Хоча я і написав після огляду на Diablo II: Resurrected цього року, що перепроходити третю частину не буду, я передумав. Все тому, що я вирішив пограти в четверту, тому чом би й не пройти всі частини. І так “всі”, бо я не граю на телефоні, Blizzard, тому інших ігор в серії не існує. Головна проблема в тому, що я вже все що хотів розписав ще в 2015-ому, тому цього разу я просто зосереджусь на основному, додам декілька нових речей, плюс хоча б українською огляд буде. Але моє відношення до гри не змінилось – хоча її багато хто ненавидить, я вважаю Diablo III непоганою грою.
Diablo II була залишається неймовірно важливою грою. Саме в ній канонізувались всі стандарти “Diablo подібної” action RPG, і майже всі ідеї в тому проекті з першої спроби вийшли чудовими. Настільки, що навіть сьогодні схожі ігри використовують ідеї з неї прямо як є. Тому в 2012-ому Blizzard не могли просто взяти і випустити Diablo II знову, але з більш сучасною графікою. Тим більше, що вже очікувались ігри типу Torchlight II чи сіквели Borderlands, які саме це і робили. Тому замість цього в Diablo III вони спробували зробити акцент на декількох особливостях хітового попередника так, як це ніхто більше не робив.
Найбільшою зміною гри стало те, що тепер кожен клас працював абсолютно по-різному, включаючи навіть основні ресурси. Хоча сфера “здоров’я” у всіх залишилась, якоїсь спільної концепції “мани” вже не було і кожен клас мав свою систему для цього унікального ресурсу. Темп у кожного класу також став свій, бо навіть основні атаки стали навичками, замість просто “атаки”. Перший раз я гру проходив за Монаха, у якого основний акцент на підтримання комбінацій і накопичування енергії для особливо сильної атаки, тому в бою ви постійно переключаєтесь між звичайними і дуже потужними ударами. Цього разу я грав за Мисливицю на Демонів, у якої основні атаки основані на ударах, з якими ви також можете ухилятись від ворогів чи підсилювати себе. А два різних типи спеціальних атак, у кожного з яких свій ресурс, про більш потужні атаки та послаблення ворогів. І не те, щоб це було зовсім не схоже на перше проходження, але темп все одно різний і плюс ви можете будувати свої комбінації того, як саме працює клас.
Мінусом цього підходу стало те, що ви в абсолютно будь-який момент можете змінити свій клас без негативних наслідків. І будь-які комбінації працюють. Що звучить прикольно, але на практиці означає, що всю гру ви будете проходити більш-менш однаково, якщо швидко знайдете навички які вам більше подобаються. Змінювати їх не треба і адаптуватись під ситуацію теж. І чим далі ця гра розвивалась, а процес почався ще з відкритого бета тестування, тим простіше вона ставала. Портал в місто – просто кнопка, якою можна в будь-який момент скористатись, просто він працює не миттєво. Золото більше не займає місця в інвентарі. Зілля стало одним нескінченним і працює воно як навичок з таймером. Але ви їм користуватись часто на нормальній складності будете не часто, бо більшість здоров’я буде випадати з ворогів маленькими сферами зі здоров’ям, а потім великою кількість навичок регенерації. Можливість прискорено бігати і ресурс втоми теж прибрали, але замість цього прискорення швидкості пересування чи збільшення кількості досвіду тут працює як винагорода за “розбийте Х предметів” чи “вбийте Х ворогів”, якщо це зробити швидко.
Тон гри теж абсолютно інший. Перші дві частини серії були про боротьбу з неймовірно страшним і незрозумілим злом, спробу зупинити щось, що здається неминучим. І шансів у вас дуже мало, тому коли ви перемагаєте, то перемога в наративі гри всіх приємно дивує. Лише в Lord of Destruction були ноти “епічності” історії. В Diablo III ви починаєте як найкрутіше створіння в цій частині світу, а під кінець гри ви перетворюєтесь майже на бога. Кожен клас не просто вбиває ворогів, а винищує їх вибуховими атаками, світ постійно розвалюється від ваших ударів, кожен персонаж розмовляє з вами, як з королем і каже вам наскільки ви круті. І хоча такий тон насправді здається логічним продовженням того, на чому сюжет зупинився до цього, він абсолютно не в’яжеться з тим, що зазвичай працює для цієї серії. І це навіть трохи шкода – те, наскільки вибухово виглядає ґеймплей сприймається дуже приємно. І вороги постійно з’являються на екрані максимально класним і кінематографічним способом. Але навіть якщо вирізати всі ці гидотні лестощі до гравця зі сценарію, атмосфера тут просто не працює. Але при цьому, я навіть не знаю як ще можна було продовжувати історію, окрім як просто знову почати з нуля.
Як я розумію, при проходженні на більш високих рівнях складності гра трохи складніше і потребує більше уваги – і це інший елемент, який в Diablo III вирішили розвити. В Diablo II вже існував неймовірно популярний мультіплеєр, та час від часу влаштовувались спеціальні події. Але в Diablo III навколо цього побудовано взагалі все, включаючи всі ці “ендґейм контент” елементи, які існують щоб гравці проходили гру нескінченну кількість разів. Бо кожен раз ви будете отримувати щось нове, нові рівні складності, нові події, нові режими і все таке інше, що також прив’язано до загального профілю гравця з мільярдом досягнень і всіляких інших елементів створених, щоб мотивувати вас залишатись в грі. Навіть необов’язкові події в грі зроблені так, щоб у вас кожен раз було щось нове. В Diablo III повністю відмовились від класичних “квестів” і замість цього на багатьох мапах можуть відбуватись різні “події”, яких дуже багато і побачити всі за один раз неможливо. Прямо як в першій грі, просто тепер на абсолютно новому рівні.
Мене це все не так сильно цікавило і в мультіплеєр я, як зазвичай, не грав. Точніше, я не міг зовсім не грати в мультіплеєр, бо ця гра на ПК потребує постійного підключення до інтернету, що було ідіотською ідеєю в 2012-ому, і все ще такою залишається. Навіть цього разу я декілька разів вилетів з проходження гри, тому що з серверами Blizzard була якась проблема і мене просто викинуло з мого абсолютно одинокого проходження. Після чого я навіть не міг одразу продовжити і повинен був якийсь час почекати. Такі речі мене бісять навіть в безкоштовних проектах типу Path of Exile, але Diablo III не безкоштовна і не MMO, тому така прив’язка мені все ще здається ідіотською.
Що ще можна додати. Є напарники, але цього разу вони з іменами і сюжетом. Жахливим сюжетом і діалогами, але це проблема взагалі всіх персонажів в грі, просто ці бісять постійно. Структура кампанії дуже схожа на другу гру, навіть ті ж “біоми” включає, просто порядок їх дослідженні інший. Плюс є декілька зовсім нових. Музика тут не жахлива, але дуже нудна і без свого характеру, як це було з першими двома іграми. Візуально гра все ще дуже красива під час гри, але по сучасним стандартам вона, звичайно, вже доволі стара. Сюжет продовжує все те, що розповідали в перших двох іграх, але з новим контекстом. Декілька елементів історії, правда, тут все ж таки змінили і переосмислили і хоча видно що над світом та його історією багато працювали, вся ця “епік фентезі” атмосфера погано працює для серії. А і ще, що мене здивувало з усіма спрощеннями систем, предмети все ще з часом руйнуються і їх треба лагодити. Більшість ігор в жанрі того періоду від цього повністю відмовились.
Чи мені сподобалось проходити Diablo III з доповненням Reaper of Souls і купою оновлень, які продовжують змінювати гру навіть в 2023? Так, але як і в 2015-ому, це задоволення нагадує задоволення від смачних снеків. Основні механіки і відчуття проходження гри за кожен клас тут дуже приємні, але процес гри потім десятками годин не змінюється і це трохи набридає. А потребу в постійному підключенні до інтернету давно треба було вже відключити.