Оскільки до рімейку Trials of Mana (який мені дуже сподобався) я не грав в серію Mana/Seiken Densetsu, в мені досі нема ніяких особливих очікувань від цих проектів. Я уявляю, що гра в серії буде просто прикольною jRPG/action RPG з пригодницьким настроєм і деякими хоча б трохи новітніми ідеями. Наприклад, коли рімейк Secret of Mana мене розчарував (і навряд оригінальна версія мені сподобалась би більше), я все одно розумів історичну важливість гри і її експериментальність як для SNES проекту 1993-го року. І сюжет в грі хоча і був дуже простим, але все одно хоча б захопливим і пригодницьким і світ гри мав цікаві і неочікувані елементи.
Що можна знайти і в Visions of Mana. Тут є прикольні моменти, візуальний стиль гри неймовірно красивий і виглядає ніби хтось перетворив концепти на 3D локації, та й пригодницький запал в ній можна знайти. Та на жаль, гра також дуже нудна і не знає коли зупинитись. І причиною цьому, як мені здається, стало те, що гру розробляло кілька окремий команд, жодна з яких не знала що за гру вони роблять.
В основі проекту лежать механіки командної action RPG з дуже примітивним hack and slash ґеймплеєм, окремими меню для використання заклять і декількома виділеними кнопками під спеціальні атаки. Як в Secret та Trials ви одночасно управляєте командою з трьох персонажів, між якими можна перемикатись в будь-який момент. Але під час дослідження безпечних поселень ви завжди переходите назад на головного героя (або, інколи, якогось конкретного іншого напарника). Чим далі, тим більше людей у вас буде в команді і в активну команду можна поставити будь-яку комбінацію з трьох персонажів. Самі персонажі починають з певним стартовим класом, але з часом отримують можливість перемикатись на інші класи, які унікальні під кожного персонажа. Але на відміну від Trials, ці класи можна просто “надягти” – кожна стихія має свій артефакт і саме вони відкривають ці класи. І змінювати їх можна в будь-який момент (але одночасно артефакт може використовувати лише одна людина). З кожним класом для персонажа також стає доступною стрічка навичок, які можна відкривати, і деякі з них стають доступними для цього персонажу назавжди, а деякі залишаються унікальними лише для класу.
Також на відміну від рімейку Trials of Mana, який в бою нагадував серію Ys, але в більш спрощеному форматі і був дуже швидким і насиченим hack and slash game, Visions повертається до більш класичного jRPG подібного формату, де режим бою окремий від режиму дослідження. З бою можна втекти (якщо це не особлива битва), якщо просто “тертись” о край арени, а сама бойова система тут дуже примітивна. Бої менше нагадують hack and slash і більше jRPG з прямим управлінням ударами, хоча атаки та команди тут більш швидкі і менше залежать від невидимої “черги”, ніж Scarlet Nexus або Final Fantasy XV. Просто, не очікуйте від гри Trials of Mana (або тим паче Ys) і навіть Final Fantasy VII Remake мені здається набагато кращим переосмисленням бойової системи Secret of Mana під сучасні ігри, ніж те що реалізували тут. Нічого зовсім поганого в цій системі нема, просто вона дуже нудна і зазвичай “складні” бійки скоріше довгі, а не дійсно складні (і найвищий рівень складності це теж стосується). І виправити це неможливо – основи цієї бойової системи такі, що дійсно складними вони не вийдуть, лише поганими.
Сюжет гри, який підозріло нагадує Final Fantasy X, теж вийшов не супер. З одного боку в грі багато дуже сильних драматичних моментів і персонажі можуть показувати себе з різних сторін і вести себе як цікаві люди. З іншого боку, більшу частину часу цього не відбувається і сюжет настільки простий, що зацікавитись їм дуже складно. Гра при цьому не часто викликає відчуття пригоди, яку хочеться прожити до кінця, а купа ґеймплейних проблем і поганих рішень під кінець вбивають бажання проходити гру зовсім.
Але світ тут дійсно красивий. Ніби хтось промовив закляття і красиві малюнки ожили і перетворились на світ в якому ви бігаєте. Тут купа моментів, де заставки в грі з графікою в реальному часі виглядає як малюнки з обкладинки Secret of Mana. Якби лише бігати по цьому світу було цікаво. На відміну від Trials (та Secret), в яких була ілюзія степу чи лісу, але ви насправді бігали по обмеженим стежкам (що типово для жанру), в Visions кожна локація зроблена по принципам широкого відкритого світу. Можливо саме тому розробники зрозуміли, що в таких локаціях гравці фіг що знайдуть чи зрозуміють куди йти, тому вся мапа постійно засіяна іконками і вказівками. Що перетворює весь процес проходження гри на перебіжки від однієї іконки до іншої, без відчуття якогось дослідження чи пригоди. Вам навіть діалоги читати ніколи не треба, бо все одно потім бігти до якоїсь іконки і гра сама покаже що і де робити.
Не те щоб діалоги для побічних квестів варто було читати і так, бо всі вони (а їх десь 120) взагалі ні про що. “Піди туди, вбий ворогів, йди назад” – дуже захопливо. Деякі намагаються вдавати з себе довгі історії на декілька квестів, але всі вони теж нудні і не цікаві. Зустрічаєте персонажа, який дуже щирий і з великим серцем. Проходите серію з 5 квестів, після чого гра розкаже вам, що цей персонаж щирий і з великим серцем. Яка несподіванка. І до речі між кожним з цих 5 квестів вам треба виходити з локації і заходити на неї знову, інакше новий квест не з’явиться.
Все в грі в принципі працює, але рідко коли елементи доповнюють один одного. Таке відчуття, ніби сюжет писала одна команда, бойову систему робила інша, головні квести ще одна, побічні квести інша… Локації часто мають якісь заморочені механіки які вам довго пояснюють, але ця механіка вам більше ніколи не зустрічається. Ніби всі люди просто виконували поставлені для них задачі, але ніхто з них ніколи не грав в результат спільної роботи. Всі персонажі в вашій команді отримують досвід окремо і після кожного бою на кожного з персонажів вискакує маленька стрічка яка це показує. Але досвід в грі насправді спільний на всю команду – ніхто в команді не може мати більше чи менше досвіду, ніж інші персонажі. То чому не мати одну стрічку досвіду на команду? Замість цього, кожен екран результатів після бою стає довше чим більше у вас персонажів. Коли ви вперше надягаєте артефакт для зміни класу грає особлива заставка. Але ви не можете пропустити ці артефакти і у вас завжди будуть всі класи для всіх персонажів приблизно десь в середній частині сюжету. Але гра має окремі досягнення “отримав всі класи” під кожного персонажа, хоча єдиний спосіб не отримати їх всі одночасно – це вибрати не відкрити клас. Більш того, коли ви отримуєте останнього персонажа собі в команду, то на той момент у вас є майже всі артефакти. І вам треба надягати всі ці артефакти підряд на нового персонажа, дивлячись заставку кожен раз, щоб отримати всі класи. Бо без відкритого класу у вас нема доступу для його навичок, тому вигідно завжди їх відкривати, навіть якщо не користуватись. В деяких локаціях є інтер’єри, в які можна зайти, і інколи це викликає маленький екран з питанням, чи хочете ви зайти, а інколи ні. І ніяких анімацій на процес нема, ніби всю цю систему прикрутили в гру за пару місяців до релізу…
І це я навіть не згадую про неймовірну кількість багів та інших технічних проблем. Один з боїв в мене став на довгий час неможливим, бо один з ворогів полетів кудись в небо і довго не міг спуститись назад. Об’єкти, включаючи ключові предмети, можуть просто стати невидимими. Мапа постійно показує якісь дивні іконки, або вони з’являються не там де треба. Приблизно половина заставок гри працюють з налаштуваннями та швидкістю гри, а друга половина різко знижує кількість кадрів в секунду і часто перетворюється на дивне слайд шоу. Деякі з механік працюють нелогічно або дуже незручно. Налаштування управління тут дуже тупе і замінити його нормально у вас не вийде, бо чомусь гра дозволяє назначити деякі дії лише на певні кнопки, а не на що завгодно. В грі є 4 окремі системи різної “валюти” для окремих речей, і 3 з них дуже рідко мають якесь корисне використання. Купа речей, які можна було (і варто було) вирізати чи спростити, якби була людина в команді, яка б пограла в гру і це все побачила.
Перший десяток годин Visions of Mana я очікував, що можливо навіть закінчу гру з настроєм її рекомендувати. Не сильно рекомендувати, бо гра вже на той момент показувала всі свої проблеми, але все одно вона хоча б не бісила. Але гра все не закінчувалась і не закінчувалась… З проекту можна вирізати половину всього – взагалі всього, – і він став би краще. Все одно навряд був би чимось, що ви запам’ятаєте назавжди, але хоча б чимось, що нагадує прості пригоди як Trials of Mana (але без винахідливості тієї гри). Але Visions of Mana, яку ми отримали, – це просто каша, яка не має смаку, і якої забагато, щоб ви витрачали на неї час та сили.