3, але все одно добре. Хоча розробники не витримали і все одно вставили декілька поворотів, які потім самі не можуть нормально пояснити, хоча вони були абсолютно зайві і просто “круто звучали”.
Та серйозної критики до гри в мене в принципі і нема. Є одна битва з босом, яка дуже погано продумана – там фактично треба встигнути нанести достатньо пошкоджень ворогам за обмежений час, що в залежності від вашого рівня і того як саме ви спеціалізували команду може бути банально неможливим без додаткового прокачування та перепланування. Деякі з більш “епічних” битв з босами занадто довгі, навіть коли ви наносите оптимальні пошкодження босу. Деякі з речей, які додали з виданням Royal в підземелля з випадковою генерацією рівнів теж чомусь повністю випадкові, що мені здалось зайвим і не дуже цікавим. Також шкода, що одну з найважливіших ролей в додатковій сюжетній історії видання Royal грає найгірший персонаж основної гри, який настільки карикатурно погано написаний, що я був чесно здивованим. Але, на щастя, його присутність в розширеній історії відносно легко ігнорувати, тому мене це не дратувало. Я навіть довжину гри не можу критикувати з чистим серцем. Бо хоча гра і дуже довга, це один з дуже рідких випадків, де я бачу, що гра повністю заслуговує на кожну витрачену хвилину. Мені не шкода ні секунди витраченої на гру, що навіть з короткими іграми буває не часто, а тут мова йде про десятки годин.
Мені все ще важко повірити в те, наскільки ж крутою виявилась Persona 5 Royal. Мені дуже легко порекомендувати цей проект абсолютно всім, але якщо це стане вашим знайомством з серією Persona, то вам буде важко після цього грати в старі проекти серії. А шкода, бо хоча у Persona 4 вистачає проблем, там також дуже багато дійсно прикольних речей, які варті часу витраченого на гру. Більш того – я навіть не знаю що може бути в цій серії далі. Бо перестрибнути якість цього проекту, і при цьому не повторюватись, буде дуже складно. Але про це ми колись пізніше дізнаємось, а поки що – якщо ви не грали в Persona 5 Royal і можете витратити 80 і більше годин на такий проект, то обов’язково пограйте.