Тоді як перша частина Torchlight вийшла в період, коли “Diablo-подібних” action RPG майже не виходило, Torchlight II вийшла в 2012-ому, коли ринок виглядав інакше. Було декілька вже анонсованих і очікуваних ігор в цьому стилі і також два нових дуже великих релізи. Diablo III вийшла того ж року і хоча у неї було багато критиків, бренд не загубив своєї важливості. Тоді як Borderlands 2, хоча гра і не повністю того ж жанру, вийшла за декілька днів до Torchlight II і аудиторія “лутер шутерів”, яку набрала перша Borderlands, трохи співпадала з аудиторією Diablo-клонів. Та на щастя, Torchlight II не був забутим і гра отримала багато позитивних відгуків, на які вона заслуговувала. Я теж писав тоді про гру позитивно, тому подивитись на проект через 10 років було дуже цікаво.
Для початку про найочевидніше – оскільки перша частина Torchlight була фактично повним переосмисленням історії і ідей першої Diablo, то більшість людей очікували, що сіквел буде копією Diablo II. Чим вона і була. Що навіть шкода. Сюжет тут майже повністю повторює ідеї DII, просто набагато менш атмосферний та цікавий. Але на відміну від першої Torchlight, тут хоча б сюжет грає якусь роль і інколи буває навіть дійсно прикольним. Тобто, тепер гра не просто механіки, які трохи прикрасили наративом, який випадково згенерився в грі. Більш того – останній великий Акт гри доволі прикольний і атмосферний і там навіть є квести які більш сюжетні. Але цього в грі дуже мало.
А ось ґеймплей покращився у майже всьому. Так як (знову як в Diablo II) акцент зміщений з підземель на більш відкриті локації, то і проблема першої частини з бійками на різних за висотою поверхнях майже ніколи більше не виникає. Як і загальні проблеми з shift+атака – їх майже нема. Бій і навички відчуваються приємніше і виглядають крутіше. Тварин-напарників стало набагато більше і їх можливості сильно стали ширше. Портали в місто тепер ніколи не зникають і один залишиться активним поки ви не відкриєте інший. Навіть після завантаження збереженої гри вони залишаються, що робить дослідження локацій набагато приємніше ніж в багатьох інших іграх жанру. Навички, можливості і ігрові механіки багато в чому стали краще, а нові ігрові класи (які тепер ще і візуально можна змінити під себе) дуже приємно використовувати.
Але основи гри все одно залишаються класичними Diablo-подібними. І як в першій частині (та Borderlands, насправді) тут дуже великий акцент на підбір всього з підлоги на продаж, що мені все ще здається не найцікавішим фокусом, який може бути у грі такого жанру. Ну і скільки б ви не критикували Diablo III за те, наскільки всі ідеї там спростили і наскільки там неважливо, як ви прокачуєте персонажа, оскільки ви в будь-який момент можете змінити свій білд, все ж таки всі класи в тій грі дуже різні. І загальний стиль гри та навички побудовані навколо унікального для класу ресурсу, на відміну від класичної “мани”. Torchlight II намагається зробити щось схоже, але при цьому залишаючи і ману, але результат не настільки цікавий.
З іншого боку, в грі нема “непотрібних” характеристик і всі вони корисні для кожного класу, просто з різних причин. Зброя та броня тут також доступна в залежності від рівня персонажу або перевірки на характеристику, а значить що ви можете робити фокус на певний стиль (і найкориснішу для цього характеристику) і користуватись більш потужними предметами “раніше ніж можна”. У кожного класу також є спеціальна система “комбо”, яка працює для кожного з них по-різному. В Diablo III “комбо” дає лише бонуси для досвіду та швидкості, тоді як в Torchlight II ця система дає набагато більше і в залежності від вашого стилю проходження, ви можете більше акцентувати саме цю механіку. І все ж таки, оскільки деякі можливості у класів між DIII та TII майже ідентичні, їх можна напряму порівняти і Diablo III частіше робить з ними щось дійсно незвичайне і прикольне.
Та багато людей як раз і хочуть чогось дуже знайомого і звичного, і величезний плюс Torchlight II в тому, що не дивлячись на величезну кількість свіжих інтерпретацій класики, гра все одно працює так як ви очікуєте від Diablo-подібної action RPG, а не перетворюється на щось інше. І робить вона це дуже якісно і захоплююче, майже без серйозних помилок. Майже, бо останнє підземелля тут дуже нудне і чомусь повертає частину проблем, за які я критикував першу гру. Ця частина гри дуже коротка і після цього відкриваються всілякі бонуси включаючи нову гру плюс. В якій і нові підземелля і квести стають доступні в наступному проходженні, і з’являються нескінченні підземелля, як це було і в першій частині. Та відправляти персонажів “на пенсію” тут вже не можна.
Без настрою грати в класичне вбивство ворогів клацанням мишею в Torchlight II грати може і не захотітись. Але якщо настрій є, то цей проект досі один з найкращих для таких простих але захоплюючих цілей. Багато схожих ігор намагались стати чимось “більшим”, ніж просто Diablo клон, але в процесі розробки “відкотились” назад до примітиву (наприклад The Incredible Adventures of Van Helsing чи Grim Dawn). А Torchlight II не цурається свого коріння, знає що хоче залишатись дуже простою грою і робить це максимально приємним і прикольним процесом. Шкода, що після цього серія, фактично, вмерла. Але ніхто можливість знову пограти в Torchlight II поки не забрав.