Оскільки я не намагаюсь проходити всі класичні FPS сучасної хвилі (тим паче що більшість з них не дуже), я не часто звертаю увагу на нові проекти жанру. Та HROT мене зацікавив своїм стилем і атмосферою з моменту, коли несподівано з’явився в Early Access пару років тому. Повна версія гри тепер доступна, тому я взяв гру і пройшовся рушницею по її рівням. І… хм… проект дуже дивний. Але в більшій мірі прикольний.
Хоча гра очевидно бере за основу свого стилю та ґеймплею Quake, в ній впізнається бага інших проектів. Інтерактивність на рівнях, наприклад, дуже нагадує те, що робили в іграх на Build Engine (конкретно Duke Nukem 3D). Зустрічаються елементи, які дуже нагадують перший Half-Life. Але стиль та загальний підхід до перестрілок тут дійсно дуже близькі до Quake, а з таким вибором сперечатись навіть не хочеться, бо гра досі чудово грається.t.
Та сам проект, не зважаючи на настільки явний вплив інших ігор, відчувається абсолютно інакше. І дуже дуже дивно. В певному сенсі, в гри є проблема класичних shareware FPS ігор, де перший (з трьох) Епізодів гри найбільш цілісний і пропрацьований. Інші два Епізоди теж прикольні, але в них гра дуже швидко забиває на будь-яку логіку, архітектурну цілісність чи натяки на “сюжет” і стає повністю сюрреалістичною. Починається гра так, що нагадує трохи You Are EMPTY – там є чітка тематика і щось, що нагадує сюжет, але акцент зроблений саме на прикольному ґеймплеї та рівнях. Але потім проект перетворюється на кашу з незакінчених ідей, мап, які створені як просто відтворення якихось не всім зрозумілих ідей, мап побудованих навколо якоїсь дивної концепції, несподіваних горор рівнів які кричать в камеру і ще чого тільки в голову розробника не приходило. Більшу частину Епізоду 3 я проходив ніби з високою температурою.
Але грати дійсно прикольно майже завжди. Є абсолютно жахливі вороги – на щастя зазвичай вони зустрічаються лише раз за гру, але на жаль не всі такі. Є мапи, в яких дуже легко заблукати. Є типи зброї, які або не дуже корисні по дизайну, або дуже корисні, але патронів на них дуже мало. Але все ж таки, зазвичай гра прикольна і весела, рівні досліджувати прикольно, стріляти теж. І ще прикольно, що майже всі (чи навіть взагалі всі) рівні дозволяють повертатись з самого кінці рівня на самий початок, створюючи лише тимчасові блоки в дослідженні.
Скоріш за все, більшість відсилок, жартів і просто дивних речей більшості гравців, які не росли в середовищі східної Європи в часів Радянського Союзу взагалі не зрозуміють. А деякі з речей повністю унікальні саме до Чехії та Словаччини того періоду. Як українець, який народився в 80-их, я впізнав багато чого, тому що деякі штуки в нас були дуже схожими, а деяку продукцію нам тоді з Чехословаччини привозили. Але мені все одно довелося шукати інформацію по величезній кількості елементів, які явно щось означали, але я не розумів що. Наприклад, як один з рівнів, який повністю побудований навколо відомого роману Карела Чапека, який я просто не читав. Чи гуситський рух, про який я чув лише назву. Але взагалі дуже дивно, що в грі багато таких елементів, які треба ще знайти і дослідити, щоб зрозуміти, але при цьому вони не намагаються щось прокоментувати, чи розповісти історію. Скоріше це просто набір “а пам’ятаєте” елементів, які хтось дійсно пам’ятає. Ну, окрім босів, мабуть, які виглядають як коментар про різних політиків.
Я не можу рекомендувати HROT на тому ж рівні, як можу рекомендувати DUSK чи навіть AMID EVIL. Навіть Prodeus рекомендувати простіше для широкої аудиторії. Та що там, навіть Chop Goblins настільки приємно простий, що більшості може сподобатись сильніше. Тоді як You Are EMPTY, хоча дизайн в тому проекті був не дуже, часто більш зрозумілий, цілісний і менш сюрреалістичний. Але я все одно можу рекомендувати HROT для тих, кому подобаються класичні FPS, бо хоча гра і занадто дивна, і в ній вистачає інших проблем, вона все одно розуміє як цей жанр повинен працювати.