О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Ігрова серія Legacy of Kain для мене дуже важлива. Хоча я в цілому набагато частіше заново граю в класичні survival horror ігри, а не в ігри LoK, я продовжую вважати їх основними стандартами для того, як створювати світ, писати персонажів та розповідати сюжет. Silicon Knights зробили неймовірну роботу, створивши світ Носготу для Blood Omen: Legacy of Kain. А коли права на серію перейшли Crystal Dynamics, то робота Емі Хенніг на позиції сценаристки та режисера, підняли оповідання цієї серії на новий рівень. Навіть єдина дійсно слабка частина основної серії (Blood Omen 2) має прикольні елементи. Музика тут неперевершена, озвучення персонажів – краще ніж величезна кількість сучасних ігор. А сценарій кожної частини написаний так захопливо, що постійно хочеться дізнатись, що буде далі… На жаль, остання “повноцінна” частина серії – Legacy of Kain: Defiance, яка вийшла в 2003-ому, – закінчила лише частину цього сюжету. Але повного завершення саги, яка почалась в 1996-ому ми так і не отримали. Після купи закритих незакінчених проектів, включаючи дуже дивні, після того, як більша частина розробників серії розійшлась по іншим студіям (або, на жаль, померли) шанси на нову частину серії неймовірно малі. Більш того, можливо навіть краще, якщо її не буде. Сучасний ігровий ринок занадто сильно змінився. Розробники не потягнуть, а видавці не підуть на ризики.
Ну а раз відсутність нових частин може бути найкращим варіантом для серії, то варто подивитись в минуле. За допомогою Legacy of Kain: Soul Reaver 1&2 Remastered.
В цілому, Legacy of Kain завжди була основана на основних механічних ідеях The Legend of Zelda. Blood Omen був побудований на формулі A Link to the Past, тоді як Soul Reaver та її продовження перенесли цю формулу в 3D, не без впливу Ocarina of Time. Навіть більш пов’язаний зі стелсом Blood Omen 2 чи Defiance, у якого бойова система була навіяна Devil May Cry, не залишали основних структурних ідей Зельди, особливо з точки зору побудови загадок та дослідження локацій. Але давайте я розповім конкретно про Soul Reaver та продовження, раз лише вони отримали ремастер. Що шкода, бо в цих іграх (і інших продовженнях) дуже багато важливих сюжетних елементів, які відбуваються через події Blood Omen, яка перевидання ще не отримала.
Обидві частини Soul Reaver – це action adventure від третьої особи з акцентом на бойову систему та платформінг. Управління персонажем та загальний темп ігор відображають перехідний період між методичними та повільними класичними Tomb Raider, та сучасним супер швидким та контекстуальним платформінгом. І хоча бойова система трохи застаріла, вона використовує всі ті ж основні механіки, що ви досі можете зустріти в сучасних hack and slash. Є можливість “націлитись” на ворога, що трохи змінює управління, є декілька типів ударів, комбо та можливість ухилятись від ударів. В Soul Reaver 2 додали ще блок, але окрім цього механічно обидві гри майже ідентичні.
Що включає і основний елемент Soul Reaver – можливість переходити між реальностями/шарами світу. Перший Soul Reaver почав ранні стадії розробки ще до того, як його сюжетно прив’язали до Blood Omen, і з початкових стадій головним героєм гри повинен бути персонаж, який може переключатись між шарами світу – світом мертвих, та світом живих. Разіель, головний герої цих ігор та “жнець душ”, не може померти і існує одночасно в обох шарах, які в серії називають “матеріальним світом” та “примарним світом”. Матеріальний світ – це звичайний фізичний шар світу, в якому ви можете взаємодіяти з предметами, але в який можна потрапити лише через спеціальні портали, і лише з повним здоров’ям. Тоді як в примарний світ можна потрапити в будь-який час, і якщо Разіель “помирає” в матеріальному світі, він автоматично переходить сюди. В примарному світі більшість елементів втрачають свої фізичні властивості і світ трохи викривляється, але Разіель отримує можливість робити певні речі, які він не може робити в матеріальному світі. Як ви можете очікувати, купа загадок побудована саме на цих переходах між світами, особливо в першій частині.
Але окрім цього, обидві гри мають купу відмінностей, тому саме час почати говорити про них окремо.
Legacy of Kain: Soul Reaver – найкраща гра в стилі “Ocarina of Time”, я вважаю. Що цікаво, розробка гри почалась ще до того, як Ocarina вийшла, тому Crystal Dynamics якийсь час самі думали, яким чином можна було б перенести механіки та ідеї Blood Omen в повне 3D. І в них вийшло на відмінно. Світ тут, звичайно, набагато менший за той, який був в Blood Omen, але зате деталей тут все ще купа. Подорож по Носготу в Soul Reaver не має жодних екранів завантаження і гра запам’ятовує стан майже абсолютно всіх елементів гри в тому вигляді, як ви їх залишили. Підняли десь зброю і залишили в іншій частині світу – вона там залишиться. Вбили ворога певним чином, але не з’їли їх душу, і вони залишаться трупом (якщо гра не перезавантажує їх в будь-якому випадку). Кудись пересунули важкий блок, які використовуються для загадок, і він залишиться в тій позиції, куди ви його поставили. Досліджувати світ – дуже захопливо і як в найкращих метроідванія іграх кожна нова можливість, яку ви отримуєте, відкриває якісь нові шляхи. Що навіть більш незвично – в грі немає жодного моменту, після якого неможливо повернутись назад. Навіть якщо ви вже почались битись з фінальним босом, ви можете померти і потім пройтись по всім кімнатам світу заново.
Виглядає та звучить гра теж неймовірно, і не лише за стандартами PS1. Ґеймплей теж все ще чудовий. Так, тут трохи забагато загадок, де треба штовхати важкі блоки, ну і камера не завжди зручна, але все це дуже легко ігнорувати. Навіть бойова система, що завжди було слабкою частиною Legacy of Kain тут доволі прикольна і має класну ключову “фішку”. Здебільшого ви б’єтесь з вампірами, які не помирають просто так, тому вам треба бити їх напряму до певного стану, а потім добити якимось певним чином – кинути в воду чи вогонь, проколоти гострим предметом чи ще щось, що використовує типові слабкості вампірів. Після цього вони тимчасово помруть і їх душа вилетить з тіла. Якщо ви її з’їсте, вони помирають повністю, але якщо ви зачекаєте, то вона повернеться в тіло, яке продовжує регенерувати. Такі “мертві” вампіри оживуть як тільки зможуть (якщо ви витягнете з них шип, наприклад). На практиці, кидати ворогів не завжди зовсім зручно, але система все одно дуже прикольна і це додає певного елементу загадки навіть в просту бойову систему. Сюжет тут дуже класний, хоча і простіше за продовження плюс, гра закінчується з написом “Далі буде”, бо насправді весь останній акт гри, який був в оригінальному сценарії, не встигли зробити і продовження переписали його в щось набагато цікавіше. Ця незавершеність трохи бісила, коли гра тільки вийшла, але тепер (коли продовження вже є) це не дратує. Плюс, озвучення персонажів тут просто супер, а музику хочеться постійно слухати навіть за межами гри.
Ремастер гри вийшов майже ідеальним. Оновлені моделі та текстури прості, але чудово передають стиль оригіналу і лише Кейн виглядає трохи дивно. В гру додали екран мапи світу, де можна побачити чи ви знайшли всі секрети в кожній його частині. Можна увімкнути візуальні підказки для взаємодії з предметами і навіть компас, як в другій частині. Але це можна вимкнути і не користуватись мапою. В цій версії нарешті знову працює повністю динамічний саундтрек, що не працювало в старому порті на ПК. Гра також повністю підтримує аналогове управління і навіть назначає управління камерою на правий стік, як це роблять сучасні ігри. В оригіналі (що було типово для PS1), камеру можна було крутити вліво чи вправо за допомогою L1 та R1. В окремому меню можна подивитись і навіть пограти в рівні, які не потрапили в реліз (які повинні були відбуватись в незакінченому третьому акті). Це те, про що ви скоріш за все чули роками, якщо читали чудові фанатські сайти типу The Lost Worlds, і що довго вважалось втраченим, а тепер ви можете в це пограти!. Гра адекватно підтримує широкий формат екрану, заставки можна пропускати (як і в сіквелі). І навіть увімкнули зміну дня та ночі, яка була в коді гри, але яку вимкнули перед виходом оригінальної версії. Але цю можливість вимкнули після першого оновлення перевидання (і його треба руками вмикати в налаштуваннях).
Чому це вимкнули? Бо реалізація ідеї була жахлива. Вночі на купі рівнів було неможливо грати, і ніяких налаштувань для цього немає. Бо як і в Tomb Raider I-III Remastered тут повністю відсутні налаштування графіки. Розмір екрану, частота оновлення, яскравість – нічого змінити неможливо. Що гірше в ремастері, так це те, що гра підзавантажує світ частинами. В оригінальній версії це зазвичай не видно через більш густий туман. А в ремастері ви часто будете бачити, як частини світу з’являються перед очами. І ладно ще коли це просто некрасиво та відволікає. Але ви можете натрапити на баг, де частина рівня просто не завантажиться повністю і в рівні будуть діри. Якщо якийсь ключовий предмет провалиться в таку діру – вважайте, що гру ви пройти вже не можете. Ну, це якщо ви після цього зробите збереження гри, бо воно теж в ремастері чомусь виключно робиться руками, хоча гра дозволяє зберігатись в будь-який момент, через те, як тут відбувається завантаження і як вона запам’ятовує свій стан. Більш того, гра навіть не нагадує вам зберегтись перед виходом, тому намагайтесь не забувати робити збереження.
Ну а після завершення першої чудової гри, ви можете одразу почати грати в Legacy of Kain: Soul Reaver 2, яка сильно відрізається. З одного боку, продовження – все ще одна з найкращих сюжетних ігор на сьогодні. Сюжет тут розвивають так, як ви навіть приблизно очікувати не будете. І вам сценарій не сподобається лише, якщо ви не любите, коли персонажі красиво і театрально розмовляють. Гра також виглядає красивіше, бо її робили для PS2, а музика тут стала ще більш динамічною та має більше шарів, які залежать від того, що відбувається в грі. Озвучення персонажів виходить на ще більш високий рівень, і звучить навіть краще за першу частину. Загадки тут більш різноманітні і більшість з них не повторюється, а декілька ідей та механік з першої частини стають ще більш цікавими та важливими для сюжету.
Та з іншого боку, гра настільки маленька та лінійна… Навіть при першому проходженні, гра майже гарантовано займе у вас вдвічі менше часу, ніж перша частина. І більшість цього часу ви проведете в “підземеллях з загадками” та заставках. Тут немає ніяких секретів, ніякого дослідження окрім того, що треба для сюжету. Чому особливо дивно, навіщо в гру додали компас та мапу – світ здається дуже компактним та фальшивим, в порівнянні з першою частиною. А бойову систему якимось чином зробили навіть гірше і вороги обожнюють просто стояти в блоці, який ви не можете пробити. При цьому, ворогів тут більше. Навіть в першій частині інколи нормально просто пробігати через локацію і перестрибувати через ворогів, але в другій частині ви це будете робити постійно і зупинятись лише коли гра заставляє вас битися з ворогами.
На жаль, ремастер майже не виправив жодну з проблем гри, та оригінального порту на ПК. Широкий формат екрану працює краще, але до першого оновлення все одно викривляв 2D елементи екрану (ви можете на скріншотах побачити овальне здоров’я, замість круглого), мабуть тому, що гра не вважала, що 1440p це 16:9. Поле огляду навіть після оновлення час від часу занадто звужене, як в ґеймплеї, так і в заставках. Ефекти розмитості руху, які були в PS2 версії, все ще відсутні. Оновлені моделі персонажів не завжди підходять під анімації, тому їх частини тіла залазять в інші, навіть при крупному плані… З іншого боку, ремастер виправив купу аудіо проблем, які існували ще з першого релізу, плюс ніяких проблем з підвантаженням світу в цій частині нема. Але все одно, ремастер мало відрізняється від старого ПК порту і не сприймається настільки ж приємно, як перша частина.
Відчуття від цього перевидання в цілому дуже дивні. З одного боку, роботу фанатів серії, які працювали в команді, побачити дуже легко. Бо це ті люди, які підтримували фанатські гуртки, тримали сайти і робили виправлення для ігор роками. Бо вони дійсно люблять ці ігри. Але вся їх робота в цьому виданні скомпільована командою, якій явно було пофігу. Бонусне меню – це каша з елементів, які взагалі неможливо зрозуміти навіть тим, хто бачив це раніше. Загальна презентація колекції залишається ніби, це збірка окремих класних елементів, а не одне ціле. Ніби ті, кому треба було зробити класну колекцію, просто взяли роботу людей, яким було не все одно, і кинули її в одну коробку, просто щоб можна було продати. Навіть не задумуючись про те, що це треба якось оформити як цілісний продукт.
Ну і в додачу до цього Aspyr знову вирішили співпрацювати з руснею, яка платить податки. І спеціально для цієї версії зробили додаткову локалізацію російською. Іншими словами – вони продовжують ризикувати, що їх гроші фінансують воєнні злочини росії. Ну а організацією колекції все ще теж займаються Saber, як і з перевиданнями Tomb Raider, які точно живуть і працюють в росії. І скоріш за все і були тими, хто комплектував роботу фанатів в цю ліниву колекцію. В якій нема потрібних налаштувань, відсутнє нормальне тестування на баги. Проходження колекції було сильним контрастом з проходженням The Thing: Remastered. Там NightDive перетворила доволі погану гру PS2 ери в щось, що відчувається як сучасний проект. Тобто, NightDive витратили купу сил на перевидання фігової гри, тоді як культова серія Legacy of Kain отримує настільки ліниве видання?..
Та краще версії за Legacy of Kain: Soul Reaver 1&2 Remastered зараз не існує. Перша гра, навіть з тим, що вона може повністю зламатись в цьому ремастері, все одно відчувається і працює краще за будь-яку іншу версію гри. А друга частина краща за старий ПК порт і єдина ваша альтернатива – проходити PS2 версію. Я просто не розумію, чому Crystal Dynamics вирішили свою класику кинути на настільки дешевий та лінивий ремастер, замість того, щоб дати його комусь, хто б відносився до серії з повагою. Бо фанати. які були в команді, явно відносяться до серії з любов’ю та повагою, але це не грає ролі, коли людям, які відповідають за фінальний продукт настільки пофіг. То ж, з одного боку я із задоволенням знову пограв в свої улюблені ігри. З іншого, вони заслуговують на набагато більше. Але грати в Soul Reaver та 2 варто, просто шкода, що кращого варіанту немає.