О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Я дуже давно не грав в оригінальний Red Faction. Настільки давно, що в мене були абсолютно неправильні спогади про неї, включаючи довжину гри. На щастя, гра не дуже довга і досі проходиться з задоволенням, особливо з декількома модами. А от сіквел не дуже, але про це буде далі.
Red Faction – FPS 2001-го року, періоду коли всі шутери намагались зрозуміти успіх Half-Life і використовували її як шаблон для того, щоб створити щось своє і унікальне. У випадку з Red Faction унікальною була спроба зробити рушій GeoMod (розроблений самими Volition) таким, щоб всі рівні в грі можна було повністю зруйнувати. Взагалі гра почала життя як продовження іншої серії від цих розробників – Descent. І в цій грі є декілька транспортних засобів, які нагадають ту класичну серію. Але через багато причин, гра перетворилась на першу спробу студії зробити FPS. І як всі кращі приклади FPS того періоду, тут дуже багато варіативності, сюжет і світ розкривають достатньо щоб вам було цікаво, а основні механіки прикольні, тому сумувати у вас нема часу.
Одразу розповім про моди – я використовував Dash Faction, бо без цього моду гру на сучасних ПК запустити складно. Але з цим модом гра виглядає просто чудово навіть без додаткових паків текстур високої роздільної здатності. Локації тут не супер різноманітні, але хай перші рівні не ведуть вас в оману – гра не побудована лише на печерах. Хоча навіть печери досі виглядають непогано. Музика тут теж норм, хоча треба сказати, що у Chaser, який вийшов приблизно в той же період і має декілька схожих за тематикою елементів, саундтрек був краще. І озвучення персонажів тут дуже гарне, хоча сюжет і не сильно захопливий.
Але гра досі прикольна навіть не завдяки своїй основній фішці з руйнацією, а тому що в ній постійно змінюється темп і акценти. Починається все як шутер, потім є стелс сегмент (навіть трупи можна підіймати і ховати в іншому місці), потім є і транспортні засоби, секції де вам треба щось встигнути зробити до того як закінчиться час. Є тут певні типи ворогів які з’являються лише на одну-дві локації і більше ніколи не з’являються знову, але навіть і основні вороги в грі – люди, – тут виглядають прикольно завдяки дизайну броні. Є тут навіть і системні елементи – дружній ШІ може сам воювати проти ворогів і навіть вороги можуть випадково стріляти по своїм. Більшість типів зброї тут теж прикольна і інколи дуже винахідлива. Наприклад є Rail Driver, який стріляє лазером крізь стіни і вбиває всіх з одного пострілу, і щоб ефективно стріляти крізь стіни коли ви дивитесь через приціл, то ви бачити ворогів за перекриттям. Ну а вся вибухівка, звичайно, може змінювати геометрію рівнів, створювати кратери, нищити стіни, створювати нові проходи.
Деякі елементи такої варіативності набридають. Наприклад, в грі є цілих 3 моменти коли абсолютно весь ваш арсенал зброї забирають бо тепер починається стелс і ви можете користуватись лише пістолетом з глушником, який ви звичайно не можете діставати поки на вас дивляться. І навіть якщо ви вирішите в цих сегментах починати всіх вбивати, гра не дозволить підіймати броню та зброю ворогів, поки стелс офіційно не закінчився. Але в той же час, один з цих стелс моментів необов’язковий і ви можете самі вирішити, чи хочете тихо проходити по локації, чи просто стріляти. Моменти де вам треба користуватись транспортом теж інколи бісять, бо частіше за все вороги з’являються з повітря в дуже незручних позиціях і транспортом з ними складніше справлятись.
Ну а вороги які з’являються в самому кінці гри просто бісять. У них забагато здоров’я і броні тому стріляти по ним будь чим окрім найкращої зброї нема сенсу. І деякі з них починаються бігати з тими самими Rail Driver пушками, з якими вони теж можуть вбити вас крізь стіни. Тому як тільки вони вас побачили, ви мусите їх вбити якомога швидше, інакше в будь який момент ви можете раптово померти де б ви не були. Один з босів тут дуже погано продуманий, бо його неможливо просто вбити і треба заманити в певну локацію, але він це робить дуже погано, поки закидає вас ракетами. Хоча інші боси тут теж не дуже. Ну а вся ця фішка з руйнуванням рівнів – розробники зрозуміли, що сюжетну лінійну гру побудувати неможливо, якщо гравці можуть самі будувати собі шлях, тому руйнування дуже обмежені. Вони все одно дуже прикольно виглядають і впливають на ґеймплей, але “обдурити” гру не вийде. І плюс коли найгірші моменти гри починають накопичуватись, вона одразу закінчується. В мої пам’яті гра була десь в два рази довша, але насправді ні – вона дуже компактна і не набридає.
Тому, Red Faction досі прикольний приклад FPS, хоч їй вже майже 21 рік. Але мод встановити обов’язково треба. Інколи гра буде трохи набридати, але в цілому вона дуже прикольна і весела і руйнування локацій – приємний бонус. Обов’язковою для ознайомлення я її назвати не можу, але це все одно чудовий приклад FPS того періоду початку 00-их.
Чого не скажеш про Red Faction II. З усіх частин серії, я ніколи не хотів грати в цю знову. Я пройшов її вперше коли вона лише вийшла, і ненавидів її тоді. Але після проходження першої частини я хотів дати сіквелу ще один шанс. На жаль, гра дійсно жахлива і грати в неї зараз навіть гірше ніж раніше.
Red Faction II – дуже спрощена і навіть ще більш лінійна, в порівнянні з першою частиною, гра, з сюжетом який нагадав мені C&C Renegade. Можливість руйнувати рівні тут теж все ще є, але і це трохи спростили. Більшість механік з гри вирізали – тут нема стелсу чи можливості тягати трупи, набагато більш обмежена кількість транспорту. А історія тут навіть тупіша за оригінал.
Починається проект непогано, по більшій частині завдяки тому, що гра постійно дає вам багато гранат для гранатомета і тому що всі вороги дуже швидко помирають. Тому все прикольно вибухає, а супротивники бігають і суєтяться поки самі не вибухнуть. Але дуже швидко ґеймплей перетворюється на лабіринти коридорів, які майже не руйнуються і в яких дуже складно знайти шлях вперед. Тут дуже багато моментів, коли взагалі незрозуміло що від вас хочуть далі, є немало сегментів де ви будете шоковані тим що – так вороги дійсно нескінченні і можуть з’явитись буквально з повітря прямо у вас на очах, але частіше у вас за спиною. І десь з середини у всіх цих ворогів здоров’я стає занадто багато, щоб стрілятись з ними було прикольно. Після чого починаються взагалі жахливі бійки з босами, які можуть займати декілька нудних хвилин, бо найкращий спосіб їх вбити це просто знайти куточок, де їх ШІ не знає що робити, і довго по ним стріляти.
Гра виглядає набагато гірше ніж перша частина, а на практиці це ще й погано грається. Першу частину теж робили для PS2, але вона виглядала як ПК проект. Сіквел виглядає як щось для PS2 2003-го року, і це щось явно має не найбільший бюджет. Сейвів і чекпойнтів посеред рівнів немає. Переключення між зброєю жахливе, як би ви його не робили. Які патрони йдуть в яку зброю ви ніколи не здогадаєтесь, але це не так важливо, бо більшість типів зброї тут жахливі. А оскільки нормальних модів як Dash Faction для сіквелу немає, то і запускати гру на сучасних ПК незручно. Єдиною непоганою задумкою цієї частини була ідея “героїзму”, яка дає вам додатковий рейтинг за виконання додаткових завдань і допомоги повстанцям та цивільним і зменшує його якщо ви ведете себе як мудило і стріляєте по всім. Але навіть ця ідея насправді нічого цікавого в гру не додає і реалізоване так собі.
Проходження сіквелу займає менше ніж проходження оригіналу, але відчувається ця гра набагато довшою, бо грати в неї нудно. Red Faction – один з кращих прикладів FPS початку 00-их, але Red Faction II – один з гірших. В кращі моменти гра просто не цікава, але більшу частину часу вона просто бісить. І 4-5 годин на проходження вона не варта. Навіть якщо будете проходити всі ігри серії, цю оминайте стороною.