О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Не знаю як вам, а мені складно повірити що Diablo вийшов більше 26 років тому. Якось навіть дивно про це думати. Гра не була першим прикладом RPG з боєм в реальному часі, чи першою action RPG, але саме вона задала стандарт для “західного” action RPG, як суміш ідей roguelike, великої кількості луту і захоплюючого дослідження підземель, як самому так і в мережевій грі. І хоча для багатьох людей друга частина найулюбленіша, мені перша частина завжди була миліша.
При тому, що я повністю пройшов гру до цього лише один раз. Причому, мені здається що навіть не ПК, а PlayStation версію. Ну а в доповнення Hellfire я взагалі ніколи раніше не грав, тому плани нарешті пограти в цю класику знову в мене були давно.
Як ви могли б здогадатись – грав я не без модів. GOG версія гри чудово працює без модифікацій, але якщо у вас нема планів грати “так як було задумано в 97-ому”, я би рекомендував використовувати моди для більшого комфорту. Можливо, мені буде достатньо нагадати, що в оригінальній версії Diablo не можна було просто затиснути кнопку миші для постійної атаки ворогів і кожна дія потребувала окремого кліку і ви одразу зрозумієте про що я. А таких застарілих елементів управління в грі більше. Існує декілька популярних портів гри на інший рушій, які при цьому повністю відтворюють оригінальний ґеймплей без кардинальних змін, але з важливими покращеннями життя для гравців. Я вирішив пограти в проект DevilutionX. З цим портом я міг спокійно запустити гру в широкому форматі, що також дозволило мені грати з більш дальнім розташуванням камери, яке в оригіналі було занадто близьким. Також я увімкнув автоматичний підбір золота, можливість підсвічувати предмети на землі, як це стало стандартом пізніше. І для того, щоб згадати всі елементи історії, я також вимкнув рандоматизацію квестів, тому в моєму проходженні були абсолютно всі квести, які є в грі. Ця модифікація також дозволяє увімкнуте ще більше зручних речей, але я вирішив залишити більшу частину елементів “як було”, і мені навіть перерахованих вище змін вистачило, щоб грати було набагато приємніше, ніж в чисту версію.
На щастя, основа Diablo все ще неймовірно крута. Оскільки жанр (і серія) стали складніше за своєю структурою, зараз може бути складно згадати, що в першій грі все було дуже просто. Є одне підземелля, яке розділено на декілька сегментів, кожен з сегментів відкриває швидкий доступ до свого початку в містечку над підземеллям, і вам просто треба спуститись в найнижчий рівень і вбити Діабло. Ось і все – ніяких інших локацій, ніяких змін в основному темпі гри. Тут навіть зберігати гру можна було в будь-який момент, а коли ви завантажували сейв, то ігровий світ і ваша позиція в ньому повністю відтворювались. Бо тут не було можливості “продовжити після смерті”, як це зробили сіквели.
І хоча оповідання та озвучення персонажів по сучасним міркам місцями не дуже, а колись красиві CGI заставки тепер виглядають застарілими, Diablo все одно створює незабутню атмосферу, яка затягує, а ґеймплей все ще дуже веселий. На кожному з поверхів підземелля також може бути квест, і за стандартним налаштуванням комбінація квестів повністю випадкова і ви не можете побачити всі – для цього треба починати з початку. Лут в грі дуже простий – є лише звичайні, магічні та унікальні предмети. Тоді як у Воїна та Розбійниці нема системи навичок і правий клік існує, фактично, для заклять, які можуть вивчити всі з книжок. Ну а у Чарівника сам права кнопка стає основною. Унікальні монстри тут теж не часто зустрічаються і зазвичай прив’язані до квестів – наприклад М’ясник, якого всі точно пам’ятають. Все дуже просто за стандартами сьогодення, але тем не менш дуже прикольно і захопливо.
Та проблеми теж є. Навіть з модом і його покращеннями, деякі з механік та типів монстрів просто бісять. Наприклад, для Воїна використання вузьких проходів для того, щоб заманювати монстрів по одному, є майже обов’язковою стратегією. Розбійниці обов’язково треба постійно бігти від ворогів і використовувати атаку+Shift, а Чарівником краще сподіватись знайти найзламаніші закляття якомога скоріше. Бо інакше будь-яка велика група ворогів (яких багато) вас швидко вб’є. Як тільки вас оточують, ваш персонаж скоріш за все буде в постійній анімації, як його/її б’ють поки не вмре, бо ви не можете атакувати, якщо персонаж в такій анімації. І навіть якщо всі ці вороги, які вас оточили, вмруть від одного вашого удару, ви просто не зможете їх вдарити. Ну а всі вороги, які стріляють, неймовірно бісять, якщо грати Воїном. Бо кожен такий ворог постійно від вас втікає і кожна бійка перетворюється на погоню через пів рівня. Ще в оригінальній грі кожен з Вівтарів міг мати не лише позитивні, а й негативні ефекти, а при їх використанні гра писала щось дуже загадкове і зрозуміти, що відбулося було складно. А ну і ще якщо вам дуже не повезло і прямо біля входу на рівень гра народила одразу двох унікальних ворогів з їх ордою, то готуйтесь дуже довго і нудно намагатись бігати туди-сюди між рівнями і сподіватись що ви зможете хоч когось вдарити.
На щастя, якщо ви будете проходити лише Diablo і не будете вмикати опцію доступності всіх квестів одразу, то поганих ситуацій такого характеру у вас буде набагато менше і досі можна лише дивуватись, як ця гра з першої спроби успішно реалізувала стільки класних ідей. І дуже цікаво ще бачити, скільки сюжетних елементів, які стануть важливими в другій частині серії, згадувались ще в першій.
А ось про Hellfire мені приємного сказати майже нічого нема. Тут було декілька непоганих ідей – масла, які можуть покращувати зброю, новий клас персонажу (і ще 2, які не були завершені, але їх можна увімкнути) і також покращення, які потім стали стандартом (і в моді існують як опція і для оригінальної гри). Але окрім цього, дизайн доповнення жахливий. І сюжетно тут все занадто дурне, і локації тут хоча і виглядають прикольно, працюють жахливо. А всі нові вороги – фактично, колекція найгірших елементів ворогів з основної гри, але зроблені ще гірше. І самому Діабло встановлення цього доповнення дає більше здоров’я, що банально робить фінальну битву з ним довше, а не цікавіше.
Я з величезною радістю знову пограв в Diablo і хоча проект сьогодні сприймається не настільки круто, як колись, грати в гру з модами все ще прикольно. Ну і музика тут, звичайно, незабутня. Ну а Hellfire… Радий, що нарешті в нього пограв сам, але вам не рекомендую його встановлювати. Проходьте оригінал з модами і просто ігноруйте Hellfire. Дуже шкода, що цій грі не зробили ремастер (окрім тупої заміни у вигляді обмеженої за календарем події в Diablo 3) і враховуючи в яке лайно перетворились Blizzard, ми мабуть ремастер ніколи і не побачимо. Можна спробувати підмінити гру першим Torchlight, у Diablo такий крутий стиль і атмосфера, що навіть 26 років потому в неї хочеться грати.