О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Серія Clock Tower себе ніколи повноцінно не знайшла. Перша частина була дуже впливовою і прикольною, але після цього вийшло ще 3 частини серії, і жодна з них не була хітом. Остання з них вийшла в 2002-ому і з тих пір ми бачили лише спроби переосмислення гри, від різних розробників… жодна з яких теж не спрацювала.
Clock Tower: Rewind – це перше офіційне міжнародне видання тієї найпершої і найбільш цікавої частини серії. Яка навіть сьогодні прикольна, але реліз вийшов дуже дивним, з деякими доволі поганими рішеннями.
Оскільки шанс, що ви взагалі не знаєте що це за серія, дуже високий, я почну із загального опису. Перша частина (і майже всі продовження) була point and click пригодницькою грою з горор сюжетом, і вийшла вона в 1995-ому році на SNES. Саме ця гра зробила популярною для ігор концепцію “сталкера” – ворога, який буквально переслідує вас і з’являється в найбільш непередбачуваний момент. А візуально (ну і в плані сюжету), гра брала за основу італійське джалло, з деякими прямими запозиченнями з фільмів Даріо Ардженто Суспірія (Suspiria) та Феномен (Phenomena). Фактично, гра намагалась передати ідею психологічного горору/трилеру, але бути при цьому інтерактивною, тому вона дуже стилізована і “кінематографічна”, але при цьому всі елементи підв’язані під якісь прості механіки.
Наприклад, знавцям point and click пригод треба буде спочатку адаптуватись під декілька нетипових рішень гри. Наприклад, хоча на екрані є курсор, і ви можете рухати персонажа ним, гра була розрахована під контролери, тому персонаж йде чи біжить в обрану сторону, поки ви її не зупините. Інвентар тут є, але працює теж трохи дивно, і велика кількість предметів корисні лише в певних ситуаціях, деякі з яких можливо у вас не виникнуть, бо ґеймплей гри сильно змінюється в залежності від того що, де і коли ви робите. Головна героїня Дженніфер втомлюється, якщо ви постійно бігаєте, і також ця система “витримки” впливає на небезпечні ситуації. Але коли ви в безпеці, то в будь-який момент можете присісти, щоб відновити сили. В деяких небезпечних ситуаціях, гра працює як просте QTE (якщо сучасними термінами називати), де вам треба швидко натискати на певну кнопку, щоб вижити. І ще гра чітко розділена на два “режими” – в режимі дослідження, ви можете підіймати предмети та вирішувати проблеми та загадки, а коли за вами полює “чоловік з ножицями” (чи може “ножичар”?), то ви можете лише взаємодіяти з предметами, які допоможуть вам спробувати сховатись, або відбитись.
Причому, що особливо несподівано – велика кількість подій та елементів в грі відбуваються абсолютно випадково. Розташування кімнат (двері в коридорах завжди однакові, але яка саме кімната всередині ні), де і як з’явиться чоловік з ножицями, які події з іншими персонажами можуть відбуватись, які ключові предмети взагалі існують в вашому проходженні і де їх знайти… Навіть шанс сховатись від сталкера не гарантований – інколи він просто вас знайде і вб’є.
І якщо ви хочете пройти гру так, щоб побачити всі фінали, то ви будете постійно знаходити щось нове. Бо одне проходження гри, насправді, дуже коротке. І якщо ви намагаєтесь бути обережним і досліджуєте локації, то шанс, що ви отримаєте один з найкращих фіналів також високий. Може ви при проходженні помрете декілька разів, але гра зберігає свій стан кожен раз коли ви заходите в будь-яку кімнату (це навіть на SNES так було), тому просто “продовжити” дуже просто. Але найкращий фінал ви навряд отримаєте, бо це одна з тих ігор, де “забагато знати теж погано”. Як би це спробувати пояснити… Гра фактично працює за правилами – якщо ви цього не бачили, то цього не сталось. Тобто, навіть якщо ви знаєте, що в певній частині кімнати є труп персонажа, і якщо ви взаємодієте з ним, то ви побачите, що персонаж мертвий, якщо ви просто проігноруєте цю взаємодію – персонаж все ще живий, бо його не бачили мертвим. Ну і плюс взагалі самі умови для отримання певних фіналів в грі занадто закручені і можна було зробити їх простіше. Але поки ви проходите просто так, то про це і хвилюватись не варто.
Є й інші дратуючі елементи. Наприклад, після будь-якої взаємодії Дженніфер повертається в певну позицію на екрані, а це означає, що огляд кімнати інколи займає забагато часу, бо кожен раз треба дивитись як вона повільно підходить на щось подивитись, а потім повільно повертається назад. Деякі з взаємодій та використання предметів дуже нелогічні, або їх треба використовувати в настільки конкретному місці екрану, що треба курсором водити. Ну і той факт, що персонаж продовжує бігти в певному напрямку, як я писав, теж інколи легко забути і Дженніфер вже в сусідньому коридорі.
Але не дивлячись на ці мінуси, гра все одно неймовірно крута, хоча я трохи застаріла. Саундтрек тут незабутній (хоча грає не часто). Перегравати гру в пошуках інших фіналів прикольно. І яку б версію ви не вибрали, Original чи Rewind (про них нижче), грати в неї варто. Але тепер треба трохи поговорити про це видання, в якому купа чудових елементів, але й купа дуже низькоякісних речей.
З одного боку, це по факту оригінальні ROM гри, які емулюються під іншим рушієм, і гра має купу покращень, яких не було в старих релізах. На ПК можна управляти грою мишею та клавіатурою (що в цілому зручно). Є відмотка часу, що часто додають в такі класичні перевидання, але в цій грі воно доволі зайве. Є класні бонуси, такі як інтерв’ю зі сценаристом гри, комікси які виходили одночасно з грою не лише оцифровані, а й перетворені на анімацію з озвученням. Навіть прикольне анімоване інтро з новими піснями додали, і відсканували коробки та всі додаткові матеріали з оригінальних релізів. Original режим працює як SNES версія, а Rewind оснований на елементах, які були додані в PS1 перевиданні гри (яка також була відома як Clock Tower: The First Fear), але просто їх “вставили” в SNES оригінал. Це, до речі, до цього вже було реалізовано відомим модом з назвою Clock Tower Deluxe, але судячи з доступної інформації, цей мод фактично зробили офіційним з цим релізом. І якщо ви будете проходити гру, я рекомендую грати саме в Rewind режим, він мало де відрізняється від оригінальної гри, але там де відрізняється, то на краще.
З іншого боку, купа елементів цього видання дуже погано імплементовані. Наприклад, ті анімовані комікси, про які я написав, стають доступними частинами, і кожен раз як ви отримуєте доступ до нової частини на весь екран вилазить бридке повідомлення про це, яке навіть не ставить гру на паузу і вбиває всю драму. Систему збереження гри якимось чином зробили гірше, ніж в оригіналі (якому 30 років). Як я писав – оригінальна гра просто робила “автозбереження” в кожній кімнаті, і після проходження гри, якщо ви після цього починали нову гру. Тоді як зараз ця система працює всередині логіки гри, але коли ви запускаєте гру, вам фактично треба завантажити емуляторський save state… І для того, щоб гра пам’ятала ваш прогрес, вам треба цей сейв стейт руками перезаписувати. Це настільки ідіотське рішення, що я навіть уявити не можу, чому гра так працює. Ну а окрім цього тут також купа не найкращих рішень – налаштувань у гри майже немає, меню з мишею не працюють, красиві рамки для гри розраховані лише під один розмір вікна, але не той, який гра ставить за замовчуванням… Як я і казав – ніби хтось просто зібрав “щоб було”, або забути.
Але кращого варіанту пройти Clock Tower нема, а грати в цю гру обов’язково варто. Просто шкода, що ми не отримали щось більш якісне, як типові релізи NightDive (хоча з іншого боку, тоді б ми отримали переосмислення, а не оригінал). Так, більшості не одразу стане зрозуміло як правильно грати, але воно того варто. Тільки не думайте про продовження – більшість з них були дуже поганими.