O tempora: Half-Life 2 (20th Anniversary)

O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.

For how influential, important and beloved Half-Life 2 is, I always struggled replaying it. I’d start, go through several opening chapters in a blink of an eye, loving every second of it and then stop somewhere in the middle of Ravenholm or right after. I dunno, the original Half-Life, despite also having weaker segments, always felt more exciting to me overall… Not that I disliked HL2 – I still felt that it was a great game, just, not quite as good as the first one. Which is funny, because at the same time I did love Episode Two a lot and even though it had horrible grindy achievements, first game to add them back in the day, I did all of them.

Except, it’s been around 14 years since I’ve played them last time. And after revisiting the original Half-Life with its expansions and later the fan remake Black Mesa, I was meaning to revisit the sequel as well. What stopped me was the state of the game – HL2 has been somewhat broken for years, having lots of visual issues and some logic bugs too. In 2023 Valve has brought a fantastic update to the original Half-Life, which got me excited about the possibility of getting the same treatment for Half-Life 2. And now that the 20th Anniversary update is out, I’ve decided to finally revisit the game and both Episodes, as they are now part of the same package.

Read more“O tempora: Half-Life 2 (20th Anniversary)”

О часи: Half-Life 2 (20-та річниця)

О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.

Хоча Half-Life 2 любили з моменту виходу, в мене ніколи не виходило пройти її заново. Я встановлював гру, проходив перші декілька розділів гри із задоволенням, але потім десь посередині Рейвенголму моє проходження заглухало і я не повертався до гри знову. Хоча в першому Half-Life теж вистачало менш цікавих моментів, мені чомусь завжди було приємніше пройти її від початку до кінця… Звичайно, я не можу сказати, що HL2 мені не подобався – гра все одно чудова і її вплив все ще можна відчути в сучасних проектах, але перша частина мені завжди подобалась більше. Що також дивно – Episode Two мені завжди дуже подобався і я навіть найгірші досягнення в ній отримав.

Але і в другий епізод я останній раз грав десь років 14 назад. І після проходження першої частини з її доповненнями, а потім і фанатського рімейку Black Mesa, я планував пройти і другу частину. І не зробив цього одразу тому, що HL2 в певний момент став трохи зламаною грою, як з візуальними, так і логічними багами. І коли в 2023-ому Valve зробили чудове оновлення першого Half-Life, я приготувався, що і для Half-Life 2 таке оновлення вийде. І ось, на 20-ту річницю гри її дійсно оновили і зробили Епізоди частиною основної гри. І я нарешті знову їх пройшов.

Read more“О часи: Half-Life 2 (20-та річниця)”

Disapprove: Final Fantasy XVI (with DLCs)

As I was going though Final Fantasy XVI, struggling not to fall asleep, I kept asking myself – how could this happen? How did they manage to make a game that has genuinely good writing and premise, yet such a boring story? How did they finally nail the mix of hack and slash and turn-based combat in Final Fantasy VII Remake only to then go back to the Final Fantasy XV combat and make it even more uninteresting? How did they make a game with so much potential to be fresh and exciting to be so much of a slog to play? Yet I continued my playthrough, as I always do with Final Fantasy games, and wondered if the game will end up being something that can be recommended or not.

Read more“Disapprove: Final Fantasy XVI (with DLCs)”

Розчарування: Final Fantasy XVI (з DLC)

Я проходив Final Fantasy XVI, намагаючись при цьому не заснути, і не міг зрозуміти, що трапилось. Як так вийшло, що сценарій написаний дуже якісно, але сюжет нудний? Чому розробники нарешті навчились робити класну суміш hack and slash та покрокових елементів бою в Final Fantasy VII Remake, але для цієї гри за основу знову взяли Final Fantasy XV, і зробили систему ще менш цікавою? Як можна було з таким потенціалом зробити щось свіже створити гру від якої втомлюєшся? Але це Final Fantasy, тому я грав далі і намагався передбачити, якою буде моя фінальна думка про проект.

Read more“Розчарування: Final Fantasy XVI (з DLC)”

Thoughts on: Nightmare House: The Original Mod

One of the main reasons In Sound Mind was such a pleasant surprise to me a few years ago was because I heard it was from the team who made Nightmare House. In my memory, Nightmare House was a very annoying jump scare Half-Life 2 mod that was of the same obnoxious horror design mentality as something like Cry of Fear. But then, I saw a lot of people speak of that mod with genuine admiration and it popped up in different conversations described as one of the best single-player Source mods of all time… As I’ve come to learn, what I was thinking is the original Nightmare House, while what people love is Nightmare House 2.

Which is where Nightmare House: The Original Mod comes in to clear things up a bit. Released as a free game on Steam, partially to promote the development of a complete remake of this mod, this game combines both of the original Nightmare House mods into one experience. With the original mod serving as a “Prologue” and the praised Nightmare House 2 taking up the most of your playtime. As far as I’m aware, apart from many quality of life tweaks allowed by a standalone release, both mods are presented almost exactly as is with only minor changes.

Read more“Thoughts on: Nightmare House: The Original Mod”

Думки про: Nightmare House: The Original Mod

Однією з головних причин того, чому In Sound Mind мене так приємно здивувала, було те, що гру розробляла команда, які до цього робили Nightmare House. Цей мод для Half-Life 2 за моїми спогадами був типовим жахливим горором, який любить несподівано кричати на гравця і робити найтупіші і найпримітивніші речі, які від жанру можна очікувати – прямо як це робить жахливий Cry of Fear. Але відгуки на мод були дуже позитивними і час від часу я бачив, як його описували як один з найкращих модів на Source… Як виявилось, мої спогади були правильні і я думав про Nightmare House, а хвалили люди Nightmare House 2.

З виходом Nightmare House: The Original Mod такої плутанини більше не буде. Це безкоштовний “ремастер” обидвох модів, який не потребує встановлення ігор від Valve, і розробники випустили його як рекламу повного рімейку, який зараз знаходиться в розробці. Перший мод тепер вважається “Прологом” сюжету, а Nightmare House 2 – основна гра. І наскільки я зрозумів, окрім купи різних виправлень проблем та маленьких покращень, обидва моди представлені в тому вигляді, в якому вони виходили раніше.

Read more“Думки про: Nightmare House: The Original Mod”

In love with: Slitterhead

Right from its initial announcement, Slitterhead was promising to be something special. The first title from a new studio formed by some of the key personnel who previously headed the original Silent Hill, the Siren series and Gravity Rush series had very little chance of being a “typical” game. I expected it to be at least a little bit jank and sometimes frustrating – and it is, – but I also expected to be amazed and excited. And I was. So while I can safely assume, Slitterhead might not “click” with a large amount of players, it is something to be experienced nonetheless.

Read more“In love with: Slitterhead”

Зачарований: Slitterhead

Ще з анонсу Slitterhead я очікував від гри приємних сюрпризів. Це перший проект студії, яку сформували деякі з ключових членів команди, які до цього працювали над першим Silent Hill, та серіями Siren і Gravity Rush, тому “типовою” гра не могла бути. Знаючи ці проекти, я також очікував, що гра буде трохи корява і дратуюча, в чому виявився правим. Але також я очікував, що гра мене вразить. І з цим розробники теж впорались. Slitterhead багато кому може здатись занадто “дивною” грою, але пограти в неї в будь-якому випадку варто.

Read more“Зачарований: Slitterhead”

Happy about: Indiana Jones and the Great Circle

Back in 2009 MachineGames was formed by people who decided to leave Starbreeze Studios after completing work on The Chronicles of Riddick: Assault on Dark Athena – a good expanded version of the already fantastic Escape from Butcher Bay they’ve worked on 5 years prior. The title, that remains one of the best examples of a movie license game, was an incredible mix of different genres and somewhat of an “immersive sim-lite” and managed to perfectly replicate the mood and the style of Riddick movies in an interactive form. However, as MachineGames they’ve worked on titles that were a bit more conventional. While Wolfenstein: The New Order (and The Old Blood to a degree) had its share of curious and unorthodox decisions for an FPS game, it was still a more or less straightforward FPS. While Wolfenstein II: The New Colossus and Wolfenstein: Youngblood were showing them going an even more conventional and boring route, including a lot of very generic live service and looter shooter elements into the game.

Indiana Jones and the Great Circle was meant to be different. An unofficial return to the ideas of Riddick and The Darkness, of sorts. And while it doesn’t stick the landing, it mostly gets there.

Read more“Happy about: Indiana Jones and the Great Circle”

Радий: Indiana Jones and the Great Circle

В уже далекому 2009-ому студія MachineGames була створена командою людей, які покинули Starbreeze Studios після закінчення роботи над The Chronicles of Riddick: Assault on Dark Athena – чудового доповненого видання неймовірної Escape from Butcher Bay, яку вони випустили за 5 років до того. Гра залишається одним з найкращих прикладів “гри по кіно ліцензії” та вмістила в собі купу різноманітних жанрів і працювала як трохи спрощена immersive sim гра. Яка при цьому ще й ідеально відтворювала настрій фільмів про Ріддіка, але в інтерактивному форматі. Але як студія MachineGames, команда працювала над більш “звичайними” проектами. І хоча Wolfenstein: The New Order (і трохи The Old Blood) мала купу неординарних рішень, як для FPS, вона все одно доволі чітко слідувала канонам жанру. Тоді як Wolfenstein II: The New Colossus та Wolfenstein: Youngblood виявились ще більш нецікавими проектами, які при цьому ще й купу “популярних” для ринку елементів мали, типу live service підходу.

З Indiana Jones and the Great Circle вони пішли іншим шляхом. Це неофіційне повернення до ґеймплейних основ Riddick та The Darkness, яке майже працює. Але робить багато помилок.

Read more“Радий: Indiana Jones and the Great Circle”