О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Хоча я дуже погано граю в файтінги і лише трохи краще в beat em up, я ріс тоді, коли вони були найкрутішими жанрами на Землі. Недалеко від мене можна було грати в аркадні автомати, що мене досі дивує, враховуючи яким лайном був Радянський Союз. І на вибір можна було пограти в Street Fighter II, Mortal Kombat, Streets of Rage II, Vendetta (Crime Fighters II) і, звичайно, Teenage Mutant Ninja Turtles. Ну а на всіх клонах NES типу Dendy чи Юпітера було багато ігор, і там обов’язково була хоча б перша консольна TMNT. Серіал про Черепашок-ніндзя також постійно крутили по телевізору, а перший фільм був взагалі крутєзним. Мені малому навіть другий фільм сподобався.
Але це було давно, TMNT все ще поважають, але ця серія не настільки популярна, як тоді. Konami перестали випускати хороші ігри, а потім і будь-які ігри (і їх самих не поважають). В один рік з цією колекцією вийшла абсолютно нова гра – Teenage Mutant Ninja Turtles: Shredder’s Revenge. І вона була побудована на найкращих елементах ігор, які представлені в цій колекції. Тому, хоча і приємно бачити чудовий приклад збереження класичних ігор, залишається питання – чи є сенс грати в ці старі ігри, якщо є нова?
Щоб відповісти на це питання, я спробую пояснити, що таке The Cowabunga Collection. Це збірник всіх класичних ігор про черепашек-ніндзя від Konami, з тих пір як вони отримали ліцензію в кінці 80-их, до тих пір поки не перестали робити нові ігри в середині 90-их. Всі ігри представлені у вигляді майже не зміненої оригінальної версії гри під різні платформи, включаючи регіональні відмінності між США та Японією. Якщо ви вже стикались з такими колекціями, то також розумієте, що по факту це красива обгортка, в яку вбудовано декілька емуляторів і всі ігри насправді є ROM-ами оригінальних проектів. Виглядають і відчуваються ігри достатньо близько до того, як це було в оригіналі, і для більшості проектів також доступні різні “покращення” у вигляді зменшення мерехтіння спрайтів чи уповільнення всієї логіки гри, коли на екрані дуже багато всього. Кожну гру також можна зберегти в будь-який момент, але лише в один слот. Деякі ігри можна модифікувати, включаючи можливість увімкнути “режим бога”. І також ви можете “відмотувати” гру, якщо хочете виправити якусь помилку, яку тільки що допустили.
На жаль, в колекції дуже обмежена можливість назначити кнопки, тому інколи кнопки на контролері не завжди зручно підібрані. А пограти з контролером, який би повторював оригінальну платформу, для якої виходила гра, буде ще складніше. З іншого боку, тут є величезна кількість класних бонусів у вигляді сканів коробок, посібників, обкладинок коміксів, кадрів з телесеріалів, та іншого. Плюс, для кожної гри зроблені нові і дуже корисні гайди. Ну а оскільки величезна кількість проектів в колекції було зроблено під спільну гру, також дуже класно, що більшість з них цю можливість підтримують онлайн.
Іншими словами, сама колекція класно зроблена, та чи варті того ігри?
Найпершим проектом від Konami по ліцензії стала Teenage Mutant Ninja Turtles для NES. І з усієї колекції, мабуть саме цю зазвичай ненавидять більше за інші. Задумка тут класна, бо це суміш простого екшен платформінгу з видом збоку з маленьким світом, який ви бачите з видом зверху, який працює майже як перший Meta Gear. Більшість рівнів в грі – величезні мапи, де є декілька входів в ці екшен платформер локації, пройшовши які ви можете отримати важливий предмет, або опинитись в новій частині великого рівня. Все це супроводжується незабутнім саундтреком і візуально гра доволі красива…
Але грати в це майже неможливо, бо гра абсолютно неадекватно “складна”. Ви можете випадково зробити щось, що зробить вашу можливість пройти рівень до кінця неможливим, але гра при цьому не закінчиться. Або вас з повного здоров’я за секунду вб’ють. Є купа рівнів, де вороги поставлені так, щоб вдарити вас як тільки ви зайдете в кімнату, але навіть коли вони не такі, вони просто бісять, а не відчуваються “складними”. Це, мабуть, єдиний проект з колекції, для якого одного слоту для зберігання гри недостатньо і де варто було добавити справжніх “чітів” в список покращень, бо без цього більшість гравців цю гру ніколи не пройдуть. І це шкода, бо мені здається, що цю ідею можна було б реалізувати набагато краще.
Того ж року вийшла Teenage Mutant Ninja Turtles (Arcade), і саме з цієї гри був заданий стандарт для наступних проектів. Гра все ще чудово виглядає, в ній багато класних рівнів і музика теж вам сподобається. Але також цей проект одразу відчувається як гра для аркадного автомату, який повинен вибивати з вас монетки і буде нечесно вас вбивати. Всі основи з точки зору управління персонажами та комбо тут вже дуже сильні, але просто у ворогів зазвичай забагато здоров’я і їх самих теж занадто багато. Тому гра більш хаотична і краще її грати з величезною кількістю “кредитів”.
Трохи пізніше вийшов порт гра на NES – Teenage Mutant Ninja Turtles II: The Arcade Game. І цей проект намагається повторити ідеї аркадної гри занадто близько, що не працює, бо залізо на домашній консолі цього не витримує. Управління персонажами відчувається занадто повільним і зі слабким відгуком, більшість ударів відкидає вас через весь екран, а ворогів зазвичай більше і вони самі сильніше ніж ви. В цю версію додали декілька унікальних рівнів, звичайно, але краще б вони створили абсолютно унікальну гру з цими механіками…
Що вони і зробили з Teenage Mutant Ninja Turtles III: The Manhattan Project. Не думаю, що хтось стане сперечатись, що це найкраща частина серії на NES. Гра вийшла трохи пізніше аркадної версії наступного проекту Turtles in Time, і сприймається як щось, що побудоване на всьому зібраному досвіді, який розробники на той момент мали. Гра все ще трохи заскладна, ґеймплей повільніший за аркадні чи 16-бітні ігри, але це дуже класний проект і мені він подобається настільки ж сильно, як і Turtles in Time.
І раз я вже згадав, Teenage Mutant Ninja Turtles: Turtles in Time стала прямим продовженням першої аркадної гри і я майже певен, що саме заради цього проекту (або консольного порту) більшість людей будуть купувати колекцію. Аркадний оригінал все ще інколи дуже нечесний, але відчувається як більш збалансована гра, в порівнянні з першою аркадною грою. Ну і до того ж, тут все дуже красиве, анімації класні, рівні винахідливі, саундтрек неймовірний… Гра реально того варта, нехай боси тут трохи бісять.
Turtles in Time також вийшла на SNES, і мені цей порт здається навіть кращим за оригінал. Так, консоль все ще була слабшою за аркадний автомат і на екрані менше всього відбувається одночасно, а деякі ефекти спрощені. Але баланс тут краще, боси нарешті дійсно прикольні (окрім останнього) і є додаткові рівні, які того дійсно варті. Це все в додаток до того, що гра при цьому робить майже все те, що робила аркадна версія. Найголовніша критика від мене тут лише в тому, що для того, щоб “заслуговувати” на фінальні титри, гру обов’язково треба пройти на найвищому рівні складності.
Але Turtles in Time також випустили і на Mega Drive/Genesis… Ну, майже. Teenage Mutant Ninja Turtles: The Hyperstone Heist – це не порт оригіналу, а скоріш переосмислення подій гри з купою інших елементів, більшість з яких взяті з інших ігор серії. Окрім того, що ця гра вирішила використати найгіршого боса з першої аркадної гри знову, кожен рівень тут чомусь неймовірно довгий. Всі інші beat em up проекти серії до цього зазвичай знали коли закінчуватись і рівні не набридали. Але в Hyperstone Heist кожен рівень настільки довгий, що під кінець вже починаєш забувати, чи це все ще один рівень, чи щось нове. І хоча гра в цілому не погана, це набагато менш цікавий спосіб пограти в Turtles in Time, ніж інші версії.
На NES Konami знайшли спосіб хоч якось перенести beat em up ґеймплей аркадних ігор, а ось GameBoy це точно не міг зробити. Тому ігри серії на цій платформі робили щось інше. Teenage Mutant Ninja Turtles: Fall of the Foot Clan був просто дуже примітивним проектом. Простий сайд скролер, в якому вороги з’являються то зліва, то справа, і треба просто вчасно розвернутись в правильну сторону і натиснути кнопку. Дуже нудна гра. Що Teenage Mutant Ninja Turtles II: Back from the Sewers, можливо, намагалась виправити, зробивши весь процес складнішим, але результат просто бісить. Тепер в цей процес також додані моменти, де вороги нескінченні, є жахливі авто-скролери та ізометрія і більшість небезпек в грі майже до міліметру налаштовані так, щоб вас обов’язково вдарити. Я не вірю, що цю гру можна пройти без жодного удару. Жахливий проект, який я б назвав гіршим за першу гру для NES, якби не той факт, що тут хоча б ви навряд зможете поставити себе в ситуацію, де не зможете пройти рівень і навіть про це не здогадуєтесь.
На щастя, Teenage Mutant Ninja Turtles III: Radical Rescue спробувала взяти за основу Metroid II: Return of Samus і зробити акцент на дослідження локацій. На жаль, результат цієї спроби все одно доволі поганий. Світ тут дійсно один великий, у кожного з персонажів є унікальна можливість, яка відкриває нові локації, і навіть декілька покращень тут є. Але саме дослідження тут неприємне і багато де гра активно вас наказує за те, що ви хочете її досліджувати. Ну і боси та екшен тут в цілому не дуже. Тому, на відміну від Metroid 2, проходити цю гру в наш час вам навряд сподобається.
Ну і нарешті, в колекції також є три файтінги під назвою Teenage Mutant Ninja Turtles: Tournament Fighters, які виходили на різних платформах. Але сказати вам про ці ігри я багато не можу, бо в жанрі погано розбираюсь. З того, що я бачив, SNES гра отримала доволі багато позитивних відгуків, тому може і вам сподобається, якщо ви любите жанр. Але мені сказати нічого.
То чи є сенс людям, які не виросли на цих проектах, купувати колекцію? Чи краще просто пограти в Shredder’s Revenge?.. Хмм. Мені здається, що більшості гравців буде достатньо пограти в Shredder’s Revenge. Але нова гра не робить ці проекти “непотрібними” і я все ще вважаю, що Turtles in Time (аркадна та SNES версії) і The Manhattan Project варті того, щоб в них пограли. Просто з точки зору складності і деяких особливостей, вони сьогодні сприймаються більш застарілими, ніж я сподівався. Тоді як інші проекти в колекції – приємний бонус. Бо навіть в найгірших проектах тут хоча б музика прикольна… Ну ок, окрім Back from the Sewers, там взагалі все погано.