Розчарування: Onimusha 2: Samurai’s Destiny

Я довго слухав про те, яка Onimusha класна серія, але сам в свій час грав лише в Onimusha 3 (бо вона була на ПК). Але потім вийшов ремастер Onimusha: Warlords і шість років назад, я нарешті пройшов першу гру. Вона виявилась трохи застарілою, але все одно залишалась дуже прикольною action adventure hack and slash, яка (як розробники і планували) відчувалась як “Resident Evil, але з мечем”. Я сподівався, що Capcom продовжать перевидавати цю серію, але вони пішли навіть далі і наступного року повинна вийти нова частина. Разом з анонсом якої також анонсували ремастер Onimusha 2: Samurai’s Destiny. Я багато позитивного чув і про цю гру, яка, на практиці, виявилась дуже поганою.

Почну з позитивного про гру та ремастер. Як і перша частина серії, ця гра має пререндерні фони на локаціях, які розраховувались під 4:3, і ремастер дозволяє грати “як було задумано”, але також дає можливість проходити гру в 16:9. В широкому форматі деякі ракурси на локаціях стають менш зручними, але все одно гра вражає своєю картинкою, і якість тут майже наближається до пререндерних елементів Resident Evil 0. В цей раз, ремастер має менше технічних обмежень і також весь проходиться на ПК з контролеру, без потреби інколи натискати кнопки клавіатури. Заставки можна пропускати, а всі бонусні режими гри, чомусь, доступні зі старту. Окрім точок для збереження гри також з’явилась велика кількість чекпоїнтів, зброю можна змінювати не заходячи в меню (але краще зайти) і для перевидання навіть створили новий режим складності. А сама гра в порівнянні з першою частиною має більш широкий вибір зброї, а контр-атака “іссен” отримала декілька оновлень, але й стала трохи складнішою і випадково її виконати тепер майже неможливо.

Але більше позитивного немає. По-перше, гра тепер не відтворює “метроідванія”-схожу структуру Resident Evil, де ви поступово відкриваєте нові частини світу, і замість цього стала максимально лінійною. Більшість локацій в грі при цьому неймовірно нудні, а десь третина всіх локацій – це локації з першої частини. Бойова система від доступу до нової зброї не стала цікавіше, а вороги не особливо цікаві. І коли ви отримаєте останню зброю, то використовувати будь-що окрім неї на більш великих ворогів нема сенсу. Бо ця остання зброя просто постійно тримає ворогів в стані заціпеніння, поки ви їх не вб’єте. Що робить бої ще більш нудними, бо навіщо ризикувати і робити щось інше.

В грі є також додаткові персонажі, які і є основною “фішкою” гри. По задумці, тут все непогано – є 4 персонажі і в залежності від ваших відносин з цим персонажем, ви можете отримувати нові додаткові заставки та цілі ґеймплейні сценарії, яких не існує, якщо відносини у вас не на потрібному рівні. Коли ви проходите гру, вам навіть дають класичний графік я в візуальних новелах, де видно що ви за сцени отримали, а що ні. І це все звучить дуже цікаво, але реалізовано воно жахливо.

Гра “насправді” починається в маленькому містечку на три екрани, з якого у вас є доступ до теж супер маленького підземелля. В місті завжди безпечно, є NPC, навіть маленькі “квести”. Є і магазин, в якому ви можете придбати “подарунки”. Купляти їх треба за гроші, які випадають з ворогів а також просто валяються в підземеллі. І оці “подарунки” – це єдиний спосіб адекватно вплинути на систему “стосунків” з персонажами. Кожен з персонажів реагує по-різному на подарунки, включаючи навіть негативні емоції. І ви завчасно ніколи гарантовано не знаєте яка буде реакція. Так от, вся ця перша локація з містечком та підземеллям насправді може зайняти у вас максимум хвилин 20 чистого ґеймплею, якщо ви будете ігнорувати все і просто виконувати основний сюжет. І якщо ви це зробите, то наступні декілька годин самої гри ви ніяк не отримаєте додаткових сцен (окрім одного персонажа, який завжди має додаткові сцени та грає важливу роль). Бо як тільки ви зробите всі основні задачі в цьому містечку, взагалі всі ці системи з гри зникають навічно. Магазин? Все. Гроші? Все (вони залишаються у вас в інвентарі, але отримати більше ви вже ніколи не зможете). Подарунки? Майже все – інколи їх можна знайти, але без міста нема гарантованого місця, де з’явився би персонаж, якому подарунок можна дати, а значить подарунки теж не грають ролі.

Іншими словами, за задумкою розробників, вам треба провести перші години дві гри просто бігаючи туди-сюди між двома кімнатами і вбиваючи ворогів, щоб отримати золото, щоб закупитись всіма подарунками, щоб правильно їх подарувати (і використовувати збереження, якщо використали погано). І так поки ви абсолютно випадково не наступите на невидимий трігер, який почне наступну частину сюжету, в якому ви вже нічого з цього не можете робити. Не знаю як вам, але мені цей дизайн здається неймовірно ідіотським. На практиці, в моєму випадку (я все награйндив і подарував найкращим способом як я знав) сюжет в грі вийшов таким, що один з персонажів просто в певний момент зник з сюжету без пояснень. А другий, який теж зник, несподівано з’явився для однієї сцени (бо мабуть відносин на це вистачило), але потім ніколи вже не згадувався. Тоді як третій персонаж впевнено з’являвся ще десь до середини сюжету, але потім теж без пояснень просто зник. В грі сюжет в цілому абсолютно ідіотський і його мало. Той факт, що від настільки тупих систем залежить, чи ви будете отримувати хоча б трохи більше сюжету, мене чесно дивує.

Я просто не розумію, чим хотіла стати ця гра і для кого її робили. Бої стали трошки краще ніж в першій частині, але набагато гірше ніж в Devil May Cry, який вже існував, а на сьогодні (в світі, де існує Ninja Gaiden Black), взагалі ніякий. Досліджувати локації тут не вийде. Сюжет блювотно тупий. Додаткові персонажі і система відносин – лайно, і весь цей грайнд нагадує сучасні free 2 play/gacha стандарти, просто без реальних грошей. Озвучення все ще дуже смішне і зовсім не співпадає з анімаціями обличчя персонажів… Гра не те щоб зовсім жахлива, просто краще знову пограти в першу частину. Або третю, коли її нарешті теж перевидадуть.