В 2006-ому маленька студія з Аргентини випустила атмосферну пригодницьку гру з пререндерною графікою від першою особи з горор тематикою під назвою Scratches. І хоча гра стала доволі відомою, після виходу оновленої версії гри “Director’s Cut” через рік, студія розформувалась. В 2010-ому році головний дизайнер та програміст гри Аґустін Кордес анонсував створення нової студії і також нового проекту – ASYLUM. З тих пір пройшло майже 15 років і гра нарешті вийшла. Та, на щастя, виявилась дуже прикольною.
Зав’язка гри доволі проста – з не до кінця зрозумілих для нього самого причин головний герой вирішує повернутись до психіатричної лікарні і спробувати згадати, що саме там відбулося, бо він не пам’ятає деталей. Лікарню закрили давно і тому він сподівався просто подивитись навкруги та знайти якісь старі документи. Але, як виявляється, лікарня зараз в процесі запланованої реконструкції, тому в ній тепер є декілька пацієнтів та працівників. Наступні декілька годин (які працюють як сюжетні розділи гри) йому і вам доведеться розслідувати події в лікарні, які відбулися давно, та вирішувати різні проблеми, які цьому розслідуванню заважають.
Що я завжди дуже люблю, так це те, що в цій грі головному герою майже ніколи не треба поводити себе як “типовий головний герой пригодницької гри” і сувати собі випадкові предмети в кармани, на випадок, що вони колись знадобляться. І натомість цього, більша частина проблем в грі ви будете вирішувати доволі логічними та очікуваними способами, як нормальна людина в схожій ситуації. Що прикольно, гра насправді (як і Scratches) частково нелінійна, але навіть при цьому ви зазвичай розумієте що і навіщо ви робите. Більша частина сюжету (як і підказок) гра подає через документи та персонажів, з якими у вас можуть бути діалоги. Атмосфера тут теж чудова і в цілому темп та різноманітність подій тут дуже круто продумані.
Хоча треба сказати, загальне оповідання тут місцями стає гірше ніж хотілось би, а фінал, з точки зору тону і настрою, вийшов не дуже. Також ближче до кінця гри ви помітите, що деякі проблеми та їх рішення починають все ж таки з’являтись “бо тут потрібна загадка”. І відсилки до інших ігор та приховані жарти тут дуже невдалі, бо постійно ламають атмосферу. Мені здається, грі буквально потрібна опція їх повністю вимкнути. Але з іншого боку, в цьому проекті немає жодної дійсно дуже поганої загадки, в що під кінець перетворюється Scratches. Хоча, я б сказав, що зате музика в Scratches була краще, але вона і так прикольна, ну і робота зі звуком в обох проектах чудова.
І раз я вже згадав минулий проект, коли я проходив Scratches 7 років назад, я наголосив як гра “вчасно” вийшла. Бо і Scratches, і ASYLUM працюють механічно майже як FPS, але з дуже обмеженим управлінням, що завжди в такому типі пригод відчувалось дивним і незручним. На початку 90-их це ще можна було зрозуміти, бо пререндерна графіка була банально красивіша за будь-що, що можна було отримати з графікою в реальному часі для того, щоб управління було повністю як в FPS. Але майже одразу після виходу Scratches вийшла технологічна демка Penumbra, а потім Overture, Portal, Dear Esther… І всі вони показали, що пригодницькі ігри з прямим і схожим на FPS управлінням та графікою в реальному часі не просто можливі, а може й навіть краще працюють. І на сьогодні ми також маємо римейки Myst та Riven, які на мою думку повністю кращі за оригінальні версії саме через нове управління. Тому одразу виникає питання – чи є місце для проектів типу ASYLUM на сучасному ринку?
Мені здається, що так. З одного боку, гра та її управління дійсно відчуваються трохи “дивними” і одразу видно, що сам вибір зробити гру саме такою був зроблений виключно заради спрощення життя (і зменшення бюджету) для розробників, а не тому, що таку картинку зараз неможливо отримати в реальному часі (бо можна). Але хоча управління і обмежене, воно дуже класно зроблено і майже ніколи не дратує чи робить гру якось гірше. Досліджувати гру зручно і прикольно, переходи між екранами чудові, те, як саме камера повертається разом з мишею теж чудово. Мені здається, що якщо ви ніколи раніше не грали в такий тип пригодницьких ігор, у вас не буде жодних проблем зрозуміти, як саме вони працюють і через якийсь час ви забудете, що ця гра “не така як всі”.
ASYLUM ризикувала стати “застарілою”, ризикувала взагалі не вийти за всі ці роки, або могла виявитись банально не дуже цікавою. Але вона цікава і абсолютно точно варта вашого часу. Так, початок тут трохи бісить, бо я з тих людей, які ненавидять проекти, які одразу починаються (до того як у вас була можливість щось налаштувати в меню). Так, фінал вийшов так собі. Так, персонажі виглядають так, ніби ви дивитесь діалоги Fallout 2. І так, є різні візуальні і не лише баги, які вже потихеньку виправляються патчами. Але воно того варто і я дуже радий, що гра існує і я її пройшов.