З усіх ігор Ninja Theory, неймовірна Hellblade: Senua’s Sacrifice 2017-го року точно не потребувала продовження. Але сам по собі цей факт нічого не значить, все ж вистачає відомих прикладів серед ігор та інших форм медіа, де сіквел, якого ніхто не просив, був настільки ж класним, як і оригінал, або навіть краще. Senua’s Saga: Hellblade II до таких прикладів не відноситься.
Як і перша гра, Hellblade II – це action adventure з величезним акцентом на оповідання, тому хоча тут є моменти де можна досліджувати локації і навіть додаткові елементи, які можна збирати, гра в цілому дуже лінійна. Що у випадку з цією грою особливо безшовно реалізовано, де кожен перехід та зміна місця та часу подій сюжету відбувається непомітно. І гра лише не забуває кидати вам на шляху загадки, які треба розгадати, та арени з ворогами, яких треба перемогти, перед тим як продовжити розповідати сюжет. Акторська гра, аудіо та візуальний дизайн залишаються на висоті, і сіквел лише робить їх більш технологічно сучасними, завдяки використанню рушія Unreal Engine 5, яке також на сьогодні одне з найкращих з вже існуючих ігор.
Та на жаль, на цьому позитивні епітети в мене закінчуються. Сіквели можна робити по-різному, і Ninja Theory вирішили “зробити таку ж саму гру знову”. Але оскільки перша частина мала чудовий та закінчений сюжет, то повторювати теж саме вони не могли і довелося вигадувати новий. І проблема з “сюжетом” в новій грі в тому, що в ньому немає жодного цікавого персонажа, тоді як сама Сенуа тут просто існує, бо сюжет цього потребує. Гра каже, що в неї є персональна мотивація, але події в грі не поєднуються в якесь дійсно цілісне оповідання і залишаються саме “подіями” – епізодами, які технічно пов’язані ідеями та тематикою, але сама ця тематика відчувається порожньою та фальшивою, бо вона не прив’язана до цікавих персонажів. А фінал гри не відчувається як розв’язка історії чи навіть як якесь навмисне не до кінця розкрите оповідання, яке залишає вас з важливим питанням (як це було в Enslaved) – гра просто закінчується і починаються титри.
Що дивно, в бажанні “зробити таку ж саму гру знову” чомусь акцент був лише на відтворенні сюжетної частини, тоді як більшість інших елементів гри стали гірше, або занадто спрощеними. Бойова система стала настільки нудною, що я серйозно рекомендую увімкнути опцію гри, де гра проходить бої за вас, а ви в цей час можете хоча б чаю попити. Колекційні елементи тепер відчуваються ще більш зайвими, бо постійно заважають темпу оповідання. Хоча б загадки залишились в цілому непоганими і інколи навіть мають цікаві ідеї. Я не буду придурюватись і казати, що в першій грі інтерактивні елементи були неймовірними, але проблема в тому, що вони були цікавіше і їх просто можна було розвити і зробити краще. А цього вирішили не робити і в результаті ґеймплей проекту не викликає жодних емоцій.
Що в цілому описує моє відношення до Senua’s Saga: Hellblade II – я проходив її без особливого бажання чи зацікавленості. Проходження Hellblade: Senua’s Sacrifice було емоційно складним і захоплюючим і хоча гра мала купу проблем, вона мені дуже сподобалась. Тоді як Hellblade II мені весь час залишався цікавим лише з професійної точки зору, бо Ninja Theory дуже класно використали технології UE5. Можливо вам буде достатньо класної акторської гри (яка витрачена на монологи ні про що), і в цілому я все одно вважаю, що гру може бути варто пройти. Просто, я би скоріше рекомендував пройти першу гру, якщо, звичайно, вас в іграх цікавлять не лише круті технології і красива картинка.