Зачарований: Silent Hill f

Навіть до того, як серія Silent Hill померла офіційно, більшість фанатів перших трьох ігор (та The Room) сумнівались, що вона колись знову стане цікавою. Окрім приємного сюрпризу у вигляді Shattered Memories (яка гралась абсолютно інакше) серія перетворилась на повне лайно. Останньою надією стала Silent Hills, яку відмінили фактично одночасно з анонсом, і надії теж не стало.

І ось, після купи років створення всілякої азартної фігні, Konami почали серйозно розмовляти про відродження серії, і я цього абсолютно не хотів. Першим прикладом того, чого я боявся, стала Silent Hill: Ascension (“Я люблю варити варення!”). Silent Hill: The Short Message виявилась кращою, але працювала як Shattered Memories, лише з погано написаним сценарієм. І лише коли вийшов рімейк Silent Hill 2, який виявився непоганим, хоча і не супер цікавим, я почав сподіватись, що у серії дійсно може бути нормальне майбутнє.

Наступним проектом вийшла Silent Hill f, яку я з легкістю можна назвати найкращою частиною серії з бойовою системою з часів Silent Hill 3 (The Room я поважаю, але грати в неї не дуже), але також… вона не відчувається як частина серії. Дуже дивна гра, але в найкращому сенсі.

В цілому SHf наслідує типову для Silent Hill формулу, де загальні механіки можна віднести до survival horror жанру, а дослідження світу чітко розділене на “місто” та “інші локації” чи “підземелля”, так би мовити. Гра набагато більш лінійна і про екшен, ніж перший Silent Hill, але ця тенденція почалась ще з SH3, тому я б не назвав це чимось новим. Сетинг тут новий – Японія кінця 1960-их, а значить вогнепальної зброї тут, вперше для серії, нема взагалі. З іншого боку, з усіх класичних survival horror серій Silent Hill завжди мав величезний акцент на ближній бій, тому і це не дивує. Окрім цього, гра має всі знайомі для жанру елементи, типу місць для збереження гри, різних ресурсів, битв з босами та декількома різними фіналами, які можна отримати.

Я почну з того, що мене найбільш вразило в грі – того, наскільки вам дійсно важливо пройти гру не один раз. Бо повторні проходження тут настільки цікаво змінюють ґеймплей та сюжет, що я зазвичай таке зустрічаю лише в інтерактивних романах чи візуальних новелах. І інша action adventure гра, яку я одразу можу згадати, в якій робилось щось схоже, це – NieR: Automata. То ж, якщо ви бачили вже як інші пишуть про важливість проходження цієї гри не один раз, люди не брешуть, з першим фіналом ви бачили лише малу частину всієї історії, за якою дуже цікаво слідкувати.

Бо написана вона дуже якісно. Фанати Silent Hill роками висміювали більшість продовжень серії, та навіть інші ігри, які завжди намагались копіювати формулу психологічного горору Silent Hill 2. І майже всі такі проекти для створення драми дуже незграбно використовували різні психологічні травми, які точно зустрічались у головного героя та обов’язково з’являлись у інших. Ніякого нюансу, ніякої якості, просто груба експлуатація теми. І це було ще задовго до того, як Konami створили стікер, який це все висміює. Так ось, в Silent Hill f є купа таких елементів, персонажі травмовані і ми не завжди знаємо, чи бачимо те, що відбувається, але це все використовується не просто заради дешевої драми, не виглядає як тупий приклад відомої тропи. Silent Hill f – можливо найбільш оптимістична і емпатична історія в серії. І ви багато дізнаєтесь про всіх персонажів, які представлені в дуже різних ситуаціях.

Що дуже класно, але також частково призводить до того, що гра не відчувається як Silent Hill. Перші чотири частини серії, хоча вони були дуже і дуже різними, завжди мали сильний акцент на відчуття якоїсь “неправильності”. Ніби все відбувалось, як уві сні, де ви ніколи до кінця не розумієте зв’язок між речами і ніколи не впевнені що ви бачите те, що насправді відбувається. В трьох з чотирьох цих ігор головні герої прокидались від сну хоча б один раз, і в кожній з них вони задавались питанням чи всі події гри це сон, чи може вони померли і потрапили в потойбіччя. Тоді як всі допоміжні персонажі зазвичай були містичними і єдиним дуже простим персонажем з тих ігор був Дуглас з третьої гри. В SHf є абсолютно всі елементи та теми, які могли б підтримувати таку атмосферу, але гра цього просто не хоче робити. Вона не хоче, щоб гравці чи персонажі в грі витрачали час на те, щоб гадати про реальність подій, вона хоче, щоб ви замість цього полюбили персонажів і зрозуміли їх як людей.

Бойова система в грі теж не відчувається як розвиток якоїсь з існуючих в серії до цього ідей. Замість цього, розробники фактично напряму взяли механіки з hack and slash проектів від From Software. Є видима стрічка витривалості персонажу, яка витрачається на атаки, ухиляння чи навіть біг (але останнє лише коли вороги активно вас шукають). Помилки в бою тут доволі швидко призводять до смерті, особливо якщо вороги вас схопили. Система контр-атаки тут прив’язана до “важкого удару”, а значить, якщо ви невчасно спробуєте зробити контр-атаку, то замість цього персонаж зробить атаку з дуже повільною анімацією, і в цей момент вас можуть вдарити. Якщо проходити гру на сюжетній складності бою, то баланс взагалі дуже приємний і коли ви зрозумієте як бойова система працює, як правильно використовувати зброю, “фокус атаки”, ресурси та все інше, то бої стають дуже прикольними. Особливо, якщо ви переназначите кнопки на щось нормальне, як це зробив я для себе, виставивши біг на одну з верхніх кнопок, а кнопки атаки на передні кнопки контролера, ближче до класичної hack and slash гри. Я розумію, що розробники просто перетягнули налаштування у From Software, але для цієї гри вони доволі погано працюють.

Я також можу додати купу інших фактів про гру, наприклад те, що інвентар тут обмежений, що в серії дуже рідко робили. Є система прокачування персонажу та спеціальних “перків”, що в серії взагалі раніше не зустрічалось. Сказати пару слів про саундтрек, який, як зазвичай, здебільшого написаний Акірою Ямаокою. Музика тут вийшла якісна, але доволі розчаровуюча в порівнянні з дуже свіжими ідеями, які були у композитора минулого року для Slitterhead. Виглядає гра теж чудово. А ось загадки тут в цілому погані вийшли. Який би рівень складності для загадок ви не вибрали, буде хоча б одна, яка абсолютно нелогічна. Але загадки, це не найбільша проблема гри.

Рівні складності для бою були помилкою. На момент виходу гри у неї було три рівня складності, і для бою зі старту можна вибрати лише сюжетну, або важку. І назва цих режимів не помилкова. Тому в мене склалось враження, ніби колись у гри була “нормальна” складність, між цими двома, але перед виходом її просто вирізали (і замість цього додали ще більш складну, яка стає доступною для нової гри плюс). Сюжетна складність доволі легка і в ній відсутні декілька механік. Якщо ви хочете грати з цими механіками, які роблять менеджмент ресурсів трохи цікавіше, то вам треба грати на важкій складності. А на ній ви вмираєте від декількох ударів. Що зазвичай не так “важко”, як просто “нудно”, бо найкращою стратегією стає дуже повільне дослідження, з поверненням до місця збереження гри після кожного успішного бою.

Гра отримала велике оновлення після релізу, в якому додали новий рівень складності. Але він чомусь навіть ще легше за сюжетний, що мені здається спробою вирішення неіснуючої проблеми. На щастя, з цим же оновленням гра також покращила декілька сегментів гри, особливо більш нудні екшен сцени ближче до кінця. І тепер там або менше ворогів, або деякі бої, які раніше були закритими аренами, тепер можна пропускати. Що дивно, більшість цих моментів можна взагалі повністю пропустити при проходженні в режимі нова гра плюс, хоча ці всі моменти і так вже стали набагато кращими… Але якщо ви багато переграєте, то мабуть і це прикольно. В будь-якому випадку, якщо ви будете проходити гру вперше, рекомендую проходити на сюжетній складності, як гра і рекомендує, бо важка для першого проходження все одно занадто нудна.

Silent Hill f – це гра, яка мені дуже сподобалась. Але також, мені трошки важко пояснити словами чому, навіть якби я почав розповідати про елементи, які я навмисно уникав в цьому огляді. Бо гра класно сприймається саме в процесі. То ж, я сподіваюсь я достатньо вас зацікавив і пояснив, чому це класна частина Silent Hill, яка майже не відчувається як Silent Hill. Але все одно найкраща частина серії з The Room. Сідайте грати, врубайте сюжетну складність екшену (для загадок складність сильно нічого не змінить, бо на всіх є погані загадки) і продовжуйте проходити та перепроходити гру, поки не отримаєте все, що вам цікаво. Ця гра варта вашого часу.