З серією Trine я ніколи не знаю чого очікувати. Перша гра була так собі, але з прикольними ідеями, які розквітнули в дійсно прикольному продовженні. Потім в Ранньому Доступі вийшов Trine 3, з якого він вийшов незакінченим і хоча там було багато поганих ідей, були і деякі з найкращих в серії. А потім вийшов Trine 4, який був прямо як 2, але ще краще і з купою нових прикольних ідей. Перші пару годин Trine 5 відчувались як проходження минулої частини знову, лише з декількома змінами. Але грати було прикольно і весело. Та чим далі в гру я проходив, тим менше мені подобалось грати. І майже під кінець гри я вирішив перестати грати, бо дизайн проекту став занадто жахливим, щоб його терпіти.
Якщо ви ніколи не грали в Trine, то простіше за все серію описати як продовження ідей з Lost Vikings чи Gobliiins, але у вигляді платформера у двох вимірах з деякими елементами action RPG. Ви управляєте трьома персонажами, у кожного з яких унікальні можливості і завдяки ним чи їх суміші ви і вирішуєте всі проблеми, які виникають під час яскравих казкових пригод. Всі частини серії можна проходити кооперативно, де гра стає особливо веселою і у вас більше можливостей “ламати” гру. Або проходити всю гру самотужки, як я зазвичай і роблю, у випадку чого гра працює як більш “чесний” пазл платформер. Але навіть коли ви граєте самі, то у вас часто багато варіантів рішення проблем і загадок, деякі з яких будуть виглядати особливо смішними і винахідливими.
Найгіршим елементом серії завжди була бойова система і в цій частині її все ще не виправили. Інколи вам треба перестати щоб вирішувати загадки і почати стрибати, щоб битися з ворогами та босами, і в жодній з частин серії це не зробили цікавим. Вороги тут можуть мати відносно немало здоров’я, але складними вони від цього не стають. В цій грі додали нових можливостей, які можуть допомагати і в бою, але бої все ще найслабкіша сторона гри.
Але саме можливості стали, скоріш за все, основною проблемою для Trine 5. Гра починається з набором можливостей, які у вас були в Trine 4, чого вже немало, а потім починає додавати ще прикольних і незвичних ідей зверху. Що було б прикольним, якби не той факт, що десь з середини гри ви починаєте забувати що ви можете тепер робити, бо інструментів забагато, а рішень проблем, які гра приймає, дуже мало. Тому замість веселого експериментування з тим, якими різними інструментами можна вирішити проблему, гра перетворюється на повільне відсіювання інструментів, які точно не підходять.
А оскільки дизайн загадок в серії завжди був такий, що рішення часто не виглядали “як задумано”, то тут це стає особливою проблемою. Бо деякі з рішень, які я тут робив я потім навіть перевіряв у інших людей, бо мені складно було повірити, що цей дивний костиль який я вигадав може бути “правильним” рішенням, але як виявлялось – все робили так само. В минулих проектах таких ситуацій в цілому було менше і вони частіше виникали тоді, коли вам треба було вирішувати необов’язкові загадки. Але в Trine 5 такого багато навіть серед обов’язкових речей, тому ви або маєте загадку, яка супер легко вирішується, або ви навіть гадки не маєте з якого боку до ситуації підходити.
Ще дивніше те, що в цій частині чомусь вирішили додати систему “обмеженого життя” для “нормальної” і вище складностей. І я може неправильно зрозумів ідею, але для того, для чого її ввели, вона взагалі гру не змінює, зате речі, на які вона не повинна впливати, тепер стали більш дратуючими. Я зазвичай в грі помирав, наприклад, тому що перевіряв прірви на наявність секретів, бо ці дірки можуть виглядати абсолютно однаково, але в одній може бути захований секрет, а в іншій ні, і ніяких допоміжних елементів дизайнери не додали. Не менш часто я також вмирав тому, що персонажі глючили і відмовлялись виконувати якісь дії, хоча повинні були. Інколи елементи загадок “просто працюють”, але гра цього не пояснює з самого початку і робить це запізно. Деякі працюють по-різному в різних ситуаціях і при цьому не мають достатньої візуальної індикації. Наприклад, інколи дивні елементи локацій, які світяться, можуть вас вбити від дотику, а інколи ні, хоча виглядають вони в одному стилі. Дизайн рівнів та загадок тут просто жахливий в цілому, що особливо сумно, тому що і сюжет і презентація тут неймовірні і краще за минулі проекти.
Мені Trine 5: A Clockwork Conspiracy нагадала японський реліз Super Mario Bros. 2 (який міжнародно випустили під назвою The Lost Levels). Тут теж розробники ніби взяли найкращі ідеї серії (тобто Trine 4) і зробили всього більше і складніше. І якби вони залишили все так само як в 4, то гра була б нудним повторенням. Але те, що вони зробили замість цього, вийшло інколи нудним, а часто дуже дратуючим. Можливо, якщо проходити гру кооперативно, то вона сприймається краще. Але якщо ви граєте в ці ігри самі, то цю краще ігноруйте і пограйте в четверту частину.