О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Саме з Persona 3 FES я познайомився з серією Persona (що є частиною серії Megami Tensei). Я почав проходити гру років 14 назад, коли Persona 4 вже існувала і за декілька місяців до виходу Persona 3 Portable на PSP. І хоча мені подобалось проходити цю унікальну суміш симулятора життя та тактичної RPG, у якої ще був неймовірний стиль і чудовий саундтрек, на одному з сюжетних моментів я сильно застряг. І оскільки гра дуже повільно (навіть для тих часів) завантажувалась через обмеження PS2, я просто її закинув. Трохи пізніше теж саме трапилось і з Persona 4, до якої я нарешті повернувся лише в 2020, коли покращена версія гри під назвою Persona 4 Golden вийшла на ПК. І хоча гра була набагато довше, ніж я зазвичай люблю в іграх (тим паче, що в jRPG я граю заради історій, а не механік), мені дуже сподобалось проходити гру і я сподівався, що інші частини серії на ПК теж вийдуть. Ось пройшло ще 3 роки і на ПК доступні Persona 5 Royal (яку я ще тільки почав грати) та Persona 3 Portable, тому я нарешті можу пройти гру. Ну… майже туж саму гру, бо версія Portable, насправді, багато в чому відрізняється від оригіналу.
Щоб одразу закрити декілька питань, скажу, що серія Megami Tensei величезна, але для проходження цієї гри це не важливо. Навіть кожна частина Persona, які існують в одному всесвіті, самостійні історії, тому знати про інші ігри не потрібно. Теж важливо розуміти, що хоча серія існувала ще з кінця 80-их і була шалено популярною в Японії, її ніколи не локалізували в інших країнах. І першою локалізацією була Megami Ibunroku Persona (яку трохи змінили і адаптували під час локалізації, і назвали Revelations: Persona), яку також серйозно рекламували для англомовного сегменту ринку. Сама ідея історій, які відбуваються з школярами (що є стандартом для серії Persona), була теж підібрана не випадково, а для того, щоб зацікавити найбільшу можливу аудиторію гравців. Але до Persona 3 шкільне життя було лише сеттінгом і елементом історії, а з цієї частини додались елементи симулятора життя, які впливають на історію та основні рольові елементи. В чому серія залишається доволі унікальною до сьогодні і мало інших проектів намагались повторити цей підхід. Мені згадується лише дуже нудний Tokyo Xanadu, який я навіть не пройшов.
В Persona 3 з’явились речі, які дуже сильно відрізнялись від перших трьох ігор серії (Persona 2 – це насправді дві гри, обидві з яких канонічні), але після цього стали стандартними для наступних частин. Основним, як я вже і згадав, була симуляція життя, яка доповнює більш стандартний процес дослідження підземель і бійок з ворогами в них. За сюжетом ви пройдете через рік шкільного життя, кожен день якого розділяється на дві основні частини. Вдень ви можете прокачувати свої соціальні навички, заводити друзів чи романи, виконувати необов’язкові квести чи просто жити шкільним життям. А вночі основною задачею буде можливість досліджувати величезне підземелля з друзями, щоб там битися проти “тіней” і прокачуватись. В оригінальній версії гри (та перевипущеній версії FES) довго знаходитись в підземеллі було погано, бо всі персонажі поступово втомлювались, що впливало на їх бойові здібності, а також і на ваше соціальне життя після того, як ви повернетесь. В версії Portable це трохи спростили, і балансувати це питання простіше – втомлюються персонажі лише коли ви повертаєтесь, тому головне давати можливість персонажам поспати після довгих досліджень підземелля.
Весь цей процес балансу потенційно нудного звичайного життя і складних боїв в підземеллях, де ви постійно думаєте про те як краще використовувати слабкі сторони ворогів проти них самих, ставав набагато веселішим завдяки стилю і атмосфері. Анімовані заставки в грі були неймовірні, а саундтрек незабутнім. Сюжет, в якому підіймається багато “важких” питань, був непогано написаним і дуже класно поданим завдяки стилю і атмосфері. І саме в цих елементах виявляється найбільша різниця версії Portable.
Оскільки P3P розробляли під PSP, а значить гра повинна була бути набагато менша за розміром файлів ніж можна було собі дозволити з PS2, величезну кількість візуального контенту просто вирізали. Всі анімовані заставки зникли і тепер їх заміняють або на сцену з ігровим 3D, або картинки в стилі візуальної новели. Майже всі локації за межами підземелля тепер теж картинки і управління в таких не бойових локаціях більше схоже на пригодницьку гру, чи VN. І хоча можливість миттєвого пересування по локації і між локаціями дуже зручна, це сильно погіршує сприйняття світу гри. Багато маленьких деталей з заставок зникли, тому що тепер ви не бачите 3D персонажа на екрані, який в оригінальній версії міг передавати якісь емоції через анімації чи рух, а тепер коли є лише аудіо, то цього просто нема. Всі заставки, які раніше захоплювали подих, тепер виглядають дуже ригано. Можна такі речі робити красиво, але цю гру під таке адаптували, а розрахована вона була під інше, і в адаптації дуже багато чого втрачено.
З іншого боку, Portable покращує ґеймплей майже в усіх елементах. Тут є багато корисних змін, про які розробники подумали лише з сіквелом. Деякі системи дуже дратували в оригіналі, а тепер працюють краще. Можливість напряму управляти всіма персонажами, що теж перенесли з Persona 4, робить деякі сюжетні битви набагато приємнішими. Ну а найбільшою зміною є можливість пройти всю історію за жіночого персонажа, під що повністю адаптується історія і, як я розумію (бо я лише трохи пограв так сам) всі відносини з друзями чоловічої особи можуть працювати нормально як з друзями, тоді як за хлопця гра хоче, щоб ви збирали гарем.
До речі про це – тоді як в Persona 4 Golden є багато сегментів, в яких ну дуже дурні стереотипи і жарти, Persona 3 Portable за основним сюжетом доволі приємна. Але соціальні зв’язки, як я і казав, на жаль створені для того, щоб протагоніст (тобто ви в його ролі) відчували себе улюбленцем всіх жінок планети. Що особливо бісить не тому, що гра якось особливо хтива в цьому плані, а тому що у багатьох персонажів і так майже немає ніякої історії, а так вони зовсім перетворюються на різні архетипи для коханців. Бо хоча основний сюжет Persona 3 прикольний, а фінальна частина історії дійсно захоплює, величезні шматки гри не мають майже ніякого сюжету взагалі. Тут дуже багато таких нудних сегментів, коли нема ніяких цікавих задач чи розслідувань, просто проста і чітка задача, після виконання якої треба прожити ще скільки-то днів шкільного життя. В якому ви лише тусите зі своїми друзями, які, як я вже сказав, доволі примітивні.
Саме чому мені і було нудно грати інколи. Був навіть момент, коли ігрове повідомлення “Ви втомились” настільки співпало з моїм внутрішнім станом, що аж смішно стало. І проблема навіть не в тому, що тут нема того крутого стилю оригінальної гри. Чи додаткових елементів з версії FES. Сам я в “The Answer” (це епілог глава з FES версії гри) ніколи не грав, і навіть ігноруючи те, що більшість фанів гри кажуть, що цей епілог був жахливим з точки зору ґеймплею, я не певен, що в мене вистачило б сил його проходити, навіть якби він був хорошим. Останні години гри я якомога скоріше намагався пройти проект, просто щоб він нарешті закінчився. І хоча, як я вже сказав, Persona 4 теж була задовгою, як на мене, та гра такого рівня втоми в мене не викликала.
Бо в цій грі багато елементів явно навмисно зробили максимально затягнутими і повільними. Ніби деякі з найгірших квестів, кількість поверхів підземелля та базові системи коряві не тому, що так випадково вийшло, а тому що їх так навмисно зробили. Начебто розробники побачили, що деякі з елементів проекту не прикольні і вирішили зробити їх ще гірше. Тому деякі з сюжетних бійок займають мільйон часів не тому, що це складна тактика, а тому що кожен крок займає дуже довго. Чи вам треба 50000 років дивитись як закінчиться всього одна анімація атаки боса, результатом якої буде абсолютно ніщо. Тому я сумніваюсь, що навіть якби зараз вийшла якась чарівна версія гри, в якій була б суміш всього оригінального контенту з Persona 3 FES і також всі покращення з Portable, то я захотів би в неї грати знову.
Мені жаль, що я не зміг насолоджуватись Persona 3 Portable настільки, наскільки я поважаю цю гру. Та я все ще думаю, що і сюжет тут крутий, і стиль неймовірний. Але лише повний рімейк гри може виправити всі ті проблеми, які в грі є. Чи може нещодавно анонсований Persona 3 Reload бути таким рімейком? З опису, що там “все як в оригіналі тільки краще” я дуже сумніваюсь. Проходити Persona 4 Golden набагато приємніше за цю гру. Ті, кому подобаються механіки серії і хто готовий витрачати десятки і сотні годин на такі ігри, скоріш за все, оцінять цей проект набагато вище. А я просто радий, що нарешті пройшов класику і можу більше в неї не грати.