Ще з анонсу Slitterhead я очікував від гри приємних сюрпризів. Це перший проект студії, яку сформували деякі з ключових членів команди, які до цього працювали над першим Silent Hill, та серіями Siren і Gravity Rush, тому “типовою” гра не могла бути. Знаючи ці проекти, я також очікував, що гра буде трохи корява і дратуюча, в чому виявився правим. Але також я очікував, що гра мене вразить. І з цим розробники теж впорались. Slitterhead багато кому може здатись занадто “дивною” грою, але пограти в неї в будь-якому випадку варто.
Події гри відбуваються в альтернативних 90их, в місті “Коулонг”, яке напряму відсилається до реального Коулуну в Гонконзі, а конкретно до Міста-фортеці Коулун. А головним героєм гри виступає дивна істота без тіла, яка вміє захоплювати контроль над розумом та тілом більшості живих істот, але при цьому не пам’ятає звідки вона сама взялась. Єдине, що ця істота швидко згадує – це небезпеку від дивних монстрів (назва яких і є назвою гри), які вміють вдавати з себе нормальних людей, але насправді в них монструозні голови якими вони поїдають мозок людей. Дуже швидко після старту гри, істота потрапляє в тіло “рідкості” – людини, яка навіть після того, як в неї потрапив інший розум не втрачає своє его і натомість отримує додаткові надзвичайні сили. Гравці познайомляться з деякими такими персонажами, дізнаються більше про історію виникнення дивних монстрів і, скоріш за все, теж будуть постійно шоковані новим відкриттям, яких тут дуже багато. Якщо у вас є досвід з Siren, то деякі з елементів історії та оповідання вам будуть знайомі, але навіть з цим гра дуже захопливо розкриває свій незвичайний сюжет.
Перші відео про гру не показували про ґеймплей взагалі нічого, тому здогадатись жанр було неможливо. Але тепер я можу спробувати описати гру як “hack and slash action adventure з горор тематикою та розбиттям на місії”. Що доволі точно і коротко опише гру, але навряд одразу пояснить, як це все відбувається на практиці. Slitterhead – несподівана і дуже прикольна суміш купи різних ідей, які до цього вже можна було побачити в Siren, The 3rd Birthday (другий сіквел Parasite Eve) та [PROTOTYPE]. Як і в серії Siren тут окремі місії, різні персонажі з унікальними можливостями та своїми історіями, основний сюжет з часом починає бути нелінійним, ви можете “взламувати зір” ворогів і також в місіях є приховані задачі. Тоді як з The 3rd Birthday та Prototype гра бере основну концепцію використання різних людей для бою. І я вважаю, що гра реалізувала всі ці ідеї набагато краще, ніж в іграх, які вона брала за основу.
Місії в грі довші за місії в Siren, але проходити їх набагато приємніше. Вони не розраховані на те, що ви будете постійно помирати і проходити місію заново і мають купу авто-сейвів. Стелсу тут майже нема, хоча краще б було, якби взагалі не було. Але зазвичай гра дає прості та зрозумілі задачі для виконання, а не ховає все за декількома шарами загадок. Більш того, навіть можливість дивитися через очі монстрів тут використовується не для того, щоб від них тікати, як в Siren, а навпаки – щоб на них полювати. Ну а коли починається бійка, то гра працює як hack and slash, але від персонажа, відкритих можливостей і різних деталей залежить те, як ви будете битись. Деякі з битв розраховані на майже “один на один” битви проти великого монстра, коли ви частіше будете використовувати блок та контр-атаки та ухилятись від ударів. Але більшість бійок в грі навпаки розраховані на декілька ворогів на арені і також групу людей, між якими ви можете швидко стрибати, щоб постійно відволікати монстра одним персонажем, і починати бити іншим.
Можливість змінювати тіло в грі дуже класно працює і використовується як для бою, так і для дослідження і вирішення загадок. Гра розуміє, наскільки це потужна можливість, тому робить це одним з ключових факторів для сюжету. І заставляє вас думати, чи вам дійсно комфортно стрибати в голову якоїсь звичайної домогосподарки та стрибати з балкону другого поверху, просто щоб швидше дістатись до монстра. Бо ви спокійно можете потім стрибнути в інше тіло, а ця людина може таку пригоду не пережити.
Що мені не дуже сподобалось, так це те, наскільки іноді сильно гра веде за руку по задачах в місії. Завдяки чому вони починають сприйматись як просто список потрібних дій, а не як цікаве дослідження та вирішення проблем. Я розумію чому так вийшло – серію Siren часто критикували (і правильно робили) за те, наскільки там часто були незрозумілі задачі. І для сучасної аудиторії Siren була б ще більш складною, бо гравці зазвичай люблять думати ще менше. Але певен, що можна було б знайти якийсь класний баланс. Колекційні елементи та секретні задачі в місіях зазвичай заховані непогано (і при цьому не настільки неочевидно, як це було в Siren). І плюс до цього, в грі також є цілий додатковий пласт оповідання, якщо ви вирішите власноруч перекласти дивну мову, яку ви будете час від часу бачити і чути (як в Dead Space). Але все одно, дизайн місій міг бути краще.
Той факт, що гру розробники профінансували і випустили самі, а не з підтримкою Sony чи Konami, також дуже відчувається. Бюджет Slitterhead економили в цілому розумними рішеннями – багато заставок спрощені, озвучена лише мала частина діалогів (більшість використовує спрощені звуки та фрази) і локацій в грі лише декілька, тому вони постійно використовуються заново. Але це лише трохи і лише в деяких місцях викликає проблеми, тоді як в більшості випадків стиль та атмосфера гри повністю виправдовують її проблеми. Навіть саундтрек від Акіри Ямаоки тут мабуть найкращий за дуже багато років. Візуально гра також прикольна… Але шкода, що і налаштування тут обмежені, і погано організовані, і з балансом в грі є проблеми… Але вона настільки прикольна!
Чого не вистачить деяким. Мені було “норм” час від часу плюватись на баланс (який зробили набагато краще патчем, який вийшов поки я проходив гру) та управління, чи на менш якісний дизайн місії, бо у Slitterhead є сильне бачення, сильний голос, свій стиль. Та багатьом буде складніше з цим змиритись і я можу собі уявити, що немало людей просто перестануть грати на перших місіях. Це очікувано, але також дуже шкода. Це не нова частина Siren, не новий Silent Hill і гра навіть не намагається ними бути. Вона навіть не зможе повноцінно змагатись з “низько бюджетним” проектом типу Kunitsu-Gami, який робила корпорація Capcom, з точки зору загальної якості та технічного виконання. Але Slitterhead достатньо просто бути тим, чим вона є – унікальною і дуже класною грою, в яку обов’язково варто пограти. А я буду сподіватись, що побачу ще більше класних проектів від Bokeh Game Studio.