Давно я нічого не писав про Assassin’s Creed, мабуть помітили. Огляд на Assassin’s Creed Odyssey та всі її DLC був 5 років тому, але з тих пір виходила Valhalla. І я до цього проходив та писав всі ігри серії. Так, я пограв в Valhalla. І не пройшов. І не планую проходити. Бо гра настільки нудна, що я почав засинати під час проходження і вирішив, що з мене досить. Ну а тепер, коли маленький огляд на жахливу гру закінчено, давайте поговоримо про Assassin’s Creed Mirage – проект, який спочатку був запланований як велике доповнення до Valhalla. Але на щастя, грі пощастило вийти окремим прикольним проектом.
Mirage – це новий приклад того, що Assassin’s Creed, як серія, досі не розуміє, чим вона хоче бути. Ця проблема почалась ще з першого ж сіквелу і з тих пір найкращі приклади серії були класними не через певні очікування від того, чим повинна бути Assassin’s Creed, а навпаки – створюючи свою ідентичність. Mirage намагається повторити цей підхід – використовуючи формулу з чудового Origins, гра відмовляється від більшості її ключових ґеймплейних концепцій і намагається замість цього відтворити те, якою серія була перші чотири гри (які, якщо ви не в курсі, покривають ті ігри, які вийшли до частини з номером 3 в назві, бо там все складно). І хоча результат вийшов не найкращим, розробники вклались як могли і створили дійсно прикольну гру.
Повернення до основ серії можна побачити в кількох основних елементах. Заміна широкого відкритого світу на одне ключове місто, яке дуже густонаселене і має вертикальність. Зміна фокусу з відкритого бою проти ворогів на повернення до стелсу. Повне прибирання концепції рівнів та досвіду, як у головного героя, так і у ворогів. І значне зменшення іконок/активностей на мапі. Тут все ще є інвентар і різне обладнання, на жаль, як і можливість (та потреба) відкривати деякі навички як в action RPG. Але на щастя, ці елементи грають меншу роль, ніж в минулих трьох проектах, і більше акцентують трохи різні стратегії для гравців, замість того, щоб перетворювати ґеймплей на пошук різнокольорового обладнання. Ну і більш горизонтальний відкритий світ тут теж, на справді, не прибрали повністю, але територія навколо Багдаду в порівнянні з минулими іграми маленька і більша частина гри відбувається за мурами міста. Також в грі залишилась механіка використання орла, для огляду локацій навколо та відмічання ворогів – це все ще зручно, але мені здається, що без цієї механіки гра працювала б не гірше.
Коли все в грі працює як треба, то результат виходить просто чудовий. Бо гра дає вам місії, які більше нагадують перші частини серії, але інтерфейс краще, управління персонажем зручніше, інструменти для виконання задач ефективніше – це дійсно може нагадувати перший Assassin’s Creed, але з досвідом всіх ігор, які вийшли з того часу. Тут навіть основна структура оригінал нагадує, бо у вас є ключові персонажі, яких вам треба ідентифікувати, знайти до них підхід і потім, в драматичній місії, прибрати. Але, звичайно, процес збору інформації тепер набагато цікавіше, ніж “хто швидше пробіжить по стіні”, що дуже бісило в оригінальній грі. І сюжет тут місцями майже один в один нагадує моменти з першої гри, але без такого ж почуття стилю – все ж таки, я вважаю, що атмосфера першої частини серії була набагато більш цікавою і візуальні глюки Анімуса та інші цифрові елементи, робили презентацію гри набагато прикольнішою.
Як ви могли очікувати – часто гра не працює як треба, і тоді все стає відчутно гірше. Паркур, як механічно, так і з точки зору анімацій та логіки, залишається основаним на системі, яка була зроблена для Origins. Тобто, розрахований під більш горизонтальні локації. І через це, в Mirage купа проблем, які постійно виникали в усіх класичних частинах серії, де персонаж любить залазити не туди, чи стрибати не в ту сторону, чи не злізає як треба. Що особливо сумно тому, що цю проблему вже почали вирішувати в AC Unity – там було чітке розділення на “паркур вгору” та “паркур вниз”, які дійсно робили процес дослідження густонаселеного міста набагато кращим (коли не глючили). І до речі про глюки – в Mirage їх теж вистачає, і хоча більшість з них лише візуальні, є і такі які тимчасово блокують можливість пройти місію.
Є і речі, які розчаровують. Сюжет та персонажі, наприклад, ніколи не розвиваються і перетворюються на щось дійсно цікаве, хоча починають вони свій шлях цікаво. Можливо, проблема в тому, що головний герой гри створювався для іншої гри, де в нього вже є історія та характер (які показують його пізніше в його житті). Але в результаті виходить головний герой, який має певний характер, а потім в останній частині сюжету він різко стає іншим персонажем, без нормального шляху розвитку. Музика в грі теж майже чудова і варта уваги, але не зовсім. Ну і також є купа проблем, які виникають через те, що гра не завжди влучно поєднує свій вільний ґеймплей з сюжетними потребами.
Але мені дуже сподобалось проходити Assassin’s Creed Mirage. Просто скоріше в плані “так, дуже прикольна гра вийшла”, а не в сенсі – “обов’язково купуйте”. І враховуючи те, що ця гра вже тринадцята в серії, можна було б очікувати, що “прикольно” нічого не значить і є ігри краще. Але якість серії зазвичай настільки низька і більшість ігор в ній насправді розчаровують, навіть з таким рівнем похвали Mirage з легкістю потрапить в моє “Топ 5 AC ігор”, якби я його робив. Що трохи сумно, але з іншого боку – я дуже радий, що ця серія хоч інколи може радувати.