Зачарований: Tokyo Xtreme Racer (2025)

Мені дуже важко пробувати написати огляд про Tokyo Xtreme Racer, гру, яка нарешті вийшла в 2025-ому, після року в ранньому доступі. Бо гра настільки проста, що для сучасного гравця це складно пояснити. Це гра про вуличні перегони, де ви змагаєтесь з іншими гонщиками на відрізках швидкісних доріг Шюто в Токіо, щоб дізнатись хто з вас швидший і… і все. Ігрові механіки дуже прості і майже не змінюються протягом всього проходження гри, яке може з легкістю забрати у вас більше 20 годин. Правила перегонів теж супер прості. Більш того, майже нічого в грі механічно не відрізняється від того, як це було в найпершій частині серії Shutokō Battle на Dreamcast, яка вийшла ще в 1999-ому році (і для США її локалізували з назвою Tokyo Xtreme Racer). Ця гра – ніби з іншої ігрової епохи. І це неймовірно круто.

Я до нещодавно про компанію Genki не знав майже нічого. Ця студія знаходиться в Токіо і хоча вони зробили багато різних проектів, найвідоміші їх ігри завжди про вуличні перегони. Я в ті ігри ніколи сам не грав і моє знайомство з самою концепцією вуличних перегонів, та їх культурою, трапилось лише після того, як це стало популярним “на заході” з виходом дуже популярних (і дуже класних) Need for Speed: Underground та Midnight Club II. Що цікаво, перша Midnight Club створювалась під прямим впливом японської культури вуличних перегонів 1980-их (включаючи назву гри). І судячи з усього, вся ця “wangan” культура вуличних гонщиків, які стильно і на шалених швидкостях їздили по швидкісним дорогам Токіо, була також дуже важливою для робітників студії Genki, бо більшість їх проектів – спроби відтворити ту магію вуличних перегонів, яку вони бачили в житті, через відеоігри.

Мені здається, саме це і “продає” новий Tokyo Xtreme Racer – гра, як вже сказав, дуже проста. Але навіть мені, людині, яка не цікавиться машинами, вся ця культура здалась захопливою і магічною. Ця гра майже повністю тримається на атмосфері. Тут є сюжет, який (як я зрозумів) продовжує історію зі старих ігор, на парковках можна спілкуватись з іншими персонажами гри і за сюжетом багато що змінюється і розвивається. Але тут нема нічого складного, це просто розповідь про купу людей, всіх з яких притягує магія швидкої їзди на машинах і бажання змагатись хто з них швидший. Це прості робітники офісів чи заводів, отаку, молоді матері, науковці, мачо альфа чоловіки – на цих парковках можна зустріти кого завгодно. І всі вони мають якесь інше життя і проблеми. Але на дорогах Шюто вони готові змагатись з вами і насолоджуватись швидкістю. І вся ця атмосфера і персонажі потихенько затягують.

Хоча гра дійсно неймовірно проста. Багато машин від різних виробників. Їх можна прокачувати і налаштовувати детально, можна тюнінгувати і клеїти вініл. Але потім ви виїжджаєте в світ і починаєте їздити. На мапі ви можете одразу побачити звичайні машини та інших гонщиків і коли ви їдете за іншим гонщиком, ви можете блимнути фарами, щоб розпочати “поєдинок”. Під час поєдинку, у вас та у суперника є стрічка “здоров’я”, і коли один з суперників починає відставати від іншого на певну відстань (або вдаряє щось машиною), то здоров’я в них зменшується. У кого ця стрічка закінчилась, той і програв. Інколи гра додає трохи змінені правила, але по факту гра працює як я описав весь час. Зручного швидкого переміщення по мапі тут нема (а те, яке є, стає доступним лише пізніше), тому вся ідея гри в тому, що ви починаєте такий вечір на машині і просто їдете. Зустрічаєте суперника, починаєте поєдинок, потім їдете далі і так, поки не захочете повернутись в гараж і закінчити день (або сюжет зробить це за вас), коли ви зможете придбати якісь покращення, змінити характеристики машини, щось купити, а потім почати наступний вечір. Час від часу з’являються нові персонажі, є особливі “мандрівники”, які не належать до команд, і які з’являються лише після виконання певних умов. Але по факту, кожен вечір це рутина, але рутина, яка чомусь затягує і здається дуже приємною. В старому NFS: Underground 2 була купа різних типів гонок, були фотозйомки для машини, інша якась фігня і гра мені здавалась неймовірно нудною. В Tokyo Xtreme Racer всього цього різноманіття нема, але гра сприймається набагато приємніше. Ніби вона просто чесно знає, чим вона є. І якщо вам це подобається, то дійсно подобається.

Тут мені варто зазначити, що я на старті вибрав більш легку складність, і головна відмінність її в тому, що елементи, які ви можете прокачати чи придбати не обмежені сюжетом а доступні зі старту. І мені сподобалась така свобода, але також це означало, що з нею було доволі легко накопити ресурсів і купити завчасно якісь дуже швидкі машини та круті апгрейди, після чого “поєдинки” на дорогах швидко перетворювались на те, що я за пару секунд вигравав. І це вже було не супер цікаво. Тому, враховуйте це, коли будете починати гру. Ще варто сказати, що хоча описана вище рутина зазвичай працює класно, інколи гра починає трохи набридати. Саундтрек тут, наприклад, дуже класний, але дуже обмежений (і також, як я зрозумів, майже вся музика – це нові аранжування музики зі старих частин). Той факт, що деякі сюжетні моменти одразу закінчують день після заставок, теж з часом починає набридати, бо ви під кінець кожного сюжетного розділу будете потрапляти в ситуацію, де ви почали вечір, знайшли потрібного суперника, виграли, одразу вас повернули назад в гараж і треба починати наступний вечір, де відбудеться теж саме. Ну а для “справжнього фіналу”, так би мовити, треба перемогти всіх мандрівників в грі, а деякі з них потребують дуже специфічних умов, що означає, що у вас можуть бути вечори, в які ви взагалі нічого зробити не можете важливого, але вам все одно треба їх почати, і потім одразу закінчити.

Але я все одно з величезним задоволенням пройшов цю гру. Мені навіть складно повірити, що гонки у відкритому світі можна зробити цікавими, а не нудними. І щоб це працювало, треба їх робити як гоночну гру початку 2000-их, а не так, як роблять Forza Horizon чи сучасні Need for Speed, які відчуваються як якісь MMO з дейліками, а не гоночними іграми про перегони. Ця гра про перегони, про любов до швидкості, про дійсно захопливий ґеймплей, який просто відбувається у відкритому світі. І я сподіваюсь, що інші розробники будуть вчитись у Tokyo Xtreme Racer, як робити такі ігри правильно.