David Szymanski has created a fair share of shorter horror themed titles by this point. He started with some really cool story-driven titles. Achieved huge success with fantastic classic FPS DUSK and continues to work on another big project currently in Early Access – the Thief inspired Gloomwood. And in the meantime has decided to experiment with smaller action adventure games, starting with the adventure Iron Lung and short but very entertaining Chop Goblins. Which were followed with Squirrel Stapler, The Pony Factory and now Butcher’s Creek. And these titles are all kinda…. okay.
Tag: action
Кілька думок про: Butcher’s Creek
Девід Шиманськи створив багато маленьких ігор з горор тематикою. Він починав з сюжетних коротких ігор. Потім став дуже відомим завдяки неймовірно крутій класичній FPS DUSK і продовжує працювати над ще одним дуже великим проектом, який зараз в Early Access – Gloomwood (який за основу бере Thief). А між сюжетними та великими іграми, він почав також випускати різні короткі action adventure проекти, починаючи з дуже прикольної Iron Lung та потім веселої Chop Goblins. Після цього ще вийшли Squirrel Stapler, The Pony Factory ну а тепер і Butcher’s Creek. І ця трійця ігор… типу норм.
Belatedly happy about: Ace Combat 7: Skies Unknown
It’s a bit weird – since childhood I had a fascination with planes. Yet, I’ve never went into much of a “fandom” with the aircraft and barely ever played flight simulation games. But one of the games I did play and enjoy as a teen was Ace Combat 2 that I got in a bundle with the used PS1 my parents got me. I found it quite challenging, but it was an exciting experience that attempted to bring the cinematic and almost arcade racing approach to the flight simulation. It had a cool soundtrack, as titles from Namco (before they were merged with Bandai) of that era used to have. Since Ace Combat 2, I think the only flight sim I’ve played was Tom Clancy’s H.A.W.X (which was neat) and that’s it.
But I’ve heard very good things about Ace Combat 7: Skies Unknown and after years of debating with myself about if it’s even worth it for me to try it out, I did. And while it remains “not my thing”, I enjoyed it quite a bit.
Read more“Belatedly happy about: Ace Combat 7: Skies Unknown”
Із запізненням радий: Ace Combat 7: Skies Unknown
З дитинства мені подобались літаки. Але чомусь я ніколи не намагався стати частиною “фандому” літаків, не цікавився ними сильно, не грав в симулятори. Та разом з бувшою в використанні PS1, яку батьки мені подарували, я отримав купу ігор, одною з яких була Ace Combat 2. Гра мені здалась дуже важкою, але я все одно час від часу намагався неї пройти і мені подобалось, як вона нагадувала суміш симулятора та аркадної гоночної гри. Саундтрек там теж був чудовий, як і у багатьох інших ігор від Namco (це ще до того, як вони об’єднались з Bandai). Але після Ace Combat 2 я грав лише в Tom Clancy’s H.A.W.X (яка теж була класна) і все, наскільки я пам’ятаю.
Про Ace Combat 7: Skies Unknown я чув багато хороших речей, тому після декількох років роздумів, я вирішив, що варто нарешті спробувати пограти в цю частину. І хоча жанр все ще “не мій”, грати мені дуже сподобалось.
Read more“Із запізненням радий: Ace Combat 7: Skies Unknown”
O tempora: Castlevania Dominus Collection
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
I’m glad that Konami keep releasing games and collections from the time when they developed good games and were respected. Three years ago they released the really cool Castlevania Advance Collection that collected all “IGAvanias” (Castlevania titles with “metroidvania” world design, usually produced by Koji Igarashi) released for the Game Boy Advance. That collection was full of absolute bangers, though it was a bit of a shame that the games were just emulated originals, with all of their faults and bugs intact. But at least it was preserving the classics.
Now its time for the titles, originally released for Nintendo DS, with a cool bonus game added in. Surprisingly, revisiting these games was somewhat less enjoyable overall.
О часи: Castlevania Dominus Collection
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Радий, що Konami продовжують видавати ігри та колекції ігор з тих часів, коли вони робили класні проекти та їх поважали. Три роки назад вони випустили неймовірно прикольну Castlevania Advance Collection, з якою гравці могли пограти в “IGAvania” ігри (це Castlevania ігри з “metroidvania” дизайном світу, над якими зазвичай працював Коджі Іґараші), які раніше виходили на Game Boy Advance. Колекція була неймовірно крута, але на жаль всі ігри були лише емуляцією оригіналів, без виправлених багів та проблем. Але хоча б, це було збереження класики.
Тепер прийшов час для видання такої колекції для проектів з Nintendo DS, і плюс пару бонусних ігор. Як не дивно, в цю колекцію грати мені сподобалось менше.
In love with: Kunitsu-Gami: Path of the Goddess
Kunitsu-Gami: Path of the Goddess is not a game that I could call revolutionary or innovative. It is a very curious mix of hack and slash action game with a tower defense strategy and I haven’t seen it done quite like this before. But definitely not revolutionary. And yet, I can’t help but love this project and wish to see more huge development companies and corporations learn from it. No, not from the mix of genres, but rather from the approach this game takes. You see – this is very much a “AA game”, made by “AAA” standards, which is something you used to see all of the time back in the late 90s-early 00s, but which doesn’t really happen anymore. And playing this game reminded me of how much are we all missing out with the current gaming market trends.
Зачарований: Kunitsu-Gami: Path of the Goddess
Я не назвав би Kunitsu-Gami: Path of the Goddess революційною грою. Але це дуже прикольна суміш hack and slash action та tower defense стратегії, аналогів якій я раніше не бачив. Нічого революційного, але настільки надихаюче і приємне, що я сподіваюсь побачити більше проектів, які підуть цим же шляхом. Не в плані такої суміші жанрів, а в плані підходу до бюджету та амбіцій. Бо по факту, це гра “АА бюджету”, зроблена за стандартами “ААА бюджету”, що в кінці 90-их та на початку 00-их великі студії робили не рідко, але сьогодні такого не побачиш. І проходження цього проекту нагадало мені за що я взагалі обожнюю ігри, і чого дуже не вистачає посеред сучасних трендів ігрового ринку.
Happy about: Sniper Elite 5 (Complete Edition)
As mentioned in my recent revisit of Sniper Elite V2 (this time Remastered), I’ve quite enjoyed Sniper Elite 4. It was hardly as detailed or inventive as the titles it directly pulled from, like Hitman or Metal Gear Solid V, but what it had was extremely fun and satisfying. So I was looking forward to playing a sequel, yet when Sniper Elite 5 came out I was too stressed due to living through early months of the full scale russian invasion, I was rather picky about which games I was comfortable playing. Plus, a lot of the initial user reviews on the game were surprisingly negative, commenting on its inferiority to the fourth game. Two years since its release and one year since the release of its final DLC mission, I’ve decided to give it a shot and was not disappointed.
Радий: Sniper Elite 5 (Complete Edition)
Як я згадував в моєму нещодавньому проходженні Sniper Elite V2 (цього разу Remastered), Sniper Elite 4 мені сподобалась. Гра не була настільки винахідливою або детальною, як проекти, що її надихали (наприклад Hitman чи Metal Gear Solid V), але проходити її було захопливо і прикольно. То ж в сіквелі я був дуже зацікавлений, та так вийшло, що реліз Sniper Elite 5 стався як раз тоді, коли стрес від повномасштабного вторгнення росіян ще трохи напрягав, тому деякі ігри я просто не хотів проходити. Плюс, багато відгуків гравців після виходу були доволі негативними, і більшість з них порівнювала цю гру з четвертою частиною не на користь нової. І все ж два роки з виходу гри і рік з виходу останнього DLC, я вирішив пограти в цей проект. І не розчарувався.