Радий: Legacy of Kain: Defiance Remastered

Оскільки я великий фанат серії Legacy of Kain, як я згадував минулого року в огляді Legacy of Kain: Soul Reaver 1&2 Remastered, я був з тих, хто дуже очікував Defiance. Оскільки сюжет в Soul Reaver 2 не закінчив історію, яка почалась в Soul Reaver 1, то всі очікували, що це нарешті трапиться в Soul Reaver 3 (а Defiance на старті розробки саме так і називався). Тому, вихід Blood Omen 2 (ремастер якого поки не вийшов) став для всіх сюрпризом. Події в цьому проєкті не співпадали з тим, що було відомо з сюжету раніше, а це означало, що щось в Defiance знову змінить історію – навіть розробники на це натякали. Потім з’явився ранній трейлер гри для PS2, в якому грав прикольний ню-метал, і я тоді скачав цей трейлер і багато разів його передивлявся (до речі, трек називається “In the Crossfire”, як я дізнався з найкращого фанатського сайту по LoK). Все вказувало на епічне завершення історії, де гравці зможуть грати не лише за Разіеля, а ще й навіть за Кейна, і це звучало дуже захопливо.

А потім гра вийшла і… вона була прикольна. Але також дивна. Тобто, так, закінчення історії Разіеля ми технічно отримали, але залишилось дуже багато відкритих питань. І ще неприємнішим було те, що гра відчувалась більш незакінченою, ніж Soul Reaver 1, а та гра закінчилась на “Далі буде”. Legacy of Kain: Defiance Remastered ці відчуття виправити не зможе, але те, що можна було виправити, ремастер виправляє дуже добре.

Як і інші основні частини серії Legacy of Kain, Defiance – це action adventure, в якій розробники намагаються балансувати пригоди та вирішення проблем, та бойову сторону гри. Як і всі частини, які виходили після Blood Omen (та окрім нової жахливої Legacy of Kain: Ascendance про яку не варто говорити), це 3D гра, на механіки та структуру якої явно впливала серія Legend of Zelda. Та на відміну від двох частин Soul Reaver чи Blood Omen 2, цей вплив став набагато меншим, і замість цього основним прикладом для Defiance явно стала Devil May Cry. З одного боку, це не сильно дивує, як для гри 2003-го року, бо DMC була неймовірно популярною і поклала початок “стильним hack and slash”, як піджанру. З іншого боку, цікаво розуміти, що Legacy of Kain: Defiance – мабуть одна з найперших “західних” ігор, яка настільки напряму запозичувала з DMC. Мені інколи навіть здавалось, що God of War також вплинула на цю частину, особливо в плані камери та деяких елементів бойової системи, але… God of War вийшла в 2005-ому, через два роки після Defiance. Тож, скоріш за все це GoW вчилась у Defiance.

Але чому я так багато про бойову систему – бо Defiance дуже сильно акцентує саме бої. Бойові системи в минулих частинах зазвичай не вважались чудовими, хоча багатьом (як і мені) дуже подобалась система першого Soul Reaver. Вона була трохи корява, і найкраще працювали проти лише одного ворога, але оскільки більшість боїв в грі були як раз на це і розраховані, то в грі все нормально працювало. Але в Defiance розробники вирішили сильно підняти рівні екшену і акцентувати саме цей елемент гри. На жаль, в неї не вийшло зробити це успішною ідеєю. Проти нормальних ворогів битись зазвичай доволі весело. Враховуючи вплив DMC, тут постійно можна “жонглювати” ворогами в повітрі, і кидати їх через пів кімнати. Але як тільки в бою з’являється більш великий ворог, то бої розвалюються. Більшість атак цих ворогів не зупиняє взагалі, тоді як кожна їх атака відправляє вас в подорож в інший куток кімнати. Тому замість захопливого бою, кожен раз коли великі вороги в бою, вам треба багато чекати і підскокувати-відскокувати і наносити по одному удару.

Через це, хоча в бойовій системі є купа прикольних ідей, більшість з них нема сенсу використовувати. Телекінез прикольний і звичайних ворогів прикольно кидати, але на великих він не працює. Коли ви б’єте ворогів, то ваш меч (фізична чи примарна версія Soul Reaver, в залежності від персонажу) набирає магічної сили, яку потім можна використати для спеціальної атаки, яка ще й залежить від елементу мечу. Але звичайні вороги чудово помирають і без цього, а на великих ворогів спеціальні атаки працюють гірше, ніж просто меч, який наповнений магією (він від цього стає сильніше і отримує додаткові бонуси). Кидати в повітря великих ворогів зазвичай теж не можна. Використовувати комбо гірше, ніж бити їх одиночними ударами, бо хоча в грі всього штуки 3 комбінації, як тільки ви її закінчуєте (наносите третій удар комбінації), то персонаж повинен дограти анімацію до кінця, перед тим, як ви можете зробити щось ще. А оскільки великим ворогам пофігу на ваші удари, то вони просто будуть вас в цей момент бити. Бої в Soul Reaver 2 були не дуже, але там вони хоча б завжди були однаково погані. Тоді як в Defiance битись зі звичайними ворогами доволі весело, хоча і примітивно, але з великими ворогами гра постійно бісить.

На щастя, дослідження локацій, платформінг, загадки і інші елементи пригоди все ще присутні. Але на жаль, вони стали простіше і їх стало набагато менше. Люди навіть часто не знають, що до певного моменту можна повертатись в минулі локації, бо гра дуже лінійна. Технічно, вона більш відкрита, ніж Soul Reaver 2, але не йде в порівняння з тим, наскільки було прикольно досліджувати Blood Omen та Soul Reaver. Всі ці елементи також в оригінальній версії гри сприймались особливо погано через камеру. Бої теж, але трохи менше. Платформінг та дослідження часто ставали складніше просто через те, яким чином працювала камера. Гра використовувала “кінематографічну” закріплену камеру, яка постійно перемикала конкретні ракурси, замість можливості крутити її як завгодно, як це було в попередніх проєктах. Що завжди має певні плюси – деякі ракурси в грі виглядали дуже красиво і також допомагали направити гравців в потрібному напрямку. Але в цілому Crystal Dynamics просто не зрозуміли, як правильно використовувати такий тип камери, тому вона частіше заважає. І дуже часто можна було кудись випадково впасти просто через те, що камера різко змінила ракурс і ви загубились де ви були на екрані.

Що ремастер повністю виправляє, так це як раз цю камеру. Але лише опціонально, бо можна грати зі старою, як і варто робити в кожному ремастері. Між камерами можна навіть перемикатись окремою кнопкою, але я рекомендую зазвичай грати з новою камерою, яку можна спокійно крутити навколо персонажу. Лише в моменти, де ви або хочете дуже красивий ракурс, або трохи загубились, то можете перемкнутись на стару камеру і вона може підказати, що робити далі. Я зазвичай обожнюю закріплені камери в іграх, якщо їх роблять правильно, тому я навіть якийсь час пограв зі старою камерою. Та в цій грі вона просто гірше за нову. Були навіть моменти, які я добре запам’ятав з оригінальної версії, де через проблеми з камерою мені було складно виконати якісь базові стрибки, і з новою камерою вони не викликали жодних проблем. Я навіть спробував ці ж місця з обома камерами знову, і впевнився що дійсно зі старою камерою вони просто погано зроблені. Лише за ці зміни камери Remastered версія того варта.

Але є і інші покращення. Візуально гра стала краще. Більшість текстур явно довелось апскейлити, але результат все одно непоганий. Меню та й інтерфейс в цілому стали краще. Є “скіни” для персонажів та зброї, окремі документи про світ. Купа матеріалів про розробку гри, деякі з яких раніше ніколи не були доступними. Навіть можна пограти в купу вирізаних рівнів, або ранні версії деяких рівнів, які в грі стали іншими. Є навіть DLC (і трохи шкода, що це платне DLC) з яким можна пограти в Legacy of Kain: The Dark Prophecy. Точніше, в той шматок, який скоріш за все був зроблений як вертикальний зріз гри студією Ritual Entertainment перед тим, як той проект відмінили. В грі навіть змогли відновити частину вступної заставки, щоб вона грала використовуючи ігрову графіку замість відео. Хоча перехід між відео частиною та ігровою частиною тепер став помітним. Але заставка набагато краще виглядає з ігровою графікою, тому воно того варто.

Та ремастер не може виправити того, що Defiance не відчувається закінченим. Ніби гра повинна була бути більшою, ближчою до минулих частин… Бо так і сталось. Дуже дивно бігати по локаціям, які повинні бути тими ж самими, які ми бачили в минулих частинах серії, але вони абсолютно інакше виглядають. І ще дивніше після цього дізнаватись, що так не було спочатку заплановано, і пограти в ранні версії, які набагато ближче до Soul Reaver 2. Підземелля, де Разіель покращує меч, повинні були продовжувати стиль минулої гри, але замість цього тепер є новий нудний тип локації, де це відбувається. І вона виглядає однаково і також чомусь треба знову отримувати елементи, які ви вже отримали в минулій грі. Навіть пояснення того, чому події в Blood Omen 2 настільки відрізняються від відомої історії в грі не реалізували повністю і ви дізнаєтесь лише частину цієї запланованої історії.

З іншого боку, історія яка тут є все ще чудова, та й актори озвучення неймовірні. Як action adventure проєкт гра все ще приємна і грати в неї веселіше, ніж в Soul Reaver 2 (але в SR2 набагато більш цікава структура та локації). І хоча історія, яка почалась в Soul Reaver 1, не закінчується повноцінно, ми отримуємо хоча б якийсь непоганий фінал. Який можна було б чудово закінчити повністю в наступному проєкті, який так ніколи і не вийшов. Defiance залишається останньою сюжетною частиною серії 23 роки потому… Якщо ігнорувати нещодавнє жахіття Legacy of Kain: Ascendance, яке краще б не виходило. Legacy of Kain: The Dark Prophecy відмінили. Legacy of Kain: Dead Sun відмінили, а залишки розробки потім спробували перетворити на мультіплеєрний проект Nosgoth, який теж відмінили. Бо таке нікому з фанатів серії не було потрібне, як і Ascendance.

Не дивлячись на велику кількість проблем, грати в Legacy of Kain: Defiance Remastered мені сподобалось. Я трохи хвилювався, якщо чесно, і думав, що гра буде гіршою. Але ні, вона дійсно прикольна, і нехай великі вороги в грі настільки жахливі. Всі покращення та додатки Remastered версії також дуже підняли настрій і зробили гру набагато кращою. Якщо ви не грали в Soul Reaver 1 та 2, то сенсу починати з Defiance нема – краще спочатку ті ігри пройдіть. І також хотілось би, щоб обидва Blood Omen перевипустили з настільки ж якісними покращеннями (або навіть краще), і їх не кинуть комусь типу Aspyr. Але без них Defiance, може сподобатись, просто менше, ніж якщо ви спочатку пограєте в Blood Omen 1. Якщо ви вже грали в цю частину серії, особливо, якщо вам ця серія подобається, то обов’язково беріть цей ремастер. Він не ідеальний, але всі слабкі частини релізу – провина оригінальної гри. Тоді як ремастер вийшов чудовим.