Думки про: ROUTINE

Тепер, коли я нарешті пограв в ROUTINE після більше 10 років очікування, можу спокійно сказати, що цей час очікування виявився цікавішим за саму гру. Анонс проекту відбувся ще в далекому 2012-ому і проект виглядав як цікаве поєднання ідей System Shock 2 та Doom 3, але також з очевидним впливом ще свіжих на той момент проектів від Frictional Games типу Penumbra та Amnesia. В інтерв’ю розробники також розмовляли про цікаві і нетипові механіки та ідеї, типу смертей без можливості продовжити гру чи майже повної нелінійності проходження… Але після цього почались проблеми з розробкою, гра перейшла з Unreal Engine 3 на 4, а потім і на 5, і в процесі дуже сильно відрізняється від того, що показували в найперших трейлерах.

Також з часів анонсу популярність ігор, які схожі на Amnesia: The Dark Descent, впала, а відео де гравці лякаються на камеру вже майже ніхто не робить. Відео про ігри в цілому стало менш популярним ніж стрімінг. А купа речей, які люди очікували від Routine, були реалізовані в інших іграх, особливо в Alien: Isolation ще в 2014-ому. В 2017-ому Capcom повноцінно оживили жанр класичного survival horror з виходом Resident Evil 7 і саме цей жанр (знову) став найбільш популярним для копіювання. Все це неможливо ігнорувати, коли починаєш проходити Routine. Хоча… Навіть, якби я зміг, навіть якби ця гра вийшла в 2013-ому році, вона все одно би сприймалась як дуже посередня.

То ж як в фінальній версії проходиться гра? По факту, це формат Amnesia: The Dark Descent, тобто стелс пригода з горор тематикою. Технічно, у вас є можливість захищатись, в першу чергу цей же інструмент потрібен для вирішення проблем, тоді як від ворогів бажано ховатись чи втікати. Сам цей інструмент доволі прикольний, особливо на старті, це дивний “пістолет”, який ви також будете покращувати під час проходження, і в якому часто треба тицяти на кнопки і перемикати режими, що робить його більш тактильним.

На жаль, з часом використання інструменту, як і взагалі весь ґеймплей, перетворюється на… рутину, особливо якщо ви вже грали в інші схожі проекти. Бо все працює за однією структурою. Є якась центральна локація-хаб, є якась велика проблема, яку треба вирішити, заради чого треба ходити в інші локації, які під’єднані до центральної, і вирішувати менші проблеми там, щоб вирішити велику потім. В якийсь момент на локації з’являються вороги, які заважають вільно переміщуватись і вирішувати потрібну проблему. Деякі речі можна робити нелінійно, але насправді, ця “нелінійність” дуже обмежена, і чим далі, тим менше у вас навіть ілюзії вибору. Нічого поганого в цьому нема, звичайно, просто варто до цього бути готовим та не очікувати відкритого дослідження.

Що виникає в грі неприємно часто, так це повна відсутність розуміння, що робити далі. Як, знаєте, в класичних point and click пригодах, де гра може бути неймовірною, але десь посеред проходження обов’язково буде хоча б один момент, де ви пропустили один піксель в якійсь кімнаті і тепер не знаєте що робити далі. В Routine базові ідеї пояснюються гірше, ніж можна було б очікувати. Наприклад, весь початок гри був в мене довшим, ніж розробники мабуть задумували. Я думав, що може так і треба і гра наслідує класичний підхід в стилі Myst, де вам треба погратись з інструментами і зрозуміти як вирішити проблему. Але як виявилось, я просто не побачив одну маленьку нотатку на стіні. А пізніше був момент де я бігав по всій новій локації хвилин 15 і нічого не міг зробити. Поки не виявилось, що мені треба було буквально тицятись в стіни і одна з дверей відкривається так, хоча до цього таких дверей в грі не було. Що зробило весь цей досвід особливо неприємним, так це те, що одразу перед цим я не міг пройти локацію не тому, що я робив щось не так, а тому що гра заглючила. І після перезавантаження збереження все те, що не працювало перший раз, почало працювати.

Але якщо шукати в грі щось зовсім погане, то я не міг би нічого такого назвати.  Просто нічого дійсно класного в ній теж нема. Візуально вона дуже прикольна, але навіть з точки зору атмосфери та настрою тут нема консистентності. Десь майже рівно на половині гри, сюжет, настрій та взагалі весь тон гри різко змінюється і мені вся друга половина гри здалась набагато менш цікавою за першу. Сюжет тут теж починається з цікавою зав’язкою, але закінчується гра фактично нічим, просто якимись картинками та образами ні про що. Загадки тут або погано пояснені, або супер примітивні. Інструмент-пістолет майже ніколи цікаво не використовується. Часто? Так. Але цікаво – ні. Більшість використань фактично можна було б замінити на звичайне натискання “дії” на абстрактну іконку і нічого б не змінилось.

ROUTINE – не погана гра. Просто навіть якщо прибрати 13 років очікування і уявити, що зараз все ще 2013-ий, проект би не сильно виділявся на фоні інших. Гра ок, візуально красива і я дуже радий, що вийшла нова гра, в якій є взаємодії з екранами в стилі Doom 3, і взагалі що тут майже всі елементи і механіки гри намагались зробити частиною ігрового світу. Це все дуже прикольно… ок не все – робити меню паузи, яке не ставить гру на паузу дуже тупо. Але то вже таке. В Routine можна пограти, але очікувати від неї чогось класного не варто. І це трохи сумно.